Страница 27 из 31
- Спокійно. Спокійно …- Я міцно тримала Оксану за руку. – Василь Пилипович нам потрібно вийти. – В моєму голосі був спокій, якого я насправді не відчувала.
- Ні. Вона залишиться.
- Ні. Василь Пилипович, вона не може залишитись. У неї є сім’я. Оксані потрібно додому.
- Ні. Зі мною. – Я бачила як він міцно стиснув кулаки, і його погляд запалав якимось нездоровим полум’ям.
- Вона не Ольга. Ваша дочка померла. Оксану чекає її батько.
- Ії вбили. – Закричав Василь Пилипович. – Мою кровинку вбили і нікому не має до цього діла. А вона лежить під товщею землі. Моя дитиночка. – Завив він.
- Василь Пилипович давай ми вийдемо на двір і спокійно поговоримо. – Вийти хотілось дуже з однієї сторони стояла паралізована жахом Оксана з іншої в стані афекту доведений до відчаю Василь Пилипович.
- Ні. Ні. Вона буде тут. – Чорт, він мене просто не чув. Я оглянула можливість вийти . Окрім стукнути його банкою
- Досить. А що б сказала ваша донька, коли б вас зараз бачила?
- Її немає. Вони її вбили. Вона казала, що у неї болить серце, а вони різали апендицит. І я нічого не зробив. Я її не послухав.
- Ви все зробили правильно. Ви привезли її в лікарню і ви довірились думці професійних лікарів. Я знаю, що вона померла від серцевого нападу. Але апендицит був встановлений. У неї брали аналізи, робили УЗІ. Це трагедія. Але вашу доньку уже не повернути. Дозвольте нам піднятись на двір.
- Злата? – В підвалі стояв Ілля і запитливо дивився на мене. Такого відчуття полегшення у мене ще ніколи не було.
- Василь Пилипович вам потрібна допомога, підіймайтесь на двір. – Сказав Ілля і наблизився до нас, задача ускладнювалась тим , що на його дорозі стояв Василь Пилипович. Я бачила готовність Іллі знешкодити його і в свою чергу відступила ще на крок до стіни.
- Так. Думаю треба. – Несподівано сказав Василь Пилипович і з понуро опущеною головою пішов на вихід. А я тримаючи тремтячу Оксану пішла слідом за ними. Тільки ми вийшли я оглянулась в пошуках Єрмолаєва і його я побачила з розбитою головою біля льоху, поряд нього копошився хлопчина і намагався його спинити, а той поривався встати.
- Злата. – Видихнув він і відсунувши хлопчину згріб мене в обійми. Від його ведмежих обіймів затріщали мої ребра. Тільки коли він мене трішки відпустив я змогла видихнути, підняла руку і помацала його голову. Удар був змазаний але над вухом була рвана рана. – Чорта лисого ти ще кудись підеш. – Прошипів він, притулившись до мене.
- Як себе почуваєш?
- Погано. Я чудь з катушок не злетів коли ти не відповідала, а потім мене огріли по голові, а потім оцей ще й піднятись не давав.
-Оцей робив все як слід, коли побачив людину з розбитою головою. То як голова не паморочиться?
- Ні.
- Оксана? – Почула я голос Тимура, який кинувся обіймати свою сестру. Вона ридала у нього на плечі він розгублено тримав її. А Ілля відводив Василя Пилиповича в машину. Хаос довкола нас вирував, а я дивилась в очі Адама з яких поступово зникало відчуття страху.
- Злата ти як в порядку? – Підійшов до нас Ілля. - Зараз вас заберуть в лікарню. Пішли зі мною. – І він підхопив з однієї сторони Адама і потягнув нас до швидкої, яка стояла біля дому.
- Щось ти герой, не дуже добре виглядаєш.
- Зате ти офігенно. – Беззлобно огризнувся Адам і повис на Іллі. В лікарню ми їхали в якомусь дивному стані, начебто і все минулось і адреналін ще не схлинув і явно ще не кінець усім ще страшенно захочеться з нами поговорити, а зараз було просто безшабашно весело. Адам міцно тримав мене за руку і лікар махнув на мою присутність рукою. Оглянув голову Адама , наложив одинадцять швів.
- Зачекаєш, я машину піджену?
- Ні. Йдемо разом.
- Тобі краще без подвигів обійтись.
- Ми йдемо разом. – В його голосі почувся метал, а мені зовсім не хотілось сперечатись і ми вийшли разом. Далеко не зайшли бо біля лікарні нас чекав Ілля.
- Хм. Куди намилились ?
- За машиною. – Покаялась я.
- А його можна? – Ілля мотнув головою на Адама.
- Ні. Але хто ж його зупинить?
- Ну, так, а по голові його і раніше били. – Процідив крізь зуби Ілля. – То ж боятись йому немає чого. Звичний. Де твоя машина?
- В центрі біля супермаркету.
- Сідайте підвезу.
- А ти сам то, що тут робиш?
- За тебе хвилююсь . – Прошипів Ілля.
- А.
- Б. Поїхали вже. У мене теж може стрес, який треба зняти. – І ми поїхали спочатку за моєю машиною, потім уже на двох машинах до мене додому.
- Що є випити? – Задав запитання Ілля, як тільки зайшов в дім.
- Віскі.
- Тягни заморський напій. – Махнув рукою Ілля. – Я тут у тебе на кухні погосподарюю.
- Яйця смажити будеш?
- Ти знаєш усі мої секрети.
- І часто ви так зустрічаєтесь? – Почула я запитання Адама, коли вийшла в підвал.
- Часто . – В голосі Іллі прозвучали грайливі нотки. – Обожнюю її балувати. Ти спинку стільця то відпусти поки не зламав. Що так і не наважився їй зізнатись?
- Я сам розберусь. – Далі я вже не слухала , а побігла за пляшкою, діставши собі вино, а Іллі віскі я повернулась з двома пляшками. Ілля майже професійно накрив на стіл і в центрі постав сковорідку з яєчнею.
- Нічого так натюрморт вийшов . – Прокоментувала я побачене і сіла за стіл.
- Вино чи віскі?
- Віскі. – Легко змінила я думку. Ілля розлив на дві чарки.
- Хворобливому не наливати? – Запитав у мене.
- Ні. Лікар його уже накачав.
- Будьмо. – І ми випили, після чого Ілля зосередив погляд на мені .
- І як ти додумалась залізти в той погріб?
- Розумного пояснення у мене немає. – Покаялась я.
- Давай дурне. Бо коли я побачив цього на землі з розбитою головою, а твій голос почув з льоху, на моїй голові добавилось сивого волосся. І удавити тебе страшенно захотілось. Ну якого бісу ти туди сама полізла? Чорт чому немає нікого хто нарешті виб’є з тебе усю дур. Де ти її тільки береш? Я поки ліз в льох молився, щоб з тобою дурепою нічого не сталось. Уявляєш молився!!!
- Давай ще по одній. – Намагаючись уникнути подальшого розносу, всунула йому в руки чарку. Ілля мотнув головою і сходу випив другу чарку.
- Не ричи на неї. – Втрутився Єрмолаєв. - Це я її відпустив. І свою порцію сивини я вже получив, коли чорт забирай я її звав, а вона не обзивалась. – Тепер вони вже двоє з сумом в очах подивились на мене.
- Мені шкода, що так вийшло.
- Так ти знала, що там знайдеш?
- Ні, але я не виключала таку можливість.
- Ну, так і знову якого ти туди полізла?
- А що ти б зробив? Без якогось розумного пояснення ти б туди не пішов, а де ж я тобі його візьму? Одні відчуття, що явно не є доказом, чи аргументом. Так, що не шипи. Все закінчилося добре. Всі живі і відносно здорові.
- Злат, ну ти ж знаєш я б знайшов якісь варіанти.
- Ілля, знаю, але і ти зрозумій мене.
- Я вам не заважаю? – Подав голос Адам.
- Ні. – Дивлячись з Ілльєю в очі один одному відповіли ми водночас.
- А що там з Оксаною? Навіщо він її тримав? – Продовжував допитуватись Єрмолаєв.
- З нею все нормально. Посиділа декілька днів в замкнутому приміщенні. Він так і не змирився з смертю дочки і дах йому знесло. – І ми якось всі засумували.
- Ладно, я до дому. Мене Вікуся чекає.
- Я проведу. – Адам з неохотою відпустив мою руку і я провела Іллю до його машини.
- Завтра чекаю в відділку. І пожалій хворобливого. По ходу він міцно влип. – Прошепотів Ілля і смачно поцілував мене в губи.
- У мене стрес мені можна. – Уже на вушко прошепотів мені.
- Ага, буду берегти. – Уже вслід автомобілю сказала я і повернулась в дім.
- А цілуватись було обов’язково? – Посвердлив він мене поглядом. Я посміхнулась.
- Не змогла втриматись. – По його обличчі пробігла судорога.
- Я ж не залізний.
- Так, і тобі бажано відпочити.
- З тобою разом. – Він допитливо дивився на мене.
- Гаразд. – І клянусь я бачила як відчуття полегшення затопило його. Я пішла в ванну і наповнила її водою, добавивши в неї відвар трав, аромат розлився на всю ванну кімнату.