Карпатський капкан

— Та я це розумію, але ж… Закон є, порядок.

— Ми в цих краях, капітане, і закон, і порядок. Без нас усе тут розвалилося б до бісової матері… Давай, веди їх, — кивнув у бік лісовиків.

Капітан поправив кітель, затягнув тугіше пояс і скомандував:

— Ну, що, дике плем’я, кроком руш, а я за вами. Тільки так, — обурено вказав пальцем на покинуту зброю, — своє барахло несіть самі. Носильником я не наймався.

Учитель передав комусь свій сидір, узяв під пахву зброю і став у голові своєї невеличкої армії.

— Ходімо, хлопці, — звернувся до своїх. — Ходімо, братики мої. Відгуляли…

Івченко знизав плечима, показуючи Крижневі, мовляв, навіть таке диво у світі трапляється, і посунув услід за ними.

Крижень задумано постояв хвильку, махнув до когось рукою й рушив у бік дитячого будинку. Із кущів неподалік висунувся Трохимович у куфайці й ватних штанях, з «штурмґевером» напереваги. Він поспішив поділитися своїми думками, наздоганяючи полковника:

— У мянє адна ідея, Іванавіч… Скажу табє так: треба з гетих усіх марадзьорав свайо войска арганізаваць. Пацєшния войскі, як у цара билі. І хай адзін аднаму б’юць морди, а ми, як сєнатари в ложках, будзєм сядзєць і глядзєць на бітви гладиятарав.

— Звідки у тебе в голові стільки дурощів? — здивувався, розводячи руками, Крижень. — Звідки?

— Гета усьо, што ад вялікага розуму, — в очах Трохимовича грали веселі бісики. — Таму кніг многа читаю і думаю пра розния цікавия речи. Скажу табє так: у нас адна баба в вьосачкє…

— Заткайся, старий! Дай подумати. У нас тут точно щось намічається серйозне. Не подобається мені все це…

— А мнє всьо падабаєцца: і восєнь, паглядзі, якая пригожая, і дзень цудовни… І яшче гетия жевжики лясния пачкамі в палон здаюцца. А жанчини якія на вуліцах разгульваюць! Карамєлькі! Гета толькі жиць і жиць!

— Правду кажеш, старий. Аби дали жити, то можна було й пожити…

Зайшли на подвір’я сиротинця. Трохимович заховав автомат під куфайку, але так, що з-за потилиці з коміра стирчало дуло, з-під поли — приклад. До них підбіг хлопчик років семи й обняв Крижня за ногу. Той погладив його по голівці, нахилився до хлопчини й голосно, щоб той почув:

— Що, Іванку? Радий за батька? — хлопчик покивав. — Молодець, що напоумив його. Тепер твій тато буде вдома, а не гарцюватиме по лісу, як лось по кукурудзі. Ну, біжи собі, грайся, на тобі цукерку.

Дав Іванкові цукерку, і малий погнав до своїх друзів. Крижень все ще задумано глянув йому вслід і просичав крізь зуби:

— Чому я нічого не знаю про спецзагін на МОЇЙ території? А я так цього не люблю…

У Трохимовича з обличчя зійшла посмішка.

— Спєцатрад — гета дренна, — вирішив він.

— А я тобі про що? Хріново, я б сказав навіть так…

— І што будзєм рабіць? Га, Іванавіч? Скажу табє так: гетия сволачи кров пусцяць, а нам отвєчаць пєрад начальствам!

— Ну ти й довбень, старий! Люди загинуть! Я не дозволю, щоб на моїй території якісь виродки влаштовували свої паскудні справи! Я Львів попереджав, щоб зі своїми самоварами сюди не пхалися, і тоді тут буде порядок. Вони що, мій янгольський характер вирішили випробувати?

— Так што будзєм рабіць?

Крижень зупинився. Трохимович питально зазирнув йому в очі.

— Збирай наших. Підемо на карася…

— Скажу табє так: справа годная, але дурная, — вирішив Трохимович, знизавши плечима, й простягнув до Крижня руку, маючи намір щось сказати, але той відмахнувся й пішов у напрямку школи.

Трохимович розвів руками — й до себе:

— Нє, палавіць карася — справа добрає. Я галасую толькі «за». Але… Спєцатрад — нє карасі у ухє… Гета нават нє карасі в смятанє! О! — і підняв палець догори.

Москва, Луб'янка. 1946 рік, 4 вересня.

Кабінет Абакумова, 17:43 за московським часом.

Тут було тихо, ніби на цвинтарі в будень. Сам хазяїн тримав біля вуха телефонну трубку й уважно вслухався. Чути лише якесь віддалене тріщання зі слухавки й навіть те, як тривожно б’ються серця присутніх. А присутніх було десятеро. Усі — чини різних рівнів держбезпеки — полковники та генерали. Нарешті Абакумов буркнув у трубку: «Ага», поклав її на важелі телефону й сердито просвердлив поглядом полковника Медвєдєва, начальника другого управління МДБ УРСР. Той стояв ні живий ні мертвий, намагаючись втягувати пузо, щоб не дуже випинало з мундира. Знав, що Абакумов не любить товстих офіцерів. Тому від напруги тихо посапував.

— Ладно, полковник, — сказав Абакумов після паузи, — рассказывай, что вы там со своими хохлами решили. Времени нет, а ты стоишь и сопишь, как паровоз. Давай, излагай.

— В рамках операции «Карпатский капкан» мы задействуем четыре группы спецотрядов в количестве ста восьмидесяти человек при поддержке двух минометных взводов, сформированного пулеметного взвода, роты прикрытия и двух взводов обеспечения. Передовые отряды в количестве семидесяти двух человек, с целью проведения рекогносцировки и имитации провокационной деятельности отрядов УПА на Закерзонье, уже выдвинулись в заданный район. На днях начнут действовать, собственно, за кордоном СССР. Внешнее кольцо «капкана» сформируют два полка пограничной службы, 7-й и 4-й мотопехотные полки ТуркВО. Их усилят четыре истребительных взвода автоматчиков, сформированные в 81-й стрелковой дивизии.

— Еще раз напомню, товарищи: цель акции — полное истребление бандитских пособников! Кем бы они ни были! — суворо нагадав Абакумов. — Как собственно в городе руками спецотрядов, так и после выхода спецотрядов за городскую черту. Ни пол, ни возраст пособников не имеют значения. Даже членство в партии не должно нас сдерживать! Вторая цель — очищение спецотрядов бывшего осназа от антисоветских элементов. С этим все понятно?

— Так точно! — рявкнув Медведев. — В отряды подобран соответствующий контингент, с устойчивой психикой, готовый к исполнению любых приказов! Все они подконтрольны нам, поскольку их семьи практически пребывают у нас в заложниках. В основном это офицеры МТБ.

— Добро. Детали операции предоставите в письменном виде.

— Есть!

— Садись пока, товарищ полковник, — той усівся, полегшено розслабивши черево.

Абакумов обвів усіх важким поглядом і звернувся до заступника начальника 5-го управління генерал-майора Іллюшина:

— А что с рацией, Илья Израилевич? Почему у нас до сих пор нет никаких данных по рации? Дешифровальщики смогли прочитать текст?

Той звівся й доповів, дістаючи з папки папірець:

— Скорее всего, это внутренний шифр, известный очень узкому кругу людей. Первая записка прочитывается так: «Карпаты. Арий. Три нуля. Канал Яблоко».

— Похоже на белиберду, — зауважив Абакумов.

— Не совсем. «Карпаты» — место пребывания агента, «Арий» — его позывной. «Три нуля» — время следующего эфира, «Канал Яблоко» — адрес получателя.

— Есть мнение, кто такой «Арий»?

— Похоже, один из агентов британской контрразведки, который в сорок втором году принимал участие в акции по устранению Гейдриха.

— Это уж точно похоже на бред сивого мерина… Насколько я помню, всех их тогда уничтожили немцы. А что во второй радиограмме?

— «Карпаты точка три. Минус. Бестия. Святой Моисей. Канал Яблоко».

— Ну, а это-то что значит? — здивувався Абакумов.

— Мы считаем, что речь идет об уточнении места пребывания агента, о том, что больше он не будет выходить в эфир. Пожелание, с кем хочет выйти на связь, и разъяснение, кто связной.

— Это нам что-то дает?

— Ничего.

— То есть, целое управление неделю над всем этим трудилось, чтобы сообщить, что «ничего»?! Н-да, не густо, не густо…

Абакумов розчаровано затарабанив пальцями по столу.

— Мы уже десять дней топчемся на месте! Знайте: операция и все, что связано с рацией, на контроле у самого… — показав пальцем угору. — Мне нужен результат! Результат, товарищи генералы и офицеры! Ладно, пока все свободны. Продолжим совещание в двадцать три ноль-ноль.