Страница 50 из 65
Ти не хочеш мені вірити, читачу. А коли я тобі розкажу історію одного продавця лімонади, який калька часу тому помер у нас по сусідству, лишивши двох безпомічних сиріток? Відразу ж у домі померлого з'явився комісар і взяв усе під печатку. Потім зняли печатку, усе переписали й продали з-під молотка. Від продажу дістали щось вісімсот чи дев'ятсот франків. З цих дев'ятсот франків у першу чергу відтягнули судові видатки, і сиротам лишилося по два су на кожного. Кожному з них тицьнули в руку ці два су і відправили їх у дитячий притулок.
Пан: Це жах.
Жак: Але так триває й досі.
Пан; Тим часом, як усе це діялося, помер мій батько; я сплатив вексель і вийшов з своєї схованки. На честь кавалера і моєї коханої мушу сказати, що вони весь цей час не забували про мене.
Жак: І тепер кавалер і ваша красуня робили з вас дурника, як і раніше, а красуня ще більш спокусливо розкинула перед вами свою принаду.
Пан: Чому ти так думаєш, Жаку?
Жак: Чому? Тому що тепер ви були сам собі пан і власник порядного маєтку, отож лишалося пошити вас остаточно в дурні: оженити.
Пан: Чесно сказавши, я переконаний, що такий і був їх плян, але їм не вдалося його здійснити.
Жак: Що означає, що або вам дуже пощастило, або вони не зуміли як слід коло цього діла заходитися.
Пан: Але мені здається, що в тебе голос уже не такий хрипкий і що стало багато легше говорити.
Жак: Так воно може вам здаватися, але не так воно є.
Пан: Так що ти ще не можеш оповідати далі історію твого кохання?
Жак: Ні.
Пан: І ти гадаєш, що я маю продовжувати історію свого кохання?
Жак: Якщо йдеться про мене, то я гадаю, що нам треба зупинитися й випорожнити баклагу.
Пан: Як? Не зважаючи на біль горла, ти мав повну баклагу?
Жак: Так, але, усім чортам на втіху, це було варене зілля; а до того всього у мене зовсім порожня голова, я дурний; і буду так довго дурний, доки в баклазі буде саме зілля.
Пан: Що ти там робиш?
Жак: Я виливаю вариво на землю; я боюся, що воно приносить нам нещастя.
Пан: Ти дурень.
Жак: Мудрий чи дурень, але спорожню баклагу до останньої краплі.
•••
Тим часом як Жак спорожняє на землю свою баклагу, його пан дивиться на годинник, відкриває свою табатирку й рихтується продовжувати історію свого кохання. А я, читачу, я не можу стриматися від спокуси заткнути йому пельку, показавши йому в далині або старого вояку на коні, що, зігнувшися, браво верстає путь, або молоду селянку в гарному солом'яному капелюшку й червоній спідниці, що пішкує чи їде верхи на віслюкові. І чому б старому вояці не бути, наприклад, Жаковим сотником чи товаришем його сотника?
— Алеж він помер.
Ти гадаєш, читачу?.. І чому б молодій селянці не бути, наприклад, панею Сюзон, чи панею Марґаритою, чи господинею заїзду «Великий Олень», чи й матір'ю Жанною або навіть Денізою, її дочкою? Один з тих, що печуть романи, щось таке й зробив би, але я не люблю романів, за винятком хіба-що Річардсонових.* Я оповідаю живу історію; вийде вона цікава чи нецікава, це мене найменше хвилює. Мій намір? — говорити правду, і від нього я не відступлюся. Тому я не викомбіновуватиму так, щоб брат Жан повернувся з Лісбони; а цей огрядний пріор, що наближається до нас у кабріолеті в товаристві молодої уродливої жінки, ні за що в світі не буде абатом Гюдсоном.
— Алеж абат Гюдсон помер.
Ти гадаєш, читачу? Може, ти був на його похороні?
— Ні.
Ти не бачив на власні очі, як його закопали в землю?
— Ні.
Отож, мертвий він чи живий — це залежить тільки від моєї примхи. Ніщо не перешкодить мені зупинити цей кабріолет і зробити так, щоб з нього разом з пріором і товаришкою його подорожі витягнути цілу низку подій, наслідком яких ти не дізнався б ні про кохання Жака, ні про кохання його пана; але я гидую такими засобами, я лише хочу сказати, що, мавши трохи фантазії й володівши стилем, можна легко зштукувати роман. Але лишімося при дійсності і, чекаючи, заки переболить Жакове горло, послухаймо далі його пана.
Пан: Одного ранку кавалер здався мені дуже засмученим; це було на другий день після того, як ми відбули прогулянку на селі, кавалер, його чи моя кохана, чи кохана обох нас разом, її батько, мати, тітки, кузини і я. Він запитав мене, чи не проговорився я якось так, що її родичі дізналися про мою пристрасть? Він розповів мені, що її батько й мати, схвильовані моїми залицяннями, поставили на допит свою дочку і заявили при тому, що коли мої наміри чесні, немає нічого простішого, як одверто їх висловити, і вони вважали б собі за честь у такому випадкові прийняти й вислухати мене. Коли ж протягом двох тижнів я не складу такого освідчення, вони змушені будуть просити мене припинити свої відвідини, бо вони надто вже впадають в око і можуть дати привід до двозначних розмов, які можуть бути витлумачені на шкоду їхній дочці, бо, боячися дістати гарбуза, можуть повідскакувати інші женихи.
Жак: А бачите, мій пане, Жак має добрий нюх!
Пан: Кавалер додав:
— Протягом двох тижнів! Досить короткий термін. Ви любите її, вона любить вас: що буде за два тижні?
Я відповів кавалерові коротко, що припиню відвідини.
— Ви припините відвідини! Значить, ви її не любите?
— Я люблю її, дуже люблю. Але в мене є родичі, становище, ім'я, певні вимоги до життя, і я ніколи не зважуся усе це занапастити в крамниці якоїсь міщаночки.
— Так я маю їм і переказати?
— Як собі хочеш. Але, кавалере, мене дивує така несподівана й вразлива делікатність цих людей. Вони дозволяли своїй дочці приймати від мене подарунки; щонайменше двадцять разів залишали мене насамоті з нею; вона бігає на балі, на всякі зборища, на вистави; дозволяє собі прогулянки у місті й за містом з першим-ліпшим, хто може запропонувати їй пристойний екіпаж; вони спокійно сплять, коли в неї бавляться музикою й іншими розвагами; ти буваєш у їх домі, коли тобі заманеться; і, між нами кажучи, кавалере, коли дозволено тобі бувати в якомусь домі, то так само може бути дозволено й іншому. Про їх дочку йде недобра слава. Я не вірив, але й не заперечував того, що про неї говорять; але ти погодишся, що ці батьки мали б подумати раніше про те, щоб боронити добре ім'я своєї дитини. Хочеш, щоб я був щирий з тобою? Вони дивляться на мене, як на придурка, який дозволятиме водити себе за ніс, аж поки його не доведуть до ніг панотця їхньої парафії. Але вони помилилися. Як на мій смак, панна Аґата чарівна істота, і я потеряв голову: про це, я гадаю, може свідчити й те, що я зробив заради неї такі страшні видатки. Я не відмовляюся так продовжувати й далі, але при тій лише умові, як матиму певність, що на майбутнє вона буде дещо менше сувора до мене.
У мої пляни зовсім не входить без кінця тратити час, лежачи їй у ногах, розкидатися своїм маєтком і зідханнями, для яких я міг би знайти краще застосування в іншому місці. Ці останні слова перекажи панні Аґаті, а все, що я сказав перед тим, її батькам... Треба або розірвати наші стосунки, або зробити так, щоб я був допущений у їх дім на інших умовах і щоб панна Аґата поставилася до мене дещо ліпше, ніж це вона робила досі. Коли ви мене з нею знайомили, визнайте це, кавалере, ви переконували мене, що все піде легко, а виявилося зовсім інакше. Кавалере, ви мене трохи ошукали.
Кавалер: Слово чести, якщо я кого трохи й ошукав, то насамперед себе самого. Який дідько міг припускати, що за такою легковажною зовнішністю, веселим і вільним тоном цієї молодої шалениці криється маленький дракон цнотливости?
Жак: Хай мене нечистий ухопить, пане, але нарешті ви заговорили по-справжньому! Бодай раз у житті вам вистачило мужности!
Пан: Бувають такі дні. А мені ще не відійшли від серця пригоди з лихварями, переховування в Сен-Жан-де-Лятран від панни Брідуа, а понад усе — неприступність панни Аґати. Я вже не хотів, щоб мене й далі водили на налигачі.