Страница 48 из 65
— Це ви, кавалере?
— А так, я, мій дорогий Лебрене.
— Але де ж ви запропастилися? Я не бачив вас уже цілу вічність. Погані часи настали, чи не так?
— Дуже погані, мій дорогий Лебрене. Але зараз не про це йдеться; ось послухайте, маю вам сказати слово...
Я сів. Кавалер і Лебрен віддалилися на розмову в кінець кімнати. З їхньої розмови я можу переказати тобі лише кілька слів, які мені вдалося схопити...
— Він порядний?
— Дуже.
— Повнолітній?
—Давно повнолітній.
— Син?
— Син.
— Чи ви знаєте, що наші останні дві справи?..
— Говоріть тихше.
— А як батько?
— Багатий.
— Старий?
— І хирний.
Тоді Лебрен на повний голос:
— Повірте, пане кавалере, я не хочу більше ні в що втручатися, бо завжди таке приводить до прикрих наслідків. Розумію, що це ваш друг! Пан, з усього видно, має вигляд порядної людини, але...
— Дорогий Лебрене!
— Я не маю грошей.
— Але ви маєте знайомства!
— Але це переважно жеброта, раклюги. Пане кавалере, хіба вам ще не остогидло переходити через ці брудні руки?
— Нужда не визнає законів.
— Нужда, що вас притискає, — приємна нужда, потреба на партію в очко чи на зустріч з гарними дівчатами.
— Дорогий друже!..
— Я ваш друг, як завжди, і слабий, як дитина; до того ж ви... здолаєте найзатятішого зламати свою присягу. Ходімте вже, подзвоните, щоб я знав, чи дома Фуржо... Ні, не дзвоніть, Фуржо поведе вас до Мерваля.
— Чому не ви самі?
— Я? Я присягнувся, що той огидний Мерваль ніколи не буде працювати ні для мене, ні для моїх друзів. Ви мусите взяти на себе відповідальність за пана, який, можливо, а то й напевно порядна людина; я відповідатиму за вас перед Фуржо, а Фуржо має відповідати за мене перед Мервалем...
Тим часом увійшла покоївка й запитала:
—Іти мені до Фуржо?
Лебрен відповів покоївці:
— Ні, нема потреби йти ні до кого... Пане кавалере, я не можу, категорично не можу.
Кавалер кинувся обнімати його й цілувати:
— Мій дорогий Лебрене, дорогий друже!..
Я наблизився до них і приєднався з благанням до кавалера:
— Пане Лебрене, мій дорогий пане!..
Лебрен не встояв проти наших переконань.
Покоївка, що потішалася з цієї кумедії, вийшла і за одну мить уже повернулася з маленьким кульгавим чоловічком, одягненим у чорне, з паличкою в руці. Це був заїка з поморщеним обличчям, але живими очима. Кавалер обернувся до нього, мовлячи:
— Мерщій, пане Матьє Фуржо, нам дорога кожна мить, ведіть нас швидше...
Фуржо, роблячи вигляд, ніби він зовсім його не чує, почав розв'язувати маленький замшовий гаманець. Кавалер кинувся до Фуржо:
— Ви глузуєте з нас, це наша справа...
Я наблизився до них, витягнув срібняка з кишені й тицьнув його в руку кавалера, який віддав його покоївці, погладивши їй підборіддя. Тим часом Лебрен говорив до Фуржо:
— Я забороняю вам; ні за що в світі не ведіть туди цих панів.
Фуржо: Чому ж, пане Лебрене?
Лебрен: Бо то ошуканець, ракло.
Фуржо: Я цілком розумію, що пан Мерваль... але кожен гріх треба прощати; а потім, я не знаю, крім нього, нікого іншого, хто в цю мить мав би гроші.
Лебрен: Робіть, пане Фуржо, як вам заманеться; панове, я вмиваю руки.
Фуржо (до Лебрена): Пане Лебрене, ви не йдете з нами?
Лебрен: Я? Хай мене Бог боронить. Це ж підла істота, якої я не хочу бачити до кінця життя.
Фуржо: Але без вас ми ні до чого не дійдемо.
Кавалер: Це правда. Ходімо, мій дорогий Лебрене; зробіть мені послугу, зробіть послугу чесній людині, що попала в скруту; ви не відмовите мені, ви підете з нами.
Лебрен: Щоб я пішов до Мерваля! Я, я?
Кавалер: Так, ви, ви не відмовитеся піти, для мене...
Нарешті, Лебрен не встояв проти благань, і ми, сам Лебрен, кавалер, Матьє Фуржо і я, рушили в дорогу. Кавалер дружньо попліскував Лебрена по плечу, приказуючи до мене:
— Це наймиліша людина, найдорожча людина в світі, чистий скарб для своїх знайомих...
Лебрен: Мені здається, що пан кавалер здолав би намовити мене підробляти гроші.
Так ми й прибули до Мерваля.
Жак: Матьє Фуржо...
Пан: Що ти хочеш цим сказати?
Жак: Матьє Фуржо... Я хочу сказати, що пан кавалер Сент-Уен знав цих людей на ім'я і прізвище: він був з раклів ракло, що грав з ними в одну дудку.
Пан: Може, й правда твоя... І одначе трудно уявити собі делікатнішу, ввічливішу, чеснішу, людянішу, співчутливішу й безкориснішу людину, ніж пан Мерваль. Ствердивши, що я повнолітній і платоспроможний, пан Мерваль надав своєму обличчю співчутливого й зажуреного вигляду і серйозним, майже розпачливим тоном повідомив нас, що цього самого ранку він був зобов'язаний допомогти одному з своїх приятелів, якого притиснула крайня біда, і його гаманець випорожнений до решти. І, звертаючись до мене, додав:
— Дорогий пане, не нарікайте на себе, що не прийшли раніше, для мене був би розпач відмовити вам, але я мусів би це зробити: дружба понад усе...
Усі ми були приголомшені. Кавалер, сам Лебрен і Фуржо мало не повзали на колінах перед Мервалем, а Мерваль їм відказував:
— Панове, ви всі мене знаєте; я люблю допомогти, і не йдеться мені про те, щоб огинатися й чинити труднощі, так що не радий будеш і допомозі, але даю слово чесної людини: у мене нема й чотирьох франків у хаті...
Щодо мене, то в оточенні цих людей я виглядав злочинцем, що чекає на вирок. Я сказав кавалерові:
— Кавалере, ходімо звідси, бо ці панове безсилі допомогти нам...
Але кавалер відвів мене набік:
— Ти забув, що завтра день її народження. Попереджаю тебе, що я вже їй натякнув, і вона чекає на певний вияв шляхетности з твого боку. Ти її знаєш: ідеться не про те, що вона була б зацікавлена, але вона, як і кожна інша, не хоче розчаруватися в своїх сподіванках. Вона може хизуватися перед своїм батьком, матір'ю, тіткою, подругами; і як трапиться, що після цього їй не буде чого показати, їй буде справді до смерти боляче.
По цій мові він знову повернувся до Мерваля, напосідаючи на нього ще настирливіше. Мерваль, змусівши так довго просити себе, врешті сказав:
— Я маю найдурніше в світі серце: не можу спокійно дивитися на людей у нужді. Я міркую, і мені світить одна ідея.
Кавалер: Яка ідея?
Мерваль: А чому не взяти б вам товаром?
Кавалер: Ви його маєте?
Мерваль: Ні, але я знаю одну жінку, яка може вам товар постачити. Це добра, чесна жінка.
Лебрен: Так, але хай не дає нам мотлоху, який ми купимо на вагу золота, а потім нічого не зможемо за нього дістати.
Мерваль: Ніколи в світі; усе це першорядні матеріяли, коштовності з золота й срібла, різних гатунків шовки, перли, щось з дорогого каміння. На цьому товарі ви майже нічого не втратите. А вона добра душа і вдоволиться абияким заробітком, звичайно, при певності, що їй заплатять; це товари з конфіскат або не викуплені неплатоспроможними боржниками, які їй дісталися по дешевшій ціні. А зрештою, подивіться самі, це вам нічого не коштує...
Я почав вияснювати Мервалеві й кавалерові, що торгівля не мій фах і що, навіть якби я подолав відразу до таких комбінацій, моє становище таке, що я не мав би часу дійти до потрібних мені грошей. Послужливі Матьє Фуржо й Лебрен відповіли мені в один голос:
— Хай це вас не турбує, ми вам усе продамо, і з усім цим можна упоратися за півдня...
На цьому засідання було перенесене на пообідній час у Мерваля, який, поляпуючи мене легенько по плечу, сказав мені вкрадливим, солодким тоном:
— Мій пане, я радий, що можу вам допомогти; але повірте мені, що такими позичками треба користуватися лише у виняткових випадках, бо вони звичайно кінчаються руїною. Хіба трапилося б чудо, щоб вам пощастило у цій країні ще раз мати оправу з такими чесними людьми, як панове Лебрен і Матьє Фуржо...