Страница 36 из 65
Жак: Жартуєте, пане; мені добре й тут, і вниз я не піду.
Пан: А я тобі кажу, що підеш.
Жак: Я переконаний, що ви не берете поважно того, що кажете. Як то, пане, за десять років призвичаїти мене жити, як рівний з рівним...
Пан: А тепер я хочу, щоб це скінчилося.
Жак: Терпівши стільки всі мої зухвальства...
Пан: Не хочу їх більше терпіти.
Жак: Призвичаївши мене сидіти при столі побіч вас, називавши мене своїм другом...
Пан: Ти не тямиш, що то таке, коли старший називає другом свого підлеглого.
Жак: Коли ж я знаю, що всі ваші накази на вітер, якщо Жак їх не схвалить; коли ваше ім'я приросло до мого, так що одне й не вживається без другого і всі люди кажуть — «Жак і його пан», — тоді раптом вам заманулося ці імена відокремити. Ні, пане, так не буде. Там, угорі, записане: скільки й житиме Жак, скільки й житиме його пан, і навіть по тому, як вони обидва помруть, — усі казатимуть: «Жак і його пан».
Пан: А я тверджу, Жаку, що ти підеш униз, і підеш негайно, бо так я тобі наказую.
Жак: Пане, накажіть мені зробити щось інше, коли хочете, щоб я скорився.
•••
Тут Жаків пан підвівся з свого місця, схопив Жака за петельки і суворо наказав:
— Іди вниз.
Жак холодно відповів йому:
— Не піду.
Пан струсонув його, кажучи:
— Іди вниз, негіднику! Роби, що я наказую!
Жак так само холодно відповів:
—Хай я буду й негідник, коли вам до вподоби; але негідник не вийде звідси. Слухайте, пане, коли я вже на чомусь затявся, то ні за що в світі не відступлюся. Даремно гарячкуєте, Жак лишиться там, де він є, і звідси не вийде.
По цьому Жак і його пан, що до цієї миті ще стримували себе, раптом дали собі волю, той і другий, почавши кричати на чім світ стоїть:
— Іди вниз.
— Я не піду.
— Іди вниз.
— Я не піду.
На цей галас надійшла господиня, хотівши знати, що діється. Але не відразу довелося їй почути відповідь. Вигуки тривали далі:
— Іди вниз.
— Я не піду.
По тому пан з розпуки почав ходити по хаті, бурмочучи собі під ніс: «Чи бачив хто таке в світі?»
Господиня стояла, як приголомшена, й запитала ще раз:
— Гей, панове, що тут діється?
Жак, опанувавши себе, відповів господині:
— Мій пан голову потеряв, він божевільний.
Пан: Ти хочеш сказати — дурень.
Жак: Як вам хочеться.
Пан (до господині): Ви чули?
Господиня: Він помиляється. Але спокій, спокій, панове. Говоріть один чи другий, хай я знаю, про що вам ідеться.
Пан (до Жака): Говори, Іроде.
Жак (панові): Говоріть самі.
Господиня (Жакові): Ану лиш, пане Жаку, говоріть, як пан наказує; бо що не кажіть, а пан таки пан...
Жак розповів господині, що сталося. Господиня, вислухавши його, мовила до них:
— Панове, погодитеся взяти мене за арбітра?
Жак і його пан (в один голос): Дуже радо, дуже радо, пані господине.
Господиня: І даєте слово чести, що скоритеся моєму вирокові?
Жак і його пан: Слово чести, слово чести...
Тоді господиня сіла до столу і з виглядом суворого судді та й тоном, який йому личить, прорекла:
«Вислухавши розповідь Жака про те, що сталося, і зваживши на очевидні факти, що його пан єсть добрий, дуже добрий, над міру добрий пан; а Жак не такий уже й поганий слуга, який одначе має нахил брати тимчасову й добровільно дану йому концесію за абсолютну й непорушну посілість, — ми анулюємо рівність, яка встановилася між ними за попереднього часу, і відразу ж відновлюємо її наново. Жак зійде вниз і відразу ж, зійшовши, повернеться, діставши всі права, якими він користувався до цього часу. Його пан подасть йому руку і люб'язно скаже: „Добридень, Жаку, я радий, що ти повернувся...” Жак же відповість йому: „А я, мій пане, я зачарований тим, що знову вас бачу...” Ми забороняємо, щоб хтось із них двох повертався до цієї теми і щоб у майбутньому заходила мова про права пана або слуги. Вимагаємо, щоб один наказував, а другий корився, як те кожному належить, і щоб те, що один може, а другий мусить, знову поринуло в забуття, як було досі».
Так закінчивши цю промову, яку вона запозичила з якогось друку того часу, опублікованого з нагоди подібної суперечки, коли з кінця в кінець королівства можна було почути, як пан кричав своєму слузі: «Іди вниз!», а слуга й собі кричав: «Я не піду!» — вона звернулася до Жака:
— Ану лиш, ходіть сюди і дайте вашу руку, без зайвих розмов...
Жак скричав з болем:
— Видно, записано там, угорі, що доведеться мені йти вниз!..
Господиня (Жакові): Там, угорі, записано, що коли маєш собі на голові лана, мусиш сходити вниз, потім угору, наближатися й відступати, тупцювати на місці, і все це робити так, щоб ніколи ногам не забажалося чинити опір наказам голови. Давайте вашу руку, хай буде виконаний мій вирок...
Жак подав руку господині; але тільки вони переступили поріг кімнати, як пан кинувся до Жака й поцілував його, потім лишив Жака й обняв господиню. І, цілуючи то одного, то другого, приказував:
— Так записано там, угорі, що я ніколи не зможу розійтися з цим оригіналом і що, доки й житиму, бути йому моїм паном, а мені його слугою...
— І, як видно з усього, — додала господиня, — обом вам з того не буде шкоди.
Полагодивши цю суперечку, яка їй здавалася єдиною в своєму роді, хоч насправді було безліч їй подібних, і повернувши Жака на своє місце, господиня подалася в своїх справах, а пан мовив Жакові:
— Тепер, як ми вже заспокоїлися і можемо міркувати тверезо, ти погодишся...
Жак: Я погоджуюся, що, давши слово чести, належить його дотримувати; а що ми зареклися словом чести перед суддею не повертатися до цієї справи, то й не личить про неї говорити.
Пан: Правду кажеш.
Жак: Але, не повертаючись до цієї справи, чи не могли б ми попередити сотню інших подібних, дійшовши розумної згоди?
Пан: Я не від того.
Жак: Поперше, погодьмося, що згідно з тим, що записане там, угорі, я вам конечно потрібний, я відчуваю і знаю, що ви без мене не можете обійтися, тому хай буде мені вільно зловживати цією перевагою кожного разу, коли трапиться нагода.
Пан: Але, Жаку, ніхто в світі такої умови ніколи не укладав.
Жак: Укладав чи не укладав, але так завжди робилося, так робиться і так робитиметься скільки й світ стоїть. Ви гадаєте, що інші не намагалися так само, як ви, ухилитися від дії цього декрету, чи гадаєте, що ви вправніший від них? Киньте цю думку і підпорядкуйтеся законові конечности, якої однак вам не сила позбутися.
Погодьмося, подруге, що як неможливо Жакові не знати своєї переваги й сили над своїм паном, так неможливо й панові не усвідомлювати своєї слабости й позбутися неминучости поступатися Жакові; тож хай буде Жак зухвалий, а пан для святого спокою хай цього не помічає. Усе це було укладене без нашого відома, усе було припечатане там, угорі, ще заки Жак і його пан появилися на світ. Було призначене, щоб ви мали титули, а я тримав у своїх руках справи. І якби ви хотіли стати проти волі природи, це було б те саме, що товкти воду в ступі.
Пан: Але в такому випадкові твоя доля була б краща, ніж моя.
Жак: А хто це заперечує?
Пан: За цих обставин мені не лишається нічого іншого, як стати на твоє місце, а тебе поставити на своє.
Жак: А знаєте, що з того вийшло б? Ви втратили б титул і не дістали б у свої руки справ. Лишимося, як ми є; кожен з нас добрий на своєму місці. І хай решта нашого життя піде на те, щоб з нього зробили приказку.
Пан: Яку приказку?
Жак: Жак верховодить над паном. Ми будемо перші, про кого таке скажуть, але потім це саме повторюватимуть про тисячі інших, які варті будуть більше, ніж ви й я.