Страница 7 из 10
Еріоні одразу вилетіла з голови і дискотека, і симпатичний хлопець з військового флоту, з яким щойно познайомилася.
Хотів провести її додому, та мав чергувати на кораблі. Узяв електронну адресу, та все це така дурня. Вчора — реп'ях, сьогодні — голуб'яче «золото». Та ще й переляк малої Вернейль. Цю лялечку хіба колоквіумом налякаєш, а тут побіліла, трохи не розрюмсалася. Еріоні не спалося до ранку.
Наступний день був важким для класів, що мали у розкладі хімію. Невиспана хімічка спопеляла поглядом кожного, хто траплявся їй на очі.
Та в шостого класу хімії не було. Аг вертала додому в бадьорому настрої. В навушниках у неї стогнало електрогітарами, бряжчало ударниками, ревло пекельним вокалом. Загалом непогана група, лишень виття поліційної сирени, що ним починалася кожна третя композиція, просто роздирало вуха. Щось звукорежисер намудрував із рівнями. Аг роздратовано зсунула навушники на шию. Сутеніло. Аг подумала, що безпечніше було б одразу податися додому, тим більше, що консоль із грою лежала у неї в кишені, але був настрій погуляти. Був настрій податися ген за обрій, далеко, далеко, кілометрів за п'ятнадцять. А дід розповідав, що на Землі були гори, а в горах жили її предки. Були вони затяті. Коли хлопці й чоловіки ставали навколо вогнища й, поклавши руки один одному на плечі, танцювали танок мужності, гори зітхали, як старий дідуган, що вже не може танцювати. Аг теж зітхнула. Вона не була хлопцем. Її б не взяли в те коло, не поклали б рук на плечі. Та й гір нема.
Зовсім звечоріло. Вдалині на дорозі виринули сліпучі білі вогні й стали швидко наближатися. «Бррр! Нічні гонщики».
Згадала одна за чоловічі розваги. Тут, на астероїді, та й не лише на цьому, підлітки обладнували електроцикли величезними сліпучими фарами, гучними сигналами й ганяли на них вночі, будячи сплячі міста, завдаючи клопоту поліції. Найбільшою круттю було приробити на електроцикла ревун, імітатор старовинного мотора без глушника, але це вже каралося не штрафом, а трьома місяцями виправних робіт.
Ці були з найкрутіших. Аг здалеку зачула натужний рев. «От крексель-піксель! Де б його сховатися? Не саджають кущів за містом. А зустрітися вже майже вночі зі скаженими з реву та швидкості гонщиками — абсолютно небажано». Аг відбігла на узбіччя. Низька бетонна закраїна, з пів-метра, а далі рівненька вічнозелена трава. Аг поглянула на нові джинси, на улюблену жилетку, тоді рішуче кинула рюкзака під бетонний парапет і вляглася поруч, так, щоб злитися з тінню закраїни.
Рев швидко наростав. Раптом звук зробився якимось дивним, ніби гонщики кружляли поблизу, а не рухалися далі. Аг секунду повагалася, тоді цікавість узяла гору над обережністю. Аг повільно звелася на лікті й визирнула з-за бетонного парапету.
Гонщики й справді кружляли. Не просто кружляли, вони танцювали хижий зловтішний танок, то підіймаючи свої потворні електроцикли на задні колеса, то виписуючи вихлясті вісімки. Їх було п'ятеро. У рухливих схрещених променях потужних фар розгублено рухалася чорна постать.
Рука в рукавичці затуляла очі, блискуче біле волосся злітало й знов падало на плечі, коли принц Морок нервово озирався.
Аг заклякла. Здавалося б, має радіти, що Морок вклепався, але чомусь не радіє, як не раділа тоді, коли він схопився за горло, ніби йому бракувало повітря. А як же йому, мабуть, зле тепер. Чужий світ, чужа дорога серед вічнозеленої травички.
Вони сміються, як уміють сміятися лише підлітки, по-дурному, по-звірячому. Чортові навушники! Дужкою шию перетисли. «Хвилиночку… Навушники…»
Аг перемкнула звук на вмонтований динамік, наклацала гучність на повну і, стрибнувши на початок попередньої пісні, мстиво тицьнула кнопку програвання. Сирена заволала на весь окіл. Один з гонщиків шарпнувся, махнув рукою, ревіння обірвалося, фари попригасали, і всі п'ятеро здиміли тієї ж миті, безшумні, коли не рахувати шурхоту коліс. Морок опустив руки й повільно роззирнувся. Настала майже повна темрява. Тепер він може побачити Аг. Але їй байдуже. Вона зробила, як вважала за потрібне. Чи так робили люди з гір? Дід казав, вони вбивали ворогів сокирою. Але Палата ніколи не вірила діду. Дід був добрий, отож люди з гір були добрі. Вона випростала спину, аби Морок не подумав, що їй страшно, і пішла серединою дороги назад, до міста.
Морок знав, що вона не озирнеться. Надто визивна була та пряма спина у гаптованій жилетці. Морок втомлено сів на бетонну закраїну й похилив голову на долоню. Йому раптом стало спокійно.
9
Вони сиділи втрьох у невеличкому готельному номері з трьома вузькими ліжками, торшером і холодильником у кутку. Вони сиділи при тьмяному світлі торшера й говорили.
— То ти навіть не знаєш, чи в неї була гра? — гримнув на брата Спалах. Морок похитав головою.
— Все! — Спалах скочив з ліжка. — Мені це набридло! Я хочу додому! За будь-яку ціну!
— Будь-яку? — підняв брову Вигук.
— Так!
Спалах вибіг з кімнати, хряснувши дверима. Морок теж хотів підвестися, але Вигук утримав його за руку:
— Не треба. Ти ж його знаєш. Нехай побігає. Перекипить і кліпатиме очима, як маленький, і проситиме пробачення.
— Він може щось утнути.
Вигук не відповів. Він зняв мундир, ліг і відвернувся до стіни.
На перерві Аг відшукала найтихіший відтинок коридору і вмостилася на підвіконні, що суворо забороняв шкільний статут. Поруч влаштувався Темний.
— Щось не так? Ти якась причмулена.
Аг насупилась:
— Я вчора Морока врятувала. Від байкерів.
— Тобі мають пундика дати за сприяння агентові міжастероїдної служби безпеки.
— Що?!
— З'явилися наші принчеги в базах даних, і легенди їм Фанин дядечко зробив такі, щоб, хоч би яку дурню вони виробляли, поліція звертала на них увагу в останню чергу. Цілком логічний хід, а от де логіка в тому, що кажеш ти?
Аг зітхнула й детально розповіла йому про вчорашній випадок з Мороком.
— Думаєш, я дурна?
— Думаю, дуже важливо, що він не побіг за тобою. Ще думаю, що у вас із… а, зрештою, це твоя справа. Фані розповіла?
— Та ні ще. Гадаєш, треба?
Темний зсунув на лоба свої непроглядні окуляри.
— Аг, якщо вона така примітивна, чого ти з нею дружиш?
— А вона не примітивна.
— То чого ти мене питаєш? Звичайно, розкажи. Ми ж — команда.
— Ага, вона, можна сказати, життям ризикувала, коли від Спалаха в підсобці тікала, а я?
— А ти не побачила наймодніших суконь, бо їх вже розмели! — застрибнула на підвіконня Фана, відіпхнувши Темного. — Пам'ятаєш, ми все думали, що то. буде в павільйоні за шкільним парканом, а там ярмарок стильного одягу. Останнім кораблем завезли. Ой! Там така краса! Тепер знову модне максі. Там такі шлейфи, такі букети на всю дупу! Та вже нема. Багато бажаючих знайшлося на букети. Слухайте! А неслабкі кишенькові гроші дають нашій Барбі. Вона при мені майку купила й такого капелюшка! Аг, такого капелюшка! Блакитного, з мереживом і таким бантиком іззаду! Одне слово, якраз до її злющих очиць та коротенької шиї.
Темний знов начепив окуляри і зблиснув на Фану непрозорими скельцями.
— Тепер я знаю твою страшну таємницю. Твоє повне ім'я Фонтана, бо батьки від народження не знали, як тебе заткнути.
Фана озирнулася на нього й демонстративно поправила хвостика-пальму, видивляючись, як у дзеркало, в його окуляри.
— Щоб ти знав, моє повне ім'я Фантазі. Я француженка. У нас найбездоганніший смак і найбільший шарм. Навіть за відсутності Франції, — додала вона менш оптимістично. — А як би мені було гарно в тому капелюшку! Та він був останній, грошей у мене — на носову хусточку, а перерва вже скінчилася. Ходімо. Життя важке. Чорт! Я ж обіцяла фізичці батарейок у рухому модель системи купити. Купила й тягаю. Збігаю віднесу.
Вертаючись до класу, вона побачила, як коридором іде Барбі в новому капелюшку. Фана зупинилася й нечемно витріщилась.
Барбі була дочкою мера, пихатою й через те ще більш негарною, ніж насправді. А капелюшок був напрочуд гарний. Точно під колір Фаниних очей. Дзвоник пролунав три з половиною хвилини тому, отже коридор був зовсім порожній.