Страница 10 из 10
— Мороку, я ніколи не бачила гір і хмар. Мені так тісно. Так тісно!
Морок розвернув її обличчям до себе:
— Я покажу тобі і гори, і хмари, і море. Якщо ти підеш зі мною. Якщо ти віриш мені.
— Вірю, — сказала Аг і шморгнула носом. Хоча ні, носом шморгнула Фана, і дуже гучно:
— Ну, зрозуміло. Мене ніхто нікуди не кличе. Бо я дурноверха, галаслива й зі мною лише клопіт.
— Але з тобою весело, — сказав Спалах і підморгнув.
Вигук мовчки глянув на Еріону. Вона похитала головою:
— Ні. Якщо я потраплю туди, де є те все, чого бракує Палагні, я помру, коли повернуся сюди. Дякую. Ні.
Вигук хотів сказати щось, але тут Морок вказав углибину коридору. Там, на другому кінці, змалювалася маленька постать у такому ж чорному мундирі й військових чоботах, мабуть розміру тридцять другого.
Над грубим шкіряним коміром зухвало стирчала яскраво-руда голова із дикими зеленими очима, що їм позаздрили б усі кицьки.
— Кітті, — спантеличено мовив Спалах.
— Акітеє, що там таке? — суворо спитав Вигук.
— Він мене питає? Ні, він мене питає?! — долинув здалеку зовсім не ніжний дитячий голосок. — Ото — владуща династія! Ото — правителі, захисники! Кинули маленьку сестричку, кинули на неї королівство, лишили недокомплектований гарнізон й ополчення без чобіт та з дрючками замість списів, а самі завіялися світ за очі! Вертайтесь негайно. Тут таке, що навіть я не впораюсь.
Останні слова вона вимовила зовсім тихо. Дика зелень очей зблякла. На маленькому личку проступили тривога та втома.
Принци спохмурніли.
— Такою я Кітті ще не бачив, — прошепотів Спалах, — а за дев'ять років життя вона нам усяке показала.
Вигук обвів очима дівчат, Темного та вчительку:
— Ми повернемось по вас. Не губіть цієї гри. Ми з усім упораємось і повернемось по вас, коли усе стане гаразд.
Коли синява коридору сховала три постаті в чорних плащах, Темний замислено поглянув на консоль:
— Може, не варто було їх самих відпускати. Наївні вони якісь, знову вклепаються.
Еріона дивилася у синяву на екрані й робила до нього крок по кроку. Вона вже простягла руку, аби перевірити, чи справді в коридор можна увійти, коли екран зблиснув і згас.
Еріона запитально глянула на Темного. Хлопець енергійно замотав головою:
— Це не я! Він сам.
— Його зачинили з того боку, — тихо мовила Аг. — Тепер лишається чекати.
— А камінь, — вже не удавано шморгнула носом Фана, — вони лишили його нам навмисне? Щоб коридор вів саме сюди, до нас?
Темний замислено грався своїми чорними окулярами.
— Ми нічого не знаємо про цей коридор. Та й вони знають не набагато більше. Але поки що версія камінця як артефакта-провідника найпереконливіша.
— Розумний ти, — Фана скорчила міну крізь сльози, — так говориш, ніби без нас коридор відкривав, погуляв там і назад повернувся.
— Розумному досить.
Темний вдяг окуляри, тож коли Аг пильно подивилася на нього, його погляд надійно ховали дзеркальні скельця.