Скеля Дельфін

Дістане їх Вася чи не дістане?

Для Глоби це було питанням життя і смерті, але він намагався бути спокійним.

— Зараз ми її, Петре Андрійовичу, дістанемо! — сказав Вася, весело усміхнувшись.

І у Глоби відлягло від серця.

Вони обережно спустилися, перебираючись з каменя на камінь, до шлюпки, сіли в неї, обігнули скелю Дельфін і підпливли до щогли.

Перехилившись через борт, Вася бачив темні розпливчасті контури бортів яхти. З висоти скелі їх було видно значно краще. З поверхні води вони розпливалися і губили рівність ліній, але Вася знав: лінії знову стануть чіткими, коли він порине у воду.

Глоба прив’язав човна до кінчика щогли і оглянувся на Васю. Хлопець сидів на кормі й задумано дивився у воду.

Уперше в житті доводилося йому поринати на затоплене судно. Поринаючи під кіль пароплава, він напевне знав, що там нема за що зачепитися. Тут він мусив заплисти у маленьку рульову рубку, де навіть у нормальному стані ніде по вернутися, заплисти туди й дістати скрипку. Вона лежить тут, зовсім недалеко від нього, і чекає, коли Вася візьме її в руки.

Коли Вася згадав про скрипку і добре уявив її собі, всі вагання відразу зникли.

Йому потрібна скрипка — так сказав професор, і він матиме її хоч би там що!

Щогла підіймалася саме від рульової рубки; це було дуже зручно, бо потреба було шукати дверей. Незважаючи на це, Вася попросив Глобу на всякий випадок обв’язати його за пояс тонким і міцним мотузком, який лежав на дні шлюпки.

Вася боявся: Глоба побачить, як глибоко треба пірнати, і заборонить йому діставати скрипку.

Він став посеред шлюпки, поквапливо роздягся, залишивши на собі тільки коротенькі червоні трусики, взяв мотузок, обв'язав круг пояса і закріпив мій ним, надійним вузлом. Другий кінець мотузка Глоба прив’язав до лапи.

Вася стояв на кормі, вдивляючись у воду. Стояв, облитий ясним промінням ласкавого вранішнього сонця. Воно пестило його маленьке, красиво збудоване засмагле тіло.

Ледве помітний вітерець, теплий і на диво запашний, налетів зі степу. М’які струмені повітря приємно лоскотали шкіру, і Вася зіщулився.

Вітер приносив пахощі степу, запах сухої трави і смачної чорноземної пилюги. Вася відчув це сильна, як ніколи.

Раптом острах перед тим, що він може зачепитися й залишитися там, па слизькій, холодній яхті, охопив його серце. Але зараз же пригадався професор. Тепер він, мабуть, ще спить у своїй темнуватій кімнаті.

Це був кінець усіх вагань, Він повернув личко до Глоби. Воно несподівано стало не по-дитячому суворим, серйозним. Тоном наказу він сказав:

— Коли сіпну отак двічі, — і Вася, показуючи, сіпнув за мотузок, — значить мені погано і тягніть мене з усієї сили наверх!

— Ну, я думаю, сіпати тобі не доведеться, — намагаючись усміхнутися, від повів Глоба.

Вася глянув на його обличчя й здригнувся. Зараз воно було бліде, аж сіре, і вражало дивним злим виразом. Коли Глоба намагався всміхнутися, нічого схожого на усмішку не з’являлося на губах. Тільки розтягалися сірі губи, відкриваючи ряд темних пожовклих зубів, та дужче збігалися зморшки біля рота й очей,

Вася подумав, що Глоба боїться за нього. Побоюючись заборони пірнати у воду, він вирішив не зволікати далі, а починати справу відразу.

Табунець маленьких зелених рибок злякано сахнувся набік.

Гнучке тіло Васі відірвалося від корми, на якусь частку секунди наче застигло в повітрі і, зовсім не здійнявши бризок, зникло під водою.

Шлюпка хитнулася і відпливла трохи назад. Тонкий мотуз, з шарудінням тручись об борти, йшов у воду.

Глоба полегшено зітхнув і став дивитися у воду, де, як довга заленкувата риба, плив Вася.

Розділ тринадцятий

Зелена прозора вода немов розступилася перед Васиними очима. Кинувшись з корми шлюпки, він одразу ж пішов униз, намагаючись не віддалятися від щогли.

З кожним метром глибини ставало все темніше. Коли Вася досяг покрівлі рульової рубки, все було освітлене фантастичним темнозеленим світлом, незвичайним і неясним.

Вася поринув дуже глибоко, і у вухах з’явилось знайоме тріскотіння, що буває в людей, які поринають на велику глибину. Одночасно з цим з’явилося відчуття сильного тиску у вухах.

Проте для Васі все це не було новинкою, і він нітрохи не злякався.

Знаючи добре, що через кілька секунд тріскотіння у вухах мине, він спускався все глибше й глибше до того місця, де чорною дірою темніли двері рульової рубки.

Вася не збирався відразу ж, з першої спроби дістати з рубки пакунок із скрипкою. Усе роздивитися, усе вияснити і знайти всі можливі входи і виходи — ось було його завдання.

Досягти покрівлі рульової рубки, він ухопився за виступ, і крізь велике, у кількох місцях розбите скло, яке закривало всю передню стіну рульової рубки заглянув усередину.

Довга практика навчила Васю винятково економно користуватися з того запасу повітря, яке він набирав у легені. Перед тим, як поринути, він набирав повні груди, а потім через кожні п’ять-десять секунд випускав з рота по кілька великих срібних бульбашок. Вони швидко й безшумно зникали десь угорі.

Якщо біля покрівлі рубки було небагато світла, то в самій кабіні, закритій з усіх боків, було зовсім темно, і в першу мить Вася не міг нічого побачити. Але через кілька секунд, коли очі звикли до дивного світла, Вася міг уже добре розгледіти. Темрява на такій глибині була дуже дивною. Сонячне проміння втрачало свою яскравість. Світилася сама густа й зелена вода.

У рульовій рубці не можна було нічого розібрати. Якісь речі, що густо обросли підводним жирним мохом, були розкидані на невеличкому столику і на підлозі біля штурвала.

На компасі, де завжди все блищить ясною свіжістю промитого скла і начищеного металу, тепер сидів великий темнозелений, аж чорний, краб. Він дивився на Васю безбарвними, глибоко запалими очима, і на секунду хлопцеві стало страшно. Але страх зараз же минув — краби були старими знайомими. Вася переловив їх не одну сотню і добре знав, як з ними треба поводитися.

Вся Васина увага була звернута туди, де біля задньої стінки рубки на полиці мусила лежати скрипка. Учора в кафе Глоба точно розказав йому і навіть намалював на шматочку паперу, де була полиця і де саме лежав гумовий пакунок.

Погляд Басі уп’явся в те місце, де мусила бути полиця. Справді, там щось темніло, і Вася навіть затремтів від радості. Йому страшенно захотілося зараз же, не підіймаючись на поверхню, заплисти через двері у кабіну і взяти скрипку. Але в легенях з’явилося добре відоме йому почуття тісноти. Не стає повітря. Через кілька секунд вже треба піднятися нагору, коли він не хоче зали шитися в цій зеленій темряві назавжди.

Краб, який досі сидів нерухомо, ближче підліз боком до обличчя Васі, і хлопцеві знову стало страшнувато. Помалу рухаючи великими і сильними передніми клешнями, краб дивився просто йому в очі, Зараз цей великий і гидкий краб був єдиним хазяїном яхти, рульової рубки, компасів і скрипки.

Вася випустив з рота ще кілька срібних бульбашок і пустив руку. Вода відразу ж м’яко підхопила його і понесла вгору. Зграйка невеличких рибок, неквапливих і небоязких, пропливла зовсім близько від Васиних очей Рибки пливли помалу, важко рухаючи червонуватими плавцями. Вони і Вася були старі добрі знайомі, яким нічого боятися одне одного.

Вася підіймався все вище й вище до поверхні води. З кожним сантиметром дедалі яснішим ставало сонячне світло.

Трохи примруженими очима Вася дивився вгору. Сонце, позбавлене ясного ореолу жаркого проміння, висіло, як велика вогняна куля Важкий масив скелі Дельфін темнів оддалік, але чітких ліній розібрати не можна було.

Вася швидко підіймався до поверхні. Вода виштовхувала його з кожною секундою все дужче й дужче, він ще допомагав вправними ритмічними рухами рук і ніг, немов спирався на воду. Його мокра, потемніла від води голівка з’явилася біля човна, в тому ж самому місці, під кормою, де хвилину тому Вася кинувся у воду.