Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 5 из 114



— Ах, так, — ніби щось згадавши, промовив Крайнєв, з жалем глянув на літака і помалу пішов до ангара. Марченко і Валенс ішли за ним.

Біля воріт стояла відкрита машина. Валя, сидячи біля руля, читала книжку. Побачивши Крайнєва, вона стрепенулася.

— Товаришу Крайнєв, це ви будуєте такі літаки? — запитала вона із здивуванням.

— Я, Валю, я, — відповів професор усміхаючись, — і коли-небудь ви будете пілотом саме на такому, ні — на кращому літаку.

Валя, дивилася на нього з захопленням. Крайнєв не сказав більше нічого, але і сказаного було досить. Машина пішла до міста.

Ганна була першою, кого Крайнєв зустрів в інституті. Може, вона навіть чекала на нього?

Він підійшов схвильований і трохи розгублений.

— Дуже радий побачити вас, Ганно, — промовив Крайнєв, відчуваючи, що говорить зайві слова.

Ганна простягла йому руку. Юрій побачив глибокі, ласкаві й ніжні очі. Він усміхнувся і помалу пішов сходами вгору до свого кабінету.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Юрій пройшов з Валенсом по довгому коридору і завернув до свого кабінету. На дверях виднілася табличка «Юрій Крайнєв — інженер». Він глянув на табличку, штовхнув двері і зайшов у кімнату.

Його кабінет було обставлено надзвичайно просто і невибагливо. Крайнєв мало уваги звертав на його оздоблення. Зручні глибокі крісла стояли попід стінами. Величезний письмовий стіл займав цілий куток. Маленькі двері вели в другу кімнату — там була бібліотека. Чотири сталеві шафи, одна поруч другої, стояли біля однієї з стін. Ніяких паперів у кімнаті не було видно.

Крайнєв упав у широке крісло біля столу і замислився. Ганна Ланко надто міцно входила в його життя.

… У пам'ятний вечір дня свого народження він просидів у неї в гостях дуже довго.

Вони розмовляли про інститутські дрібниці. Виявилося, що Ганна працює хіміком-лаборанткою у лабораторії вибухових речовин…

Батько її був дуже відомим у Києві лікарем. Вона нещодавно закінчила інститут і збиралася пройти в інституті стратосфери тільки практику, але робота цікава, і хочеться залишитись працювати тут назавжди. В інституті вона людина нова, а студентські друзі вже розгубилися, тому інколи вона відчуває себе трохи самотньою.

Все це Ганна говорила, привітно усміхаючись і весь час одламуючи малесенькі шматочки від тоненької плитки шоколаду.

Так просиділи вони майже до другої години, і тільки тоді Юрій згадав, що йому час іти додому.

Ганна запрошувала його заходити. Вона провела його до хвіртки і на прощання потисла руку приязно і значуще.

Він цілу годину йшов, повертаючись до себе на вулицю Леніна, йшов, майже не розбираючи дороги. У Ганни була звичка при розмові опускати вії і раптом підводити їх, тоді особливо яскравими здавалися промені її очей. Саме такою весь час пригадував дівчину Крайнєв.

Він повернувся додому, і кімната здалася йому порожньою, холодною і непривітною. Тієї ночі він заснути не міг…

Другий день був сповнений роботи. Багато друзів і знайомих вітали Юрія з днем народження, але надвечір він відчув біля серця неприємну порожнечу.

Це відчуття було для нього несподіваним і зовсім незнайомим. Він почав дошукуватися причини. Після довгих міркувань його немовби осінило: він не бачив Ганни.

… Крайнєв викликав машину і поїхав до неї. Вона зустріла Юрія так, ніби чекала на його появу і була цілком певна, що він приїде.



І от ця дівчина міцно ввійшла в життя Юрія Крайнєва. День для нього не був повним, коли він не бачив Ганни. А вона ніби навмисне дратувала його, іноді не показуючись цілими днями.

Такі думки заповнювали Крайнєва, поки він сидів у себе в кабінеті, чекаючи виклику Валенса. Треба було щось робити, якось закінчувати всю цю справу, а що саме треба робити, Юрій не знав.

Валенс не викликав його. Натомість він сам прийшов у кабінет Крайнєва. Він прийшов, високий, веселий, сів навпроти Юрія, і в кабінеті відразу ж стало ніби тепліше і якось по-дружньому тихо.

Валенс кілька хвилин мовчав, ніби приміряючись до розмови, потім повернувся до Юрія і не поспішаючи сказав:

— Значить, ти завтра їдеш у Москву, а звідтіля в Париж. Я думаю, що цей конгрес з питань стратосфер: мої авіації буде досить цікавим, але багато нового всі ці закордонні діячі сказати по зможуть. І це не тільки тому, що не захочуть сказати, а просто не зможуть. Ми в цій справі їх набагато випередили. І вчитися тепер не ми у них мусимо, а вони у нас. А проте вони думають, що і досі ми плентаємося десь у хвості, як до революції, і навіть не запросили наших представників робити доповідь. Але це, може, й краще. Послухаєш, людей побачиш а, може, щось корисне для себе знайдеш. Там тільки один Вікар дійсно справжній вчений. Він буде доповідати. Доповідь його послухай уважно, а ще краще — поговори з ним. Тільки май на увазі, що цей, навіть найкращий серед них, учений не винайшов нічого такого, чого б не знав ти. Отже, дивись по нього як на звичайного свого колегу. Це тобі, так би мовити, норма поведінки. Деякі наші матеріали ти теж з собою візьмеш. Це щоб не їхати з порожніми руками. У наркоматі тобі доведеться зробити доповідь і ознайомитися з останніми роботами Московського інституту і конструкторських бюро. Головою делегації буде московський конструктор Байрамов. Ярина Михайлівна теж поїде. У неї буде окреме завдання: я хочу мати законспектованими основні тези всіх доповідей, бо їх, мабуть, ще не скоро друкуватимуть. Вона візьме на себе обов'язки твою секретаря, і так це все вийде у вас дуже солідно і організовано. Завтра ранком одержиш у мене всі матеріали. Основні питання, на які слід буде звернути увагу, визначимо теж завтра. Поїзд на Москву в три п'ятнадцять. Квитки вже замовлені. Маєш запитання?

— Паспорт?

— У Москві вже все приготоване, але, звичайно, ще дещо доведеться оформити.

— Значить, завтра! — Юрій несподівано потягнувся сильно і з насолодою. Він любив подорожі. За кордон йому доводилося їхати вперше. Він їде представником Радянського Союзу на міжнародний конгрес — це сповнювало його гордістю.

«А Ганна?» — блискуча радість одразу ж потемніла. Подорож втратила половину свого інтересу. Юрій спохмурнів, і Валенс не міг цього не помітити.

— Ну, чого невистачає?

— Та нічого, все на місці, — спробував одкрутитися Юрій, але Валенса одурити було неможливо. Він хитро подивився на Крайнєва і лукаво прищурив ліве око. Потім показав пальцем на свої очі і спитав:

— Зелені?

— Ні, у вас очі сірі, — не зрозумів Юрій.

— В неї очі зелені, — ніби розсердившись, махнув рукою Валенс.

Юрій глянув на директора. Десь у глибині зіниць поблискували малесенькі вогники, схожі на відблиски сонця. Валенс знав усе, і від нього нічого не можна було втаїти. І, зніяковівши, Юрій сказав, дивлячись кудись повз директора у куток кімнати:

— Так, у неї очі зелені.

Він сказав це таким розгубленим тоном, немов сам був виною тому, що у Ганни зелені очі. Валенс мимохіть усміхнувся: такий невластивий для Юрія був оцей винувато-розгублений тон.

— Ну, це подорож недовга, — наче втішаючи, сказав він. — А крім того, сьогоднішній вечір я залишив для тебе цілком.

І Валенс, виходячи з кабінету, значуще глянув на Юрія. А той дивився кудись за вікно, дивився і нічого не бачив.

Так, Валенс сказав правду. Сьогодні вечір вільний, і сьогодні ж все треба з'ясувати.

Юрій вирішив зараз же піти до Ганни і розказати їй про своє кохання. За хвилину ця думка вже здалася йому безглуздою. Тоді прийшло рішення відкласти цю розмову до вечора, але, раз вирішивши, він уже чекати не міг. Спало на думку запросити Ганну сюди, до кабінету, і тут же негайно запитати її, чи згодна вона стати дружиною Юрія Крайнєва.

Він двічі брався за телефонну трубку. Складалося враження, ніби трубка гаряча. Нарешті трубку було знято і всі чотири цифри помора телефону лабораторії набрано. Відповів незнайомий голос, і Крайнєв попросив викликати товаришку Ланко. В ту мить йому дуже хотілося кинути трубку і відкласти всю цю справу.