Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 4 из 5



― Я хочу сказати, ― казав далі Дюпен, коли я тільки засміявся на його останні слова, ― що, коли б наш міністр був тільки математик та й годі, префект не мав би жодної потреби давати мені цей чек. Я знав його, однак, за математика і поета, і мої заходи застосував до його здольностей з оглядом на дані його обставини. Я знав його також за зручного придворця і сміливого інтригана. Така людина, вважав я, не може не бути свідома звичайних поліційних способів дії. Він не міг не здогадуватись ― і події це довели ― про засідки, що на нього чинялося. Він мусив передбачати, міркував я, тайні труси в його кватирі. Його часту відсутність вночі, що нею так тішивсь префект, як певній помозі в своєму ділі, я вважав за чисті хитрощі: він хотів дати поліції змогу все обшукати і, таким чином, швидче привести її до певности ― до цього Ґ. врешті й прийшов ― що в кватирі листа немає. Я почував також, що те, що я вам зараз виложив, весь цей шерег думок про незмінний принцип поліційних заходів при розшукуванні схованих речей ― я почував, що весь цей шерег думок конче мав перейти у мислях міністра. Він мав неминучо привести його до зневаження всіх звичайних схованок. Він, міркував я, не з таких, щоб не побачити, що найхитріші, найдальші закутки його дому не менше од звичайних кімнат відкриті префектовим очам, пробам, свердлам та мікроскопам. Я бачив, врешті, що це мусило привести до простоти, як до речи конечної, коли б він не прийшов до неї сам шляхом вибору. Ви, може, пригадуєте, як несамовито реготався префект, коли я натякнув при нашій першій розмові, що ця таємниця, дуже можливо, тим йому так клопітна, що дуже вже самоочевидна.

― Так, ― відповів я, ― я гаразд пам’ятаю, як він веселився. Я думав, його заправду корчі візьмуть.

― Матеріяльний світ, ― казав далі Дюпен, ― рясніє дуже близькими аналогіями з нематеріяльним; і цим дається деяку правдоподібність тій реторичній догмі, що метафора чи уподібнення може посилити аргументацію в такій самій мірі, як і оздобити опис. Принцип, скажім, vis inertiae,* видається тожним у фізичному і метафізичному світі. Як у першому справедливо, що обсяжніше тіло трудніше вправляється в рух, аніж тіло менше, і його дальше momentum співмірне з цією трудністю, так у другому інтелект обсяжніших здольностей, бувши чиннішим, упірнішим і пліднішим у своїх порухах, ніж інтелект нижчого ступеня, заразом не так легко приводиться в рух, дужче затруднюється і вагається на перших кроках своєї чинности. Знов же, помічали ви колись, які з вуличних вивісок найбільше притягають до себе увагу?

― Ніколи про це не думав, ― відказав я.

― Є така гра в загадування, ― провадив він далі, ― її грається на мапі. Одна сторона загадує другій знайти на строкатій, заплутаній поверхні мапи якесь слово ― назву міста, річки, округи, держави ― коротко кажучи, певне слово. Новак у цій грі звичайно силкується затруднити противників, даючи їм найдрібніше видрукувані назви; натомість досвідчений вибирає слова, розтягнені буйним друком з одного краю мапи до другого. Ці написи, як і занадто великі вивіски та плакати на вулиці, уникають уваги саме тим, що надміру наочні; і тут фізичний недогляд дає точну аналогію до розумової нечутливости, що через неї розум може упустити міркування, занадто прикро, дотично очевидні. Але цей факт, як здається, стоїть дещо вище чи нижче префектового розуміння. Він ніколи й на думці не мав, що для міністра є річ імовірна й можлива ― покласти листа під самим носом цілому світові, щоб найкраще укрити його від уваги.

― Але що більше я думав про зважливу, бистру й виборну вимисливість Д., про те, що для найкращого вжитку документ мусить бути у нього на похваті, та про певні, добуті префектом докази, що лист не був схований у межах ординарного розшуку цього шановного урядовця, то більше приходив до певности, що міністр удався до мудрого і дотепного способу ― зовсім не спитуватись ховати цей лист.

― Повний такими думками, я припас собі зелені окуляри і заявився одного ранку, ніби ненароком, до міністрового будинку. Я застав Д. вдома; він, як звичайно, ніби байдикував, позіхав, качався на меблях, наче в крайньому приступі e

― Щоб підладитися до нього, я взявся нарікати на свої слабі очі і бідкався, що мушу носити окуляри, а сам, прикрившися ними, пильне оглядав геть усю кімнату, тимчасом цілковито ніби заглиблений в розмову з господарем.



― Я дав особливу увагу великому кабінетному столові: на нім лежали мішма всілякі листи та інші папери, один чи двоє музичних інструментів та кілька книжок. Тут, одначе, в результаті довгого й розважного огляду я не побачив нічого такого, що б викликало якесь особливе підозріння.

― Врешті мої очі, обходячи колом кімнату, упали на благенький філіграновий кошичок під візитні картки, що висів, недбало почеплений на брудній блакитній стяжці, як раз посеред комину. В цьому кошикові, що мав три чи чотири відділи, було п’ять чи шість візитних карток і одним-єдиний лист. Цей лист був дуже закаляний і пожмаканий. Посередині він був перерваний майже надвоє ― так, мов би його хотіли порвати, як непотрібний, а потім передумали чи спинились. На нім була чорна велика печать з дуже явним шифром Д. та написане жіночою рукою адресування до міністра Д., у власні руки. Запхнуто його в один із вищих відділів кошика, як здається, недбало, а навіть зневажливо.

― Скоро я вглядів цього листа, як ураз рішив, що це саме те, за чим я шукаю. Звичайно, він мав вигляд цілком одмінний від того листа, що про нього префект зачитав нам такий докладний опис. Тут печать була велика і чорна, з шифром Д.; там ― мала й червона, з герцогським гербом роду С. Тут адреса, направлена до міністра, була написана дрібно, жіночою рукою; там надписання, направлене до певної королівської особи, було одмітно буйне й рішуче; тільки розмір був відповідний. Але ж сама скрайня радикальність цих одмін, брудний вигляд паперу, те, що він був замащений та розірваний ― все це суперечило дійсним методичним звичкам Д., виявляло намір накинути спостережникові думку про непотрібність цього документу; ці обставини, як і саме виставляння листа занадто на видноті, просто навіч кожному одвідувачеві і, таким чином, достоту згідно із висновками, що до них я загодя прийшов, ― ці обставини, кажу, дуже підкріпили підозріння людини, що й прийшла вже настроєна підозріло.

― Я загаявся із своєю візитою як-найдовше і піддержував як-найжвавішу розмову на тему, що вона, я знав, завжди однаково цікавила й хвилювала його; а тимчасом увага моя була справді прикована до листа. Підчас цього огляду я взяв собі в пам’ять його зовнішній вигляд та місце у кошику; крім того, я напав врешті на відкриття, що знищило вкрай ті слабі сумніви, котрі ще лишались були у мене. Придивляючись до країв паперу, я спостеріг, що вони дужче зібгані, ніж би, здавалося, мало бути. Вони мали вигляд полaманий, як, буває, цупкий папір, зложений раз і вигладжений, а потім зложений знову в зворотний бік, по тих самих згибах, по тих самих згибах, що й перший раз. Цьoго відкриття було досить. Мені було ясно, що листа вивернуто, як рукавицю, навиворот, наново адресовано і наново запечатано. Я попрощався з міністром і зразу вийшов, лишивши на столі золоту табакерку.

― Другого ранку я заявивсь по свою табакерку, і ми знову дуже палко взялись до вчорашньої розмови. Але в цей час під самими вікнами дому вчувся гучний постріл, мов би з пистоля, а за ними шерег страшенних криків та галас наляканої юрби. Д. кинувся до вікна, розчинив його і вихилився на вулицю. Тимчасом я підійшов до кошика, взяв листа, поклав його до кешені і поставив натомість факсиміле (з зовнішнього боку), що його я старанно наготовив удома, дуже вдало підробивши шифр Д. печаткою, зліпленою з хліба.

― Заколот на вулиці повстав через безтямну поведінку якогось чоловіка з мушкетом. Він вистрілив з нього в юрбу жінок та дітей. Правда, виявилось, що кулі в нім не було, і хлопця пустили своєю дорогою, взявши його за божевільного чи п’яницю. Коли він забравсь, Д., відійшов од вікна, куди я підійшов був слідом за ним одразу, скоро помістив свій лист на видноті. Незабаром я з ним попрощався. Той божевільний ― це був мій агент.