Переможець отримає все

— Ще б! Ви й так боялися. Хтозна-чого від нього чекати…

— А ось і неправда, — почервоніла вона. — Зразу було видно, що ви — нормальна людина. І взагалі — я вмію за себе постояти.

— Добре, що сказали, — погодився Віктор, — тепер не буду так за вас переживати.

— А ви що, переживали?

— Звичайно. Завжди їду й дивлюся, чи не стоїте на зупинці. Сьогодні, до речі, також.

Вона глянула на нього й нічого не сказала. А після танцю вони пішли прогулятися вулицею подалі від глуму й весільної метушні. Стояла гарна тепла травнева погода. Цвіли дерева на тлі сідаючого за дахи сонця, від якого вже не боліли очі.

— А як ваш палець? — несподівано запитала Наталя.

— Палець? — здивувався він. — А звідки ви знаєте?

— А як би я не знала? В мене добра сусідка — все доповідає, хто приходив на медпункт, поки мене не було, що у кого зав'язано, хто кашляв і так далі.

— А звідки ж ви зрозуміли, що це був я? — продовжував дивуватися Віктор.

— Вона дуже точно вас описала. А потім… тимчасові номери на машині… Чогось мені так здалося, що саме ви були.

— Усе гаразд із пальцем. Знаєте, така дрібниця… подумав, що не варто вам докучати. Якби що серйозне…

— Серйозне відправляємо до району. А до мене якраз з такими дрібницями… Котра вже? — Вона подивилася на годинник. — О, час збиратися.

— Чому так скоро?

— Мушу. Мама вдома хвора лишилася. Не можу до ранку бути. А до подруги не поїхати також негарно. Зараз автобус останній.

— Я вас відвезу, — сказав Віктор.

— Ну що ви, дякую, я дістануся.

— Ні, я відвезу. Он, машина на сусідньому подвір'ї стоїть. Ще не встиг сплавити, от і використаємо.

— Але це далеко!

— Не далі, як до Німеччини. Навіть ближче.

А за півгодини, забравши у Василя завдаток, вигнавши з сусіднього подвір'я новеньку «сімку» та розпрощавшись із задоволеним Павлом, на той момент уже добряче п'яним, він вирулив у зворотному напрямку. Дорога була не завантажена, і «сімка» мчала, лише погойдуючись на нерівностях дороги.

— Ви не знаєте, куди я так лечу? — несподівано схаменувся Віктор. — Ви не надто поспішаєте?

— Звичайно, ні, — відповіла вона. — І так дістанемося швидше, ніж автобусом.

Розмова зав'язалася якось сама собою, проста, невимушена і приємна, наче їхали старі знайомі. Він розповідав про деякі моменти свого бізнесу, вона про те, як живеться дівчині на хуторі з хворою матір’ю за двадцять п'ять кілометрів від роботи. Ні, вона не жалілася, просто розповідала про своє життя, не повідомляючи йому за великим рахунком нічого нового. Адже він і сам розумів, що робота в неї не мед, а зарплатня більше схожа на знущання. Зате Наталі все було цікаво. Повернувшись до нього впівоберта, вона слухала про митниці, закордони, автохауси, відкриваючи для себе новий світ. Тому кілометри летіли дуже швидко, незважаючи на те, що Віктор давно вже їхав у незвичному для себе повільному темпі.

— Ось і приїхали, — заглушивши мотор, Віктор відкинувся на спинку і в темряві подивився на Наталю, — шкода, не маю, що тобі подарувати — не сподівався на зустріч.

— Що ти, нічого не треба. Я й так твою каву майже цілий рік пила — щоранку по маленькій чашці. Недавно скінчилася. І весь час згадувала, як ми їхали через ту віхолу.

— Я тобі ще привезу.

— Ну що ти, я просто так, не турбуйся.

— Ну, щоб далі згадувала.

— Напевно, і так згадуватиму, — сказала вона.

— Тоді мені буде приємно. — Відчинивши дверцята, він запалив, випускаючи дим назовні.

— А як ти назад? — запитала Наталя. — Далеко їхати поночі…

— Хіба вперше? — посміхнувся він. — Через раз ночами їжджу.

— Усе одно. Може, в нас переночуєш? Місця вистачить. Відпочинеш, а зранку повернешся. В нас і пес на подвір’ї, машину охоронятиме. Знаєш, який він страшний? Ніхто не полізе — гарантія.

На це Віктор тільки розсміявся:

— Дякую, я все ж поїду. Спати однаково не хочеться — тільки вам з мамою зайвий клопіт.

— Ніякого, абсолютно…

— Ні, дякую. Колись іншим разом.

Вона вийшла і нахилилася в отвір дверцят:

— Тоді ще раз дякую тобі. Такий з-за мене гак зробив.

— Ну, не тільки для тебе, — не погодився Віктор, — було приємно разом прокататися.

— Мені також… Щасливо тобі їхати. Будеш у наших краях — заїжджай.

— Обов'язково. Стій! — Він вискочив, наче щось згадавши, коли Наталя вже встигла відійти кілька кроків. — Я все-таки маю, що тобі подарувати. — Зупинивши її, він смикнувся до багажника «сімки». — Чого ж я такий тупий? Принаймні, мамі твоїй точно згодиться, вона ж хворіє.

Відчинивши багажник, він знайшов картонну невелику коробочку, у якій були запаковані підшипники для «Джетти», які ще місяць тому просив привезти Франкенштейн. Розкривши коробку й витрусивши з неї замотане в папір залізо, Віктор поклав туди двадцятидоларову купюру, запакував наново і, підійшовши, простягнув Наталі.

— Що це?

— Бери, вдома розберешся. Для людини, яка хворіє, — перша річ. Не знаю, на що твоя мама хвора, але це буде корисно — гарантія. Витягнеш — сама побачиш.

— Не знаю, що там, — відповіла Наталя, — але дуже дякую. Взагалі ти… Я навіть не чекала…

— Ну, годі тобі… — Він легенько взяв її за руку й відчув, що дівчина починає тремтіти, вилізши з теплої машини. — Ого! Біжи, бо зовсім змерзнеш.

— Я вже змерзла…

Тоді він обережно, хоч і дещо незграбно обійняв її за плечі, відчувши знову оту повітряну легкість, що походила від неї. Це було божевіллям — те, що така дівчина існувала і що була вільною. Те, що він за збігом обставин натрапив на неї. І те, що з нею — він сам не розумів, звідки така впевненість — можна було робити, що заманеться. Здалося, що свідомість, усе світосприйняття зараз перекрутилося. Те, що відбувалося в його житті досі, стало якимось маленьким і незначним. Навіть дивно було, що воно могло його так гнітити й мучити. Чому вона не стояла на тій зупинці раніше — оця маленька медичка з напіврозваленої Завадівки? А її тіло, загорнуте в тоненьку блузку, відразу перестало тремтіти в його руках, і лише коробка займала доволі незручне місце, впираючись йому в живіт. Вона й завадила впасти в остаточне шаленство. Те, що в ній лежали гроші, створювало наче якусь перешкоду для нього самого, тому й не наважився навіть поцілувати це застигле в його обіймах жіноче створіння.

— Ну, біжи, — повторив він, — а то мати вже зачекалася. Давай. Побачимося, так?

Вона лише кивнула головою й побігла до хати, притискаючи до себе коробку. Її силует швидко сховала темрява. Стукнула хвіртка, задзвенів собачий ланцюг, а потім у хаті засвітилося ще одне вікно. Тільки після цього завівся мотор «сімки». Її тимчасовий господар знав, що цієї ночі не доведеться сумувати аж до самого дому. Думки не дадуть задрімати за кермом і швидко та непомітно з’їдять довгі кілометри.

Ця машина була не те щоб найкращою з усіх, які він пригнав. Хоча, звісно, й не найгіршою. Салон далеко не нового, але добре збереженого «Рено» був, як на нього, дещо тіснуватим, але зручним та затишним. І їдучи вечірньою трасою, відкинувшись на спинку, він залишався наодинці з добрими та приємними думками.

Що як справді залишити цю машину собі? Звісно, хто-хто, а він міг би для себе пригнати й дещо краще. Але цей «Рено» сподобався Наталці. От був би приємний сюрприз. Він спробував уявити, як вона зрадіє при звістці про те, що кататиметься на ньому постійно. Стримано, скромно й водночас щиро та завзято, від душі. Несподівано стало шкода, що він поїхав так рано, але Наталя просила поквапитися, щоб не гнати в темряві. Вони довго сиділи в машині, хоча можна було спілкуватись і в хаті. Але тут існувала якась особлива атмосфера. Наталчина хата була крайньою у цьому напрямку, і тут ніхто не ходив. А вони слухали музику під гілками похиленої вишні. Він лежав, виставивши ноги через свої дверцята, а голову поклавши їй на коліна. Дівчині дуже подобалася музика, і вона відверто насолоджувалася її звуками, намагаючись іноді підспівувати. Тоді вона забувалася, а Віктор непомітно повертався обличчям донизу, при цьому власне вухо підсувало її спідницю догори, а обличчя торкалося щокою, а потім і очима, носом її гарних колін. Вона сміялася й намагалась руками розвернути його голову «на місце». Може, це і вдалося б, але вона, очевидно не мала наміру досягти успіху в цій справі. Потім вони цілувалися — на прощання, і Наталя дуже серйозно давала йому настанови щодо спокійної їзди.