Страница 49 из 102
На те, щоб викурити внизу в машині цигарку наодинці з думками, пішло хвилин десять. За цей час широкою вулицею зі жвавим рухом проїхало зо два чорні джипи. Тоновані вікна, за якими не видно не те що водія — взагалі нічого. Як виглядає увімкнене світло в такому салоні? Цікаво.
Де ж ти їздиш? Коли з’явишся на моєму шляху?
На перевалі застрягла фура. Увесь рух зупинився. Особливо нетерплячі, об’їжджаючи тих, хто чемно стояв у своєму ряду, втикалися носами в довжелезну машинерію. Мотор її гудів, колеса крутилися марно — лише совався юзом зад тягача. Фура ж застигла у вкрай невигідному положенні — майже поперек дороги та задом до прірви.
Таке тут траплялося часто, особливо тепер, коли ремонтували цей відрізок дороги. Усьому виною були погодні негаразди. Тепер, коли зима вже минула, на високогір’ї несподівано вдарив мороз. Дорога задубіла, а ранком невідомо звідки налетіла сіра пухнаста хмара, що линула дощем, а потім сипонула вогким снігом. Краплі, які потрапляли на покриття, замерзали одразу, створюючи крижану кірку — слизьку, яка не хотіла тримати на собі.
З місця не рушалося. Ті машини, що вилізли на протилежну смугу, вириваючись уперед, зупинялися хіть-не-хіть, доїхавши до фури. Ззаду їх уже підпирали інші. Дехто вже «поцілувався» й тепер доповнював міцними висловами «від душі» цю картину на дорозі.
Віктор пошкодував, що свого часу проґавив, не обігнав цю фуру. Довжелезний «Івеко» йшов якраз попереду. Один ривок — і зараз він був би вже по той бік перевалу. Але схотілося стати на цьому місці й помилуватися порослими лісом горами, прірвою внизу. Було чим. Тепер це вилізло боком.
Поруч із асфальтом щойно відремонтованої ділянки залишалася доволі широка смуга, розчищена бульдозером ще влітку. Нею восени об’їжджали цю саму дорогу, яку асфальтували. Вже тоді вона була кривою, горбатою і з неї стирчало місцями величезне каміння. А зараз туди ще й наскидали усякого дорожньо-ремонтного мотлоху.
Це був слалом. «Випавши» зі скупчення машин, новенька «дев'ятка» на другій передачі, рівно, не пробуксовуючи й не сповільнюючи руху ні на секунду, обходила перепони, просуваючись у той бік, куди зараз прагнули всі.
Репліки, що лунали з черги на адресу водія, були кардинально протилежними. Від «дебіл, нова ж машина…», до «ото майстер». А Віктор і справді майстерно виконував зараз те, на що з усієї черги не наважувався більше ніхто. Варто було лише трохи сильніше натиснути на газ, щоб пробуксували колеса, або ж зупинитися, розмірковуючи, куди ж повертати далі, і потім з нього сміялися б. Аж поки розмерзнеться. Лише раз щось добряче шкрябнуло по «животі» машини, коли перевалював через горб. А ще за хвилину «дев'ятка» вставилася носом майже під саму фуру.
Що трапилося — Віктор зрозумів одразу. На самому вершечку перевалу «Івеко» почало зносити до прірви, і водій намагався забрати вправо, навіть виїхавши на оту засмічену «ремонтну» смугу. Там наїхав на якусь перешкоду, і перед машини, тобто сам тягач, зупинився. А фуру продовжувало нести вперед і розвертати поперек дороги. Щастя, що тієї миті не трапилося зустрічної машини, яку могло просто скинути в провалля.
Об’їхати справді було неможливо. Біля кабіни тягача росли дерева. Але Віктор стояв тепер узагалі першим, хоча й не на дорозі. Якби тягач посунувся кудись убік, утворилася б шпарина, через яку вдалося би проскочити.
Навколо зібрався натовп, спостерігаючи за марними спробами водія, який уже, напевно, перестав поминати «всіх святих» і лише марно палив соляру обертаючи кермо то в один, то в другий бік. За добу замерзло геть усе, і шматки, грудки задубілого піску, що кидали йому під колеса, майже нічим не допомагали. Тягач лише штовхав завантажену фуру, не в змозі зрушити її з місця. А дощ не переставав сіятися, і все під колесами знову ослизало й ослизало. По той бік дороги, біля провалля, лишалася якась вільна смужка в десяток метрів похилого узбіччя, але об'їхати там не наважився б навіть Віктор.
Хтось розворушив купу чогось дрібного, ще сухого всередині, і тепер робота йшла повним ходом — трактора не хотів чекати ніхто. А Віктор наче завмер у машині, викинувши недопалок і дивлячись у нікуди, так, наче його це не хвилювало.
…Одного разу, виходячи з магазину, він почув, як Зоряна говорила голосно та весело. Говорила, зустрівшись перед дверима з подругою — Галиною, з якою її найчастіше можна було бачити. Похід до магазину, причому обов'язково там, у місті, хоч було де й ближче, був для нього справжнім святом. Адже існувала можливість побачити жінку, без якої… Так, без якої життя втрачало сенс. Тоді подруги говорили довго й захопливо. А Віктор стояв, застигнувши, біля прочинених скляних дверей і слухав. Йому пощастило — подруги увійшли разом і попрямували до відділу, так і не побачивши його. І тепер цей голос — спокійний, веселий та впевнений — потім звучав при першому ж його бажанні, промовляючи те саме, що біля магазину, а часом і щось інше. А як би звучало вимовлене ним його ім'я? Ніяк. Адже чарівний голос Зоряни не міг промовити цього слова навіть подумки.
Крик, що пролунав, багатоголосий крик, так різнився з тим, що малювала уява. Очі розплющилися, і він побачив фуру. Вона рухалася. Сталося найгірше — очевидно, підсипаний під колеса сухий пісок допоміг тягачеві зрушити з мертвої точки, але сунутися він став зовсім не туди, куди було потрібно. Неправильно завантажена фура, загрібаючи колесами по слизькому, повзла тепер боком донизу, туди, де зяяла нічим не відмежована прірва. Люди кинулися врозтіч, мотор ревів, а машину продовжувало розвертати: тепер не тягач рухав фурою, а навпаки — вона ним. Дорога через перевал уже була вільною від перешкоди, а задні колеса причепа велетенської машини стали наче упором страхітливого циркуля, «олівець» якого — кабіна тягача — описував коло в напрямку провалля. Повільно та невблаганно. Відстань до краю, що здавалася такою великою, зменшувалася катастрофічно. Одночасно збільшувався нахил, і кабіну з очманілим водієм тягло туди.
— Стрибай!
— Кидай к чорту!!!
— Стрибай!!!
Це вже чулося звідусіль, але водій робив свою справу, замість послухати й вискочити через протилежні, пасажирські, дверцята.
Віктор прочитав ситуацію першим і, схоже на те, єдиним з усієї компанії галасуючих. Йому ніколи не доводилося водити фуру, але… Підказали досвід та інтуїція. Цей дальнобійник вирішив рятувати машину до кінця. Зараз він скине газ, сподіваючись, що машина зупиниться сама й таки не з'їде юзом у провалля. Тепер, коли колеса тягача ще крутилися, вниз тягло кабіну. Він зробить це. Зробить в останній надії. Віктор уже бачив, як здоровезні колеса сповільнюють рух і зараз зупиняться зовсім. І тоді…
Більше ніхто не розумів, що ж станеться тоді. А Віктор, миттєво вискочивши з машини, підхопив те, що валялося на дорозі — короткий лом, яким намагалися свого часу довбати кригу під колесами тягача. Всім навколо здалося, що він хоче стрибнути з ним зі скелі, коли Віктор оббігав довжелезне «Івеко».
Усе так і сталося. Колеса тягача перестали обертатися, і тоді до прірви почав сунутися зад. Катастрофа ставала неминучою, Натовп кричав. Фура мала падати зі скелі задом.
За спиною лишалося якихось три кроки крутизни, яка не могла вже стримати нічого, а величезне нерухоме колесо боком наповзало на Віктора, коли він, обравши найбільшу нерівність, вгатив ломом поперед неї. Це був камінь, не мерзлий ґрунт — справжній камінь, і задовбатися у нього не вдавалося. Він встиг ударити ще тричі, у те саме місце, перш ніж колесо опинилося зовсім близько. Ще трохи — і воно закриє цей незначний виступ, а тоді…
Четвертий удар прийшовся під саме колесо, і лом прикипів вістрям до мерзлого каменя. А наступної миті Віктор відчув поштовх у залізо, яке тримав у руках. Упершись ногами так, щоб не впасти, він намагався втримати важіль, яким слугував не надто довгий лом, стримуючи тим самим рух фури донизу. Резина, там, де вона зустрілася із забитим у каміння ломом, увігнулася. От і сконтактували. Він наліг на залізо, притискаючи свою зброю до колеса. Вістря якось трималося ще у вирубаній за чотири удари заглибині. Фура зупинилася. На лом тиснуло добряче, а опора для його ніг була такою самою непевною, як і для вістря лома. Як і для коліс фури. Що сприсне першим? Ноги чи залізо? Хіба не байдуже… Результат єдиний — фура зсуне його вниз.