Історик

Батько подивився на Барлі, і я подумала, що він теж заплаче.

— Він був дуже сміливим, — тихо сказав батько. — Ти ж знаєш, що ця атака дала можливість Хелен вистрілити, як вона й зробила. Вона не змогла б влучити в серце, якби монстр не відвернувся. Гадаю, Джеймс в останню хвилину свого життя зрозумів, який подвиг він учинив. Він помстився за людину, яку любив найбільше у світі, і за багатьох інших.

Барлі, все ще не в змозі говорити, кивнув, і між нами запанувала тиша.

— Я обіцяла тобі, що розповім усе, коли ми зможемо спокійно посидіти, — сказала нарешті Хелен, опускаючи келих.

— Ви впевнені, що мені варто залишитися? — неохоче запитав Барлі.

Хелен засміялася, і я була здивована, як мелодійно звучить її сміх, зовсім не схожий на її звичайний голос. Навіть у тій кімнаті, наполовину заповненій горем, її сміх не здавався недоречним.

— Ні, ні, любий, — сказала вона Барлі. — Ми не зможемо без вас. — Мені подобалася її груба, приємна англійська вимова, котру, здається, вона знала вже дуже-дуже давно.

Хелен була високою стрункою жінкою у чорній сукні із німбом сивуватого волосся на голові. У неї було дивовижне обличчя: у зморшках, виснажене, але з молодими очима. Вона вражала мене своїм виглядом щораз, коли я дивилась на неї, — не тільки тому, що вона була тут, справжня, жива, а й тому, що я завжди уявляла лише молоду Хелен. Я ніколи не думала про роки, що розділяли нас.

— Щоб розповісти, знадобиться багато-багато часу, — тихо сказала вона, — але зараз я можу сказати найголовніше. По-перше, мені дуже жаль. Я завдала тобі такого болю, Поле, я знаю, — вона подивилась на батька крізь вогонь у каміні. — Але собі я завдала болю ще більшого. По-друге, я повинна тобі сказати: тепер наша дочка, — на губах у неї засяяла мила посмішка й сльози з’явилися в очах, — наша дочка та наші друзі можуть бути свідками. Я жива, а не живий мрець. Він не дістався до мене втретє.

Я хотіла подивитися на батька, але не могла зібратися на силі навіть для того, щоб повернути голову. Це була його мить. Хоча я чула, що він не схлипував.

Вона замовкла й перевела подих.

— Поле, коли ми були в Сен-Матьє, я почула їхню легенду — про настоятеля, що встав із мертвих, а потім про брата Кирила, який охороняв його — я була у розпачі і водночас мене охопила страшенна цікавість. Я відчувала, що це не міг бути збіг, і я захотіла подивитися на це місце, мене тягло до нього. Перш ніж ми поїхали у Францію, я займалася дослідженням у Нью-Йорку, не сказавши тобі ні слова, Поле. Я сподівалася знайти друге лігвище Дракули, щоб помститися за свого батька. Але мені ніколи нічого не траплялося про Сен-Матьє. Я захотіла туди тільки тоді, коли прочитала про нього у твоєму путівнику. Це було просто бажання, без наукового підґрунтя.

Вона подивилася на нас і опустила голову.

— Я знову почала дослідження в Нью-Йорку, бо відчувала, що була причиною смерті мого батька, — через своє бажання перевершити його, викрити його зрадництво стосовно моєї матері, я не могла цього пережити. Потім я почала думати, що головна моя провина — це моя кров, диявольська кров Дракули, і я зрозуміла, що передала цю кров своїй дитині, навіть якщо сама вилікувалася від дотику живого мерця.

Вона замовкла і взяла мене за руку. Я здригнулася від цього дотику, від близькості цієї дивної знайомої й чужої жінки на дивані поруч зі мною.

— Я почувалась дедалі більш негідною, і коли брат Кирил розповів мені легенду Сен-Матьє, я зрозуміла, що ніколи не зможу спати спокійно, поки не дізнаюся більше. Я вірила в те, що коли знайду Дракулу й знищу його, то зможу повністю видужати, стати гарною матір’ю, розпочати нове життя.

— Як тільки ти заснув, Поле, я вийшла з монастиря. Я вирішила піти в склеп із пістолетом, спробувати відкрити саркофаг, але подумала, що сама не впораюся. Поки я вирішувала, будити тебе чи ні, щоб попросити допомогти мені, я сіла на лаву над прірвою. Я знала, що мені не треба бути там самій, але мене тягло до того місця. Місяць був чудовий, уздовж гір линув туман.

Очі Хелен дивно збільшилися.

— Я сиділа там і раптом відчула, як мурашки повзуть по моїй спині, ніби щось стояло просто за мною. Я різко обернулася і на іншому боці подвір’я, куди не доходило світло місяця, побачила темну постать. Обличчя її залишалося в тіні, але я скоріше відчувала, ніж бачила на собі пильний погляд. Якась мить була потрібна їй, щоб розкрити крила й кинутися на мене, адже я була сама на лаві. Раптом я почула голоси — дикі голоси в моїй голові, які говорили мені, що я ніколи не здобуду перемогу над Дракулою, що це був його світ, а не мій. Вони наказували мені стрибати, поки ще я була собою, я підвелася, наче уві сні, й стрибнула.

Хелен сиділа прямо, дивлячись на вогонь, а батько затулив очі руками.

— Я хотіла загинути вільною, як Люцифер або як ангел, та не побачила цих каменів. Я впала на них, розбила голову, порізала руки, але там була ніби подушка із трави, тому це падіння не вбило мене і я нічого не поламала. Мабуть, за кілька годин я отямилася. Була глибока ніч, я відчула, як кров тече по обличчю й шиї, і побачила, як заходить місяць. Боже мій, якби я скотилася, якби не знепритомніла… — вона помовчала. — Я знала, що не зможу пояснити тобі, що намагалася зробити, ганьба й сором охопили мене, немов божевілля. Я відчувала, що після цього не буду гідна тебе або нашої дочки. Коли я змогла підвестися, то зрозуміла, що втратила дуже багато крові. І хоча в мене все боліло, я нічого собі не зламала і відчувала, що він не напав на мене, — мабуть, він теж вирішив, що це мій кінець, коли я стрибнула. Я була дуже слабкою, мені було важко йти, але я обійшла стіни монастиря й вийшла на дорогу в темряві.

Я подумала, що батько знову заплаче, але він мовчав, не відводячи від неї очей.

— Я пішла у світ. Це було не так важко зробити. Я за звичкою взяла із собою сумочку, мабуть, тому, що в ній був мій пістолет і срібні кулі. Я ледь не розсміялася, коли побачила, що сумка досі в мене на плечі. У ній були гроші, багато грошей, і я мудро використала їх. Моя мати теж завжди носила всі свої гроші з собою. Саме так робили всі селяни в її селі. Вона ніколи не довіряла банкам. Пізніше, коли мені знадобилося більше, я зняла певну суму з нашого рахунку в Нью-Йорку й поклала її у швейцарський банк. Потім я покинула Швейцарію так швидко, як тільки було можливо, боячись, що ти кинешся шукати мене по сліду, Поле. О, пробач мені! — вона раптом заплакала, міцніше схопивши мене за руку, і я знала, що вона вибачалася за відсутність, а не за гроші.

Батько стиснув руки.

— Цей інцидент дав мені надію на кілька місяців або, принаймні, спантеличив мене, але мій банк не зміг відстежити ці гроші. Незабаром мені повернули суму. «Але не тебе», — міг би він додати, проте не зміг. Його обличчя, втомлене й радісне, сяяло.

Хелен опустила очі.

— У будь-якому разі я знайшла місце, де можна було зупинитися на кілька днів, недалеко від Ле Бен, доки мої подряпини не загоїлись. Я ховалася, поки не змогла вийти на люди.

Рука її потягнулася до горла, і я вкотре помітила тонкий білий шрам.

— Я знала, що Дракула не забув про мене і знову мене шукатиме. Я наповнила свої кишені часником і стала набиратися духу. Я завжди тримала при собі пістолет, кинджал, мій хрестик. Куди б не йшла, я заходила в сільські церкви й просила благословення, хоча іноді, навіть просто проходячи крізь двері церкви, відчувала, як моя рана починає пульсувати. Я завжди закривала шию. Зрештою я підстригла й пофарбувала волосся, радикально змінила стиль одягу, почала носити темні окуляри. Дуже довго я трималася подалі від великих міст, а згодом навідувала архіви, необхідні для продовження пошуків. Я дуже наполегливо працювала і знаходила його скрізь, куди б не вирушала: у Римі в 1620-х, у Флоренції за часів Медичі, у Мадриді, у Парижі під час революції. Іноді говорилося про дивну чуму, іноді про вампірів на великих цвинтарях — наприклад, Пер-Лашез. Здавалося, йому завжди подобалися книгарі, архіваріуси, бібліотекарі, історики — усі, хто спілкувався з минулим через книги. З його дій я намагалася визначити, де була його нова могила, де він сховався після того, як ми знайшли її у Свєті Георгі, але не могла визначити системи. Я мріяла, як тільки я знайду і вб’ю його, повернуся до вас і скажу, яким безпечним став світ. Я жила, боячись, що він знайде мене раніше, ніж я його. Куди б не йшла, я думала про вас. О, я була така самотня!