Історик

Він повів мене у бік стіни, до якої ми ще не підходили, і я побачив дуже старий друкарський прес, який зображують на середньовічних ілюстраціях: важкий пристрій із чорного металу й темного дерева з великою гвинтовою ручкою вгорі. Кругла пластина була з обсидіану, і в ній, як у демонічному дзеркалі, відбивалися вогники наших свічок. Аркуш цупкого паперу лежав на площині преса. Нахилившись, я побачив, що на ньому недбало випробували друк. Літери були англійськими. «Примара в амфорі, — говорила назва. — Вампіри від грецької до сучасної трагедії». І дрібнішим шрифтом: «Бартоломео Россі».

Дракула, напевно, очікував від мене здивування, і я не розчарував його.

— Бачите, я стежу за сучасними науковими дослідженнями, аж до найсвіжіших. Коли я не можу одержати видану роботу або не хочу її чекати, я іноді починаю друкувати її сам. Але тут є дещо, що зацікавить вас не менше.

Він показав на стіл за друкованим верстатом. Там лежали дерев’яні кліше. Найбільше з них було гарно видно — це був дракон із наших книг, моєї й Пола, тільки, звичайно ж, дзеркальне зображення. Я ледве втримався, щоб не скрикнути.

— Ви здивовані, — сказав Дракула, підносячи свічку до дракона. Лінії його були такі знайомі мені, наче я сам зробив їх власними руками. — Гадаю, ви дуже добре знаєте цей малюнок.

— Так… — я міцно тримав свічку. — То ви самі друкуєте ці книги? І скільки їх тут?

— Частину з них надрукували мої ченці, а я продовжив їхню роботу, — сказав він тихо, дивлячись на гравюру. — Я практично задовольнив свою амбіцію надрукувати тисячу чотириста п’ятдесят три примірники, але я роблю це повільно, так, щоб у мене залишався час розповсюдити їх. Це число вам про щось говорить?

— Так, — відповів я за хвилину. — Це рік падіння Константинополя.

— Я знав, що ви зрозумієте, — сказав він із гіркою посмішкою. — Це найжахливіша дата в історії.

— Мені здається, що багато хто претендує на цю честь, — зауважив я, але він похитав своєю великою головою на міцних плечах.

— Ні, — мовив він.

Він високо підніс свічку, і при її світлі я побачив, як почервоніли його очі, мов очі вовка, — у них було повно ненависті. Це було все одно, що побачити, як мертві очі раптом наповнюються життям. Раніше я думав, що його очі були яскраві, але зараз вони були дикі від світла. Я не міг нічого сказати. Я не міг відвести погляду. Потім він відвернувся й знову подивився на дракона.

— Гарний посланець, — сказав він.

— Це ви залишили для мене книгу? Мою книгу?

— Скажімо, так, я організував це. — Він доторкнувся своїми покаліченими в битвах пальцями до дерев’яної дошки. — Я дуже уважно стежу за тим, як вони поширюються. Їх передають тільки багатообіцяючим ученим і тим, хто, на мою думку, буде досить упертий, щоб іти за драконом до його лігвища. І ви перший, кому в цьому пощастило. Вітаю! Своїх інших помічників я залишаю у світі, щоб вони працювали на мене.

— Але я не стежив за вами, — ледве вимовив я. — Це ви перенесли мене сюди.

— Ах… — Його червоні губи знову скривилися, а довгі вуса сіпнулися. — Вас би не було тут, якби ви не прагнули цього. Ще ніхто й ніколи не знехтував моїм попередженням двічі за своє, життя. Ви самі визначили свою долю.

Я подивився на старий прес, а потім на гравюру дракона.

— Навіщо я вам тут?

Я не хотів гнівати його своїм питанням: завтра вночі він може вбити мене, якщо вдень я не знайду способу втекти. Але втриматися від питання я не міг.

— Я довго чекав, поки знайдеться той, хто складе каталог моєї бібліотеки, — просто сказав він. — Завтра ви переглянете все це, а сьогодні ми поговоримо.

Важко й повільно крокуючи, він повернувся до каміна. Його слова трохи втішили мене: схоже, він не збирався вбивати мене сьогодні. До того ж у мені зростала цікавість. Я не спав, я розмовляв із тим, хто прожив велику частину історії, яку жоден історик не зміг би дослідити навіть в узагальненому вигляді. Я пішов за ним обережно, зберігаючи відстань, і ми знову сіли біля вогню. Коли я сів, то помітив, що стіл із порожніми тарілками зник, на його місці стояла зручна отоманка, на яку я обережно закинув ноги.

Дракула велично сидів у великому кріслі. Його крісло було середньовічним — високе дерев’яне крісло, а моє, як отоманка, — з м’якою оббивкою, наче Дракула хотів влаштувати гостя якомога зручніше, за сучасними побутовими вимогами.

Ми довго сиділи мовчки, і я вже вирішив, що він хотів так просидіти цілу ніч, як раптом він знову заговорив.

— За життя я любив книги, — сказав він, трохи обернувшись до мене, так що я міг бачити сяйво його очей і блиск розсипаного волосся. — Напевно, ви не знаєте, що я був певною мірою ученим. Це, здається, маловідомо, — тон його був байдужим. — Ви знаєте, що в мою епоху книг було мало. Підчас свого смертного життя я читав переважно тексти, освячені православною церквою, Євангелія та коментарі до них. Ці праці так і не знадобилися мені. А на той час, коли я посів своє законне місце на троні, великі бібліотеки Константинополя були зруйновані. Те, що залишилося від них у монастирях, я не міг прочитати своїми очима. — Він уважно дивився на вогонь. — Але в мене були інші джерела. Купці привозили мені багато чудових книг із різних місць: із Єгипту, Святої землі, з великих монастирів Заходу. З них я довідався про давній окультизм. Знаючи, що не зможу потрапити в рай, — і знову цей байдужний тон, — я став істориком для того, щоб зберегти свою історію навіки.

Він замовк, а я боявся запитати більше. Нарешті він, здавалося, зібрав думки докупи й постукав долонею по підлокітнику крісла.

— Це був початок моєї бібліотеки.

Я був занадто зацікавлений, щоб мовчати, але сформулювати питання мені було важко:

— Але після вашої смерті ви продовжували збирати книги?

— О так! — він повернувся й подивився на мене, напевно, тому, що я запитав це з власної волі, а потім похмуро посміхнувся.

Мені страшно було дивитися в його очі, прикриті важкими повіками.

— Я вже казав, що я в серці вчений, не менше, ніж воїн, а ці книги складали мені компанію упродовж довгих років. Тут багато книг практичного характеру, за якими можна вчитися мистецтва керувати державою, наприклад, або ознайомитися з військовою тактикою великих генералів. У мене багато різних книг. Ви самі побачите це завтра.

— А що ви хочете, щоб я зробив для вашої бібліотеки?

— Я ж сказав: скласти каталог. Я ніколи не складав повного списку моїх книг, не записував їх походження й стан. Це буде вашим першим завданням, і ви із вашим знанням мов і широтою світогляду виконаєте його швидше й краще, ніж будь-хто. До того ж ви будете мати справу з найкращими й наймогутнішими книгами, які будь-коли були написані. Чимало з них більше ніде не можна побачити. Напевно, ви знаєте, професоре, що збереглася лише одна сота всіх опублікованих у світі книг. Я поставив собі за мету збільшити цю мізерну частину і присвяти цьому сторіччя.

Коли він говорив, я знову помітив особливу чіткість і холодність його голосу, і те тремтіння всередині, мов брязкальце змії або дзюрчання води, що біжить серед каміння.

— Ваше друге завдання забере значно більше часу. По суті, воно триватиме вічно. Коли ви познайомитесь з моєю бібліотекою й зрозумієте принцип її складання так само добре, як і я, ви під моїм керівництвом вирушите у світ по нові здобутки — і старі теж, бо я ніколи не закінчу збирати скарби минулого. Я віддам у ваше розпорядження безліч найкращих архівів, і ви будете поповнювати мою бібліотеку новими знахідками.

Коли я повною мірою зрозумів цю пропозицію, — якщо я правильно зрозумів її суть, — холодний піт залив мене. Я ледве зміг вимовити щось тремтячим голосом:

— Чому ви не будете продовжувати робити це самі, як раніше?

Він посміхнувся, дивлячись на вогонь, і знову я побачив те, інше обличчя: собаки, вовка…

— Тепер у мене є інші справи. Світ змінюється, і я хочу змінюватися разом із ним. Можливо, незабаром мені не знадобиться така одіж, — він повільним рухом показав на свій середньовічний одяг, на своє могутнє тіло під ним, — і я досягну своєї мети, задовольню свої амбіції. Проте бібліотека дорога для мене, і я хочу, щоб вона збільшувалася. До того ж я іноді почуваю, що це місце стає дедалі небезпечнішим. Кілька істориків дуже близько підійшли до того, щоб його виявити, як і ви виявили б, якби я не перервав ваших досліджень. Але ви потрібні мені тут. Я відчуваю наближення небезпеки, а каталог бібліотеки треба скласти негайно, перш ніж перемістити її.