Емісар

У його очах не промайнуло навіть тіні невпевненості чи страху. Але Менгу-Гірей таки зумів розгледіти в них іще щось, крім відданості Аллаху і повелителю. Щось зовсім інше. І воно — мурза міг заприсягнутися — також штовхало цього воїна в обійми смерті. Мурза тільки не зрозумів, що саме.

Сонце почало хилитися до обрію, коли охочі до розваг ногайські воїни та оточення мурзи зібралися серед аулу на широкому місці. Тубілаю не віддали його зброї, а тицьнули до рук звичайну шаблю, якими було озброєне усе військо Менгу-Гірея, а сам Альфар-Нагі призначив десятьох нукерів, які битимуться з чужинцем. А Менгу-Гірей зайняв своє місце, знаючи наперед, що не стратить цього зухвальця, навіть якби впали мертвими усі його десятеро воїнів. Альфар-Нагі подав знак…

Вони закрутилися у двобої на витоптаній кіньми траві посеред численних шатрів. Супротивник виявився напрочуд рухливим, та, уникнувши кілька разів його ударів, Тубілай двічі рубонув щосили. Це не була важка зброя, але клинок вилетів з рук татарина і той, задкуючи, відійшов убік, звільняючи місце наступному. Яничар-ага підхопив шаблю, що валялася на землі, але мурза зупинив двобій. Шаблю відібрали й усе пішло по-новому. Цей, навпаки, був не настільки меткий, але вищий і сильніший, удари його сипалися з усіх боків і не в змозі ухилитися, Тубілай кілька разів відбив його стрімкий клинок. Та ось настала мить, коли, захопившись нападом, супротивник прийняв невдале положення. Піднявши його шаблю, Тубілай штовхнув нукера мурзи ногою у живіт і заволодів його зброєю. Третього довелося рубонути, але плазом по ногах, і татарин з криком гепнувся у пилюку.

Менгу-Гірей підняв руку, коли його четвертий воїн впав оглушений і поповз сам не розуміючи куди. Це означало закінчення розваги. У Тубілая відібрали шаблю і тоді Менгу-Гірей підійшов до нього.

— Ти отримаєш те, що просиш, — промовив мурза. — Як я і обіцяв, коли подолаєш десять воїнів. За тобою ще шість. І я відтепер не наполягатиму, щоб ти дарував їм життя. Принесіть йому їжу і дайте води.

Останнє стосувалося його нукерів.

Флеш-вояж

Потреба влізти туди ще раз була всепоглинаючою. Усе моє єство ставало дибки від спроби повірити у флоїдів. Але, перехопивши консерви з банки й запивши пивом, я вставив флешку у ноутбук і спробував злетіти чимвище над усім цим. Побачити зверху.

Що відбувалося? Зараз я зібрався шукати «жучки» на заперечення того, чого не бажала сприймати моя натура, моя свідомість. Влізти ще раз у цю муру диктувалося бажанням розвалити її теоретично, не залишивши каменя на камені. Адже флоїдів не буває.

От тільки була одна закономірність у моєму теперішньому житті. Ще за часів, коли я загруз у кафе «Артист», розважаючи днями публіку, а ночами Оксану, перспектива втручання у моє життя двох бандитів з липовими посвідченнями СБУ, їй-Богу здалася б мені не менш дивною, аніж вторгнення флоїдів на Землю. Та це сталось, але й тоді люди, застрелені, аби примусити мене співпрацювати, так само здалися б мені неймовірними речами. Утім відбулося й це. Але навіть після такого заявочка, що мене викраде американська розвідка, а супермен на ім’я Марк відіб’є у них просто у повітрі, була б сприйнята з явною недовірою. Одначе й це сталося! А далі траплялися все нові й нові ще неймовірніші речі, і те, у що колись не вірилося, траплялося рано чи пізно, і зараз уже не здавалося дивним. Що ж, тепер на черзі флоїди. Я не вірю, що таке може бути. А що мені відкриється ще пізніше, коли я переконаюся у їхньому існуванні?

Схоже, для неймовірних подій у моєму житті межі не існувало як в один, так і в інший бік, наче межі для отої матерії.

Я вмився і розтер голову рушником. Не варто намагатися розвалити ці теорії. Не це зараз головне. Існують флоїди насправді чи ні, а матеріали, що випадково потрапили до моїх рук, були тим, що старанно ховав Стенлі. Від усіх і від мене у тому числі. Я залежав від нього і, можливо, ще зійдуся з ним у протистоянні. Отже, це також можливість отримати якісь козирі.

Ще раз уважно переглянувши тільки розділи, назви й каталоги, я зрозумів, що ця флешка далеко не єдина. Постійно то там то сям у тексті траплялися посилання ще кудись, до якихось матеріалів, що мали інше кодування, таке, якого не було у цих розділах. Отже, тут зібрано лише деякі дані про окремі аспекти такого питання як цивілізація корінних, або справжніх землян. І саме цей блок пам’яті дістався мені. Решту, треба думати, забрав із собою мій супротивник, як і те, що пов’язано зі шматками воскоподібної речовини, які лежали у моїй кишені.

Ідея сподобалась і я почав шукати у розділах бодай якісь дані про те, що це могло б бути, максимально звертаючи увагу й на інші речі. Особливо ретельно я відстежував останній фрагмент Справжньої історії, який і стосувався якраз вторгнення флоїдів. І читаючи про створення землянами генетичних станцій, про які розповідав Марк і які начебто продукували отих нових землян, придатних для зворотних змін, я наткнувся на файл для спецкористування. Він не відкривався без введення коду. Оце вже ставало по-справжньому цікавим, і я щиро шкодував, що Ілля так і не встиг навчити мене, як влазити у такі речі, коли пригадався один епізод. Тоді ми сильно погаркалися і Марк заявив нам, хоча більше це стосувалось Інги: «Якщо ви колись передумаєте, а мене не буде поруч, запам’ятайте:» …він повторив це двічі… «БАД 63!» Моя «розвідницька» пам’ять не підкачала. БАД 63. Без дефісу. Я швидко набрав це латиницею, але код не спрацював. Але ж програма запущена у російській версії! Довелося повторити те саме кирилицею. Є!!! Файл відкрився.

Я не читав, а поглинав текст. Земляни встигли зробити це і створити невелику популяцію нових, придатних до зворотних змін. Вони не фіксувалися сканерами. Усі ж решта шансів на виживання не мали і були невдовзі поступово знищені. Але інформація, яку я читав зараз, уже була передана тим, хто, маючи праве серце, все ж таки залишався більш спорідненим з цією багатостраждальною планетою і мав шанси на зворотнє перетворення. Разом з інформацією ці люди передавали з покоління в покоління сироватку, яка зберігалася у спеціальних флаконах, закупорених за допомогою герметика, який забезпечував її дієздатність, охороняючи від зовнішніх впливів. Я витяг шматочки воску і пом’яв у пальцях. Ось що воно. Відірватися тепер було важко, і я час від часу забував навіть про те, що варто бути напоготові, аби встигнути висмикнути і сховати флешку, а ноутбук вчасно перемкнути на гру.

Нові земляни гинули у катаклізмах тих часів, вироджувалися, не здатні для продовження роду знайти собі подібних у натовпах людей, губилися і знищувалися сироватки. Звісно, усі придатні для відродження цивілізації не могли володіти інформацією у повному обсязі. Все знали тільки обрані. На них і покладалася місія пронести оце, частину чого я зараз тримав у руках, крізь століття і надати міжгалактичній комісії.

Стенлі не поспішав повертатися, і увечері (вдень я таки мав заплющити очі), мотельний ноутбук знову був зі мною. Однаково зробити для себе чогось більшого зараз я не міг. Можливо, і цим я не скористаюся ніколи, але за вечір і півночі мені вдалося принаймні осягнути, що таке міжгалактична комісія. Це не були дядьки у скафандрах, які одного прекрасного дня могли з’явитися з літаючої тарілки і з вдячністю прийняти оцю флешку, аби потім покарати жорстоких флоїдів. Довелося ще раз пройти галеологію, щоб уявити, що вони, як і самі флоїди, дійсно не мають рук, ніг і ще чогось, характерного для нас.

Мої лікті спиралися на потертий стіл, деревина і лакове покриття якого, як і загвинчені у нього шурупи, складалися з різних атомів. І якби замість ноутбука у мене був якийсь надпотужний мікроскоп, якого люди ще не вигадали, я б зміг побачити їх на власні очі. І з мільярдів цих атомів міг би обрати один, що був центром-сонцем, навколо якого оберталися електрони-планети і на одному з них, де були сприятливі умови, як ото на нашій Землі, я б міг виявити якусь форму життя. Зовсім не зрозумілу для мене, без рук-ніг і усього решта, але зі своїми радощами й бідами. І тоді я міг би бути для них або чимось на кшталт флоїдів або ж, навпаки, міжгалактичної асоціації. А вони, потерпаючи від моїх втручань, також не змогли б осягнути своїм примітивним розумом, яким це маю бути я з двома руками й ногами, так само, як і я сам зараз не міг уявити собі флоїдів, не зважаючи на докладне тлумачення складених невідомо ким комп’ютерних сторінок. І вони — оці, зі столу, також не мали б сил протидіяти мені, як не змогли свого часу земляни протистояти флоїдам.