Страница 3 из 15
— Погляньте! Погляньте!
— Он ті двоє хлопчаків!
— Що вони виробляють?!
Такі здивовані вигуки залунали на понтоні, де зібрався цілий натовп глядачів, щойно з борту маленького катера, що курсував уздовж коралового рифу, до води стрибнули Жук та Заєць. Якщо досі всі учасники змагань із фрідайвінґу пірнали у воду поодинці, то мої товариші занурилися у морську глибінь одночасно.
Судді, що сиділи на спеціальному помості й пильно спостерігали за змаганнями, також почали здивовано перемовлятися. Хлопців не було так довго, що люди на понтоні спершу тихо, а потім дедалі голосніше почали вимагати:
— Треба їх негайно рятувати!
— Скоріше їх витягніть! Жоден дорослий не може перебувати під водою довше кількох хвилин, а це ж хлопчаки!
— Мерщій! Не гайте часу! Вони ж пірнають без кисневих балонів! Тому цей спорт так і зветься — фрідайвінґ!
А коли Жук і Заєць одночасно виринули з води, тримаючи в руках величезні рожеві мушлі, публіка почала шалено аплодувати. Хлопці ж, ніби нічого особливого не сталося, піднялися по драбинці на яхту й почали знімати з себе важкі свинцеві пояси, які допомагали нурцям опускатися глибоко під воду.
— Тут якесь шахрайство! — обурювалася висока смаглява жінка з рудим, як лисячий хвіст, волоссям. — Не можна ось так одразу знайти в морі рідкісні мушлі, які на міжнародних інтернет-аукціонах коштують тисячі доларів! Та ще й зробити це, просто затримуючи дихання! Рекорд світу — вісім із половиною хвилин, і це тоді, коли людина сидить під водою десь у безпечному басейні й не ворушиться. А ці двоє тендітних підлітків показали тут цілу циркову виставу!
— Треба їх перевірити, а тоді дискваліфікувати! — вигукнув опецькуватий чоловік у ядучо-синій бейсболці й таких самих яскравих шортах.
Я б не звернув на товстуна уваги, та раптом мій погляд упав на дивне татуювання, що виднілося на лівому плечі нервового чоловіка. То була пузата блакитна жаба із синьою мордякою і довгими перетинчастими лапами, що закінчувалися гострими пазурами.
— Що, синку, подобається моя жабонька? — раптом промовив дядько улесливим голосом, але очі в нього залишалися холодні й жорстокі. — Ти з ким тут? Де твої батьки? — продовжував розпитувати мене гладун, поплескуючи себе по плечу.
Я розгублено мовчав, бо аж ніяк не сподівався зустріти на узбережжі Червоного моря агента синьомордів. А в тому, що це був саме він, я не сумнівався.
— Хлопчику, ну чого ти злякався? — приєдналася до дядька з татуюванням руда жінка. — І, до речі, як ти тут опинився? Щось я тебе раніше не бачила, адже на пляжі зібралися лише мешканці нашого п’ятизіркового готелю «Мушля». Через це і змагання з дайвінґу проходить саме тут. І переможе той, хто дістане з дна моря найбільшу і найкрасивішу мушлю…
«Оце так вклепався! — подумав я, задкуючи й озираючись на всі боки. Але допомоги чекати було марно — мій вірний «Запорожець» стоїть схований у піщаному гроті, добігти до нього я не встигну. Жук і Заєць навіть не підозрюють, що я тут, близько».
Руда жінка, ніби відчувши мою розгубленість, міцно вхопила мене за руку й почала тягти в бік розкішного готелю. На нас ніхто не звертав уваги, бо люди були зацікавлені тим, як закінчаться змагання з фрідайвінґу.
Я щосили намагався вирватися і втекти, викручуючи свою руку з цупкої долоні жінки. Аж тут на безіменному пальці рудоволосої синім полум’ям зблиснув перстень — то була майстерно вирізьблена сапфірова жаба, рубінові очі якої палали хижим червоним сяйвом.
Розділ 6
У мене несподівано з’являється і тут таки зникає дідусь
— Ну і чого ж ви, жіночко, дитину ображаєте? — несподівано почувся хрипкий старечий голос.
— Відчепіться, це не ваша справа! — верескнула жінка й грізно глянула на сивого дідка в купальному халаті, що спирався на паличку й хитро мружився з-під старомодного капелюха-панамки.
— Та ні, дорогесенька, це якраз моя справа! — наполягав дідусь і вхопив мене за другу руку. — Бо це, шановненька, мій онучок, ке-кхе… Климко, кхе-кхе, — дідусь закашлявся, руда незнайомка гидливо скривилася і відвернулася від старого, а той раптом невловимим рухом торкнувся перенісся лютої жінки, і вона завмерла з роззявленим ротом.
— Біжімо! — шепнув дідусь і рвонув з місця з такою швидкістю, що я ледве встигав за ним.
«Нічого собі дідок — чеше, як чемпіон світу з марафону…» — подумав я, дивуючись, звідки цей пенсіонер знає моє ім’я, а головне — намагаючись зрозуміти, навіщо йому було видирати мене з цупких пазурів рудої незнайомки.
— Ти сказився, Музиканте? — почув я знайомий голос, коли ми, захекані, зупинилися за брамою готелю «Мушля». І одразу впізнав свого товариша по шалених пригодах Жука. — Отак засвітитися на пляжі, де всі всіх знають, та ще й одразу наскочити на таємних агентів синьомордів!
— А як ти дізнався, що я тут?
— Подякуй роботові-інформатору з часольоту. Щойно ти пішов шукати нас біля «Мушлі», як він зв’язався зі мною і з Зайцем і попередив, щоб ми про тебе потурбувалися.
— А хто ж тоді отримає приз? Адже ви перемогли! Я просто очам своїм не повірив, коли побачив, як ви одночасно стрибнули у воду, а тоді побили всі рекорди із затримки дихання. Та ще й притягли з дна моря однаковісінькі величезні мушлі! У вас що — зябра замість легень? Я тут мало не збожеволів, поки ви виринули!
— Ну, взагалі, ніякого рекорду не було. Це ми із Зайцем заздалегідь все підготували — сховали у кораловому гроті мушлі й акваланги, щоб ковтнути повітря. Ми будь-що мали отримати приз. Таємному Товариству Боягузів дуже потрібні гроші.
— То, виходить, ця тітка із жаб’ячим перснем мала рацію — ваше довготривале пірнання і чудові мушлі — шахрайство?!
— Знайшов чим перейматися! По-перше, перед виступом ми перехрещували безіменний та середній пальці на правій руці. Ти ж знаєш, що тоді брехня вважається несправжньою. А по-друге, ти не уявляєш, які на цьому курорті бандюки зібралися! Думаєш, отой пузатий у синій бейсболці й руда із перснем випадково сюди прибули? Ми за ними давно стежимо. Але годі базікати, час переходити до дій.
— Так, бабуся… тобто пані Соломія чекає на нас у таємному штабі, — ніяково промовив я, бо зрозумів, що без допомоги Жука навряд чи позбувся б рудої помічниці синьомордів.
Жук швидко скинув своє маскувальне вбрання — довгого, мало не до п’ят купального халата, гумові пляжні капці, дурнувату панамку, потім рвучким рухом відклеїв сиву борідку й кошлаті брови. Хлопець натиснув на маленьку заглибину в кам’яній брилі, біля якої ми спинилися після шаленої гонитви. Вона повільно роз’їхалася на дві половинки, і я побачив глибокий сховок, куди Жук укинув свій камуфляж.
— Бачиш, ми часу не марнували, — гордо сказав мій товариш, але тут-таки схаменувся й додав: — Та все це дрібниці, дитяча гра в шпигунів. Головне зараз — не допустити, щоб синьоморди розсекретили наш головний об’єкт.
Промовивши останні слова, Жук, суворо глянув на мене, ніби я хотів вивідати в нього якусь страшну таємницю, і похмуро замовк.
«Невже бабуся Соля має від мене секрети? — ображено подумав я. — І чому Жук знає про якийсь головний об’єкт, а я навіть ніколи не чув про нього?»
Мені було дуже прикро, але після історії на понтоні я відчув, що мені явно бракує досвіду і я будь-якої хвилини можу вскочити у якусь чергову халепу.
— Зараз Заєць отримає премію за перемогу в змаганні з фрідайвінґу і приєднається до нас. Добре, що робот-інформатор вчасно нас попередив, і ми встигли тебе підстрахували.
Жук мимоволі перейшов на цирковий жаргон, і я відчув, що бабуся недаремно послала мене саме до хлопців, які досконало володіли мистецтвом жонглювання та акробатики, а ще знали купу всіляких фокусів, за допомогою яких могли заморочити голову не лише земним лиходіям, а й хижим прибульцям із космосу.
Розділ 7
Піщана схованка перетворюється на пастку
Коли ми дійшли до гроту, де я заховав «Запорожець», на нас уже чекав Заєць і, як завжди, усміхався, показуючи свої кумедні довгі, мов у куцохвостого, передні зуби. Між іншим, саме через цю особливу прикмету хлопець і отримав своє прізвисько. Так само, як наш чорнявий товариш із темними, мов вуглини, очима, який і справді нагадував симпатичного, заклопотаного своїми справами жука.