Страница 29 из 57
— Причина смерті полягає тільки в самій причині смерті. — Більше нічого: пішов у стильному костюмі насипом ракушняку. І він вирішив, зводячись: щоб загинути, треба бути героєм.
Він дочекався дванадцятої години, прочуваючи жилами кожен трем, удари електричок, завивання міліцейської сирени, вищання сигналізацій на машинах «крутих»; при жовтому місяці переодягнувся у поношений одяг, відшукав без особливих труднощів будинок, постукав у двері, і в нього запитали «хто там». Він нічого не відповів, а постукав ще раз, чекаючи, коли його замотлошить, підуть рожеві кола кругом. Нарешті, коли це трапилося, він витягнув обріз «вінчестера» і вистрілив у двері, пробив дірку. У домі заголосили, затупали ноги. Він прокрався під стіною, підняв половинку цеглини і пожбурив її у вікно. Люди кинулися від дверей до вікна. Іван перезарядив «вінчестер» і вистрелив у вікно. Влучив у когось, бо почув, як упало тіло. Тоді він повернувся до дверей і зрозумів, що там хтось є. Вистрелив ще раз, але не влучив, бо чоловік, що подавав хриплим голосом команди, стояв ліворуч, а не праворуч, як він гадав спершу. Тоді він повторив постріл, і цього разу тіло упало на підлогу, затуливши двері. Крізь прострелений отвір Іван намацав рукою замок, відчинив його без будь-якого зусилля, але тіло загородило дорогу, тоді він натиснув плечем, відсунув тіло і пройшов боком до середини. Чоловік, мужчина років тридцяти, був ще живим: у нього бабське обличчя, з виразними ознаками педераста, подумав Іван. І вистрелив йому у голову. В сусідній кімнаті жінки, попідтикавши ноги, гребли, невідомо для чого, на себе килими. Іван сказав: «Гроші!» — і, не чекаючи, вистрілив — спочатку в молодшу, потім у старшу. Перелякану бабу він застав біля туалету і теж повторив: «Гроші»; баба притискала до грудей хлопця років семи. Він наказав бабі показати, де гроші. Вона пішла і повернулася з трьома мільйонами старих купонів і золотою обручкою. Він вистрелив у бабу і вбив одразу. Хлопчик дивився на нього широко відкритими, чорними, як смола, виразними очима і кричав не своїм гласом. Іван вистрелив йому у голову, як і батькові, але вибив тільки око. Велика чорна дірка. А малий продовжував стояти на колінах і кричати. Тоді Іван вискочив у коридор, перезарядив обріз, повернувся і вистрелив у голову ще раз. Хлопець упав. Він обійшов кімнати і почув, що на горі хтось скиглить, тоненько так. Коли він зайшов до кімнати, то дівчинка шести років стояла на колінах в ліжку і молилася. Він запитав: «Де гроші?», вона відповіла «Зараз», і полізла під ковдру. Іван підняв з підлоги гантелю, дівчинка визирала, одні очі; він накрив її голову ще однією ковдрою і ударив тричі гантелею. Обнишпоривши будинок, він наткнувся на колиску, з дівчинкою років двох-трьох, і перерізав їй горло мисливським ножем. Швидко позбирав найдорожчі речі у кульки, закинув килим на плечі, облив гасом матрац і підпалив, а вже потім пішов на сусідню станцію через поле. Дорогою він зустрів кілька чоловік, з виду затурканих селян; бачив їх він з виярку, вони йшли з роботи і говорили про пожежу. Він пішов неораним полем. Дорогою проїхала пожежна машина, вігтячи синяками довкруж. Йому зустрілася селянка, дебела молодиця, з широким обличчям і добродушними очима. Він запитав у неї годину, оцінивши, що вона бідна, як церковна миша, поживитися нема чим, але вистрілив їй у груди, взяв за ноги і потягнув до лісосмуги. Жінка була ще живою і просилася, говорила, що віддасть все, і пропонувала перстня, але бронзового, видно для форсу натягла на пальця, щоб подурити дівчат на фермі. Він відтяг її у лісосмугу і там порішив пострілом у голову. Відійшовши, подумав, що даремно, бо вона все одно його не запам'ятала і нічого не запідозрила, — з годину, перед тим як її зустріти, він відсиджувався у ярузі. Електричкою, з того ж таки енного поселення, а туди він повернувся під ранок, спаливши забруднений кров'ю одяг, він добрався до Ірпеня. В любаски Ольки Пінчукової вони зайнялися коханням, з червоним вином, при свічках, і він подарував їй золотого годинника, що привіз з недавньої поїздки.
Олька Пінчукова підпрацьовувати путанкою почала з малолітства, — чорнява, з накрохмаленим бантом, що гойдався над кучерявою головою, з хвилястим, кольору воронячого крила, волоссям, персиковим свіжим личком, доглянута батьками, вона піддалася спокусі якогось розумника, років на двадцять старшого від неї, але він здорово умів говорити, грати на гітарі і читати власні вірші, що пізніш виявилися справжньою еклектикою з поезії Пушкіна і Єсеніна. На третій день він заставив її роздягнутися, взяти в рота, і, коли вона, похлинаючись від сперми, бігла до ванної, матюкався що міг, а як повернулася, то неждано відлупцював шкіряним пояском. По тижню, несподівано для її коханця, вона повернулася, віддалася з безсоромністю вуличної курви, втрачаючи дівочість з пекучою захланністю, в котрій не могло бути й гадки про любов. А ще через тиждень попросила відшмагати її як слід, стояла на колінах і повними дорослої жаги очима просила у здивованого спокусника, щоб він зробив це. Батьки Ольги були людьми тихими, сумирними, з середнім достатком, але набожними до черезміру, тому і потрапили до якоїсь секти, де їх вчили здоровому стилю життя і новітнім законам, котрі до Божих справ мали тільки той стосунок, що там згадувалося Його ім'я. Вони напучали доньку як могли, заборонивши ходити до церкви, брати в руки Біблію, а натомість тицяли зашмульгані часописи свого новоявленого братства. Ольга, як водиться, поділилася секретом з подружками; розповіді виходили соковитими, заманливими, і одного дня Лілька Потебенькова попросила, набравшись духу, спробувати з її коханцем, хоча б один єдиний раз. Ольга розлютилася, що було щирим, бо як-не-як, а Вадик її перший мужчина. Але за тиждень оговталася і перебалакала в ліжку з Вадиком, і, коли той, заскочений, почав відмовлятися, то налякала, що розповість все батькам, в школі, на вулиці, що він трахає неповнолітню. Вадик погодився, за умови, що спатимуть вони всього раз, і то, якщо йому сподобається Лілька. Лілька йому сподобалася: на очах у Ольги він полишив її дівочості, а пізніше вони утрьох стали займатися, що зараз називається, груповим сексом. І все б нічого, хіба мало ідіотів, хіба всього мало, з чого можна подивуватися, аби не приглянулася Лілька Вадику, чи, може, видалося так. Хоча він спав з обома, іноді разом, частіше по черзі, на очах у кожної. Від чого отримував задоволення, чого таїти, але затялася Олька. І ось, в пахучу осінь, у дворі, де тягнуло терпким спаленим димком від падалішнього листя, до неї підсів Льопа Тулумбас, — Олька чвирила з горличка чеське пиво, розставивши по-чоловічому точені свої ноги, точила ляси з прищавим однокласником, який читав їй вірша, бо вона, дивись, кохалася в поезії, як пес у ковбасних начинках, — тож Льопа погнав у шию залицяльника і запропонував розмову, на що Олька відповіла: «Я тобі в голодний рік за вагон пончиків не дам…» Це було дивовижно по-хамському, бо тільки чутки відав Льопа про її походеньки, але тому, що жив в одному під'їзді з нею, а ще освоював незорану цілину вітчизняного сутенерства, відповів прямо, що вона одсмокче у нього, тільки аби він захотів, проте у нього зовсім інший інтерес, і запропонував кидонути Вадика на кілька тисяч, бо той зраджує обом дурепам, у нього є постійна коханка, заможня молодиця, в начальстві ходить, інтерес у обох однаковий, а вони… Словом, через півгодини Олька не тільки дала Льопі у під'їзді, а навіть спробувала забороненого анусного сексу, чого Вадик дуже боявся, аби не підчепити якоїсь болячки, і більше страждав від щемкого садомазохізму. На тому порішили. І склалося у них добре з Льопою, і йшло як по маслу: любов, гроші, робота «інтуристами», навчання в університеті, а потім поїздка за кордон, до Туреччини, де Льопу і порізали, і він в кров'янці сконав у неї на руках, в таксі, під кацапське матюччя емігранта з колишнього СРСР. Потім вона полюбила Ондера і Мамеда, — кого більше, сама не розібрала, але давала обом, навіть не помишляючи дістатися додолу, дозволяючи торгувати тілом своїм, віддаючи його, як піняву любов, перемішану з жовчною похіттю, і дякувала всі вишні сили, всі нижні, що доля дарувала таке блаженство, мати двох бажаних чоловіків, а до того ще і гроші, Їй подобалося, вона плакала навіть, коли не бачила обох, ховаючись засраними мусульманськими котельнями, обслуговуючи товстопузих і вередливих турків, що обидва хазяїни, тобто Одер та Мамед, справно поставляли її на користування. Але і цьому щастю прийшов кінець. Прорвався презерватив, чи Одер десь підчепив дурної болячки, навіть не триперу, а потекло, зачухалося між ногами у Ольки. Так вона втратила кваліфікацію і вперше у житті почулася кинутою. Поотиравшись дешевими борделями, помикавшись Туреччиною, вона якось повернулася додому, зовсім без грошей. Додому її не прийняли, як і годиться у сектантів, спробували навернути, а так — погнали з дому. Так вона зробилася дешевою вокзальною повією, — з чисто прагматичних міркувань: почати своє діло. Але через два місяці її підрізали малолітні вокзальні шльондри, і, тяжко прохворівши, Олька взялася влаштувати своє бюргерське життя. Так першим став старенький викладач, що в недалекій юності заглядав їй під спідничку, і не тільки, бо закоханий був у неї, і вона навіть дала йому, прямо за партою, потім на столі, потім у нього дома: він пригощав її червоним вином, читав вірші, а вона плакала. Іспити склала на відмінно: роман закінчився. І от вона його відшукала, самітнього вдівця, розгуляла вдівця так, що пішов поговір, що він алкоголік, бабій, і в один прекрасний день, коли пан професор бігав, притискаючи руки до грудей, шаленіючи від ревнощів, бо лайки теж мають приємні сторони, то в апогеї цієї інтермедії вона запропонувала викладачеві взяти з нею шлюб. З цього і почалося. Через півроку його не стало. Професор початком довго галюцінував, потім лікувався від буцімто алкоголізму, але чим довше Олька йому повторювала, що він імпотент та алкоголік, тим невпинніше його тягнуло саме в той бік, до пиятики. Гірка, стовідсоткова настоянка з полину доконала професора за три тижні. Решта часу — для підготовки. Тільки захряцнулися герметичні люки крематорію, як вона зазнайомилася з робітником на тому ж цвинтарі і дала йому відразу, навіть не наступним днем, а у білокучерявих вишеньках: у неї була дивовижна властивість не пам'ятати зрання минулого, — перед нею осяйними площинами лягало майбутнє. Робітник, а ще з ним бухгалтер справно повторили, як у дублях, долю свого високоосвіченого попередника. Тож Іван Білозуб виявився ідеалом її душі, дитячих, дівочих мрій, хоча дівчина навряд чи здогадувалася, що їх насправді єднає. Подругам говорила, що, коли вона тільки бачить Івана відцалеку, то вже, опана, мокріють труси. Але і мужчина-бо, мужик-то справжній. За місяць вони перебралася до столиці. Хоча ще довго дефілювали між Ірпенем та Святошиним.