Вигнання в рай

- Тепер мен╕ зрозум╕ло, - промовив Серг╕й, захоплений високою натхненн╕стю Оксаниного обличчя, - чому тв╕й батько, Михайло Архипович Князенко, при╖хавши до Ки╓ва умовляти мене зайнятися розписом вашого храму, перш за все пов╕домив, що ваша параф╕я належить до Ки╖вського Патр╕архату - ╕ треба було бачити при цьому його горде й натхненне обличчя.

- Звичайно, адже в нашому роду про це мр╕яли з д╕да-прад╕да, а вт╕лити цю велику мр╕ю випало нам. То як же тут не рад╕ти. Тут мимовол╕ будеш гордим ╕ натхненним, - вона сид╕ла на лав╕ гордо виструнчившись, неначе п╕дносячи сво╖ слова якнайвище, на суд самого Бога. Й при цьому дек╕лька локон╕в ╖╖ русявого волосся, що вибилося з-п╕д хустки, хвилююче тр╕пот╕ло на легенькому в╕терц╕, що надавало д╕вчин╕ якогось зворушливого ╕ водночас романтично-п╕днесеного вигляду.

- Я вас теж прекрасно розум╕ю, - щиросердно в╕дгукнувся Серг╕й, - адже я, як тоб╕ вже, мабуть, стало ясно, теж прихильник Ки╖вського Патр╕архату, ╕ сприйняв його проголошення з великою рад╕стю, хоча й ╕шов до цього не з д╕да-прад╕да, а в╕дчув у соб╕ цю патр╕отичну жилу зовс╕м недавно, уже в св╕домому в╕ц╕, видобувшись ╕з радянського й рос╕йського ╕мперського мороку. Як би це тоб╕ пояснити... - йому так хот╕лося донести до ╖╖ св╕домост╕ сво╖ справжн╕ найпота╓мн╕ш╕ почуття. - Спершу я прийшов до Бога, а вже згодом, через усв╕домлення божественних одкровень щодо окремих людей, ╖х гуртування в сп╕льноти, ╕ взагал╕ щодо людства, зрозум╕в усю несправедлив╕сть, неприродн╕сть становища мого р╕дного народу, в╕дчув себе нев╕д"╓мною часткою мого несправедливо скривдженого народу, в╕дчув божественний задум щодо Укра╖ни. Укра╖на ╕ Бог - ц╕ два поняття злилися для мене в одне ц╕ле, адже Бог м╕г явитися укра╖нцям лише в образ╕ Укра╖ни, як для ╓вре╖в Бог явився в образ╕ ╤зра╖лю, а для рос╕ян в - образ╕ Рос╕╖. Не ╕сну╓ бо н╕якого абстрактного просто Бога, як не ╕сну╓ яко╖сь абстрактно╖ просто матер╕, а ╕сну╓ насправд╕ лише одна ╓дина, поступово стар╕юча, р╕дна тоб╕ мати - все б╕льше й б╕льше похилого в╕ку ж╕нка з неповторними й незр╕внянними очима, посм╕шкою, зморшками, як╕ одного дня в╕д╕йдуть в небуття, але для тебе залишаться незабутн╕ми й живими на в╕ки в╕к╕в. Адже, просто Бог ╕ просто мати - це лише слова, просто слова, мертв╕ букви, а жив╕ лише та свята ж╕нка, яка породила тебе в муках, жива лише та свята Батьк╕вщина, яка породила в муках тв╕й р╕дний народ, живий лише той Бог, що вт╕лений в одному з╕ сво╖ лик╕в-народ╕в. Нам Бог явився в образ╕ Укра╖ни, ╕ щоб уповн╕ в╕дчути себе синами Божими, ми повинн╕ в╕дчути себе укра╖нцями; лише повн╕стю ставши самими собою, ми зможемо зрозум╕ти ╕нших.

- Як гарно ти говориш, - прекрасн╕ оч╕ Оксани прикип╕ли до Серг╕╓вого обличчя. - Ти казав учора, що тоб╕ дуже подоба╓ться, як говорить м╕й тато, а сам ти говориш не г╕рше.

- Та просто тема така, що слова сам╕ собою говоряться.

- От, от, так говорить ╕ тато. А ще ти питав у мого тата, чи в╕н бува не пише, тепер ╕ я хот╕ла б спитати ╕ тебе, чи бува ти сам не пишеш не т╕льки пензлем, а ще й пером?

- Та чесно кажучи, - н╕яково промовив Серг╕й, - ╓ такий гр╕х, бува╓ виливаю сво╖ почуття й думки не лише пензлем на полотно, а й пером на пап╕р. А як ти вгадала?

- Можу сказати лише одне - я, взагал╕ то, за осв╕тою ф╕лолог.

- Ти ф╕лолог? - здивовано спитав Серг╕й.

- Так, ф╕лолог. А чому це тебе так диву╓?

- Просто якось, не знаю, - в╕н хот╕в було згадати про ╖╖ чернецтво, але чомусь не захот╕в зараз торкатися ц╕╓╖ теми. - Можливо, я просто поки що не думав про твою профес╕ю взагал╕.

- Я зак╕нчила ф╕лолог╕чний факультет Ки╖вського ун╕верситету, до реч╕, з в╕дзнакою. Так що з тво╖х, вельми в л╕тературному сенс╕ прикметних, промов можна зробити висновок про те, що ти або просто дуже начитана людини, або дуже начитана та ще й талановита людина, яка й сама здатна творити на л╕тературн╕й нив╕. В як╕й же ╕постас╕ л╕тература ма╓ щастя приймати тво╖ послуги - проза, поез╕я?

- Звичайно, поез╕я, - з╕знався Серг╕й, - в як╕й же ще ╕постас╕ в л╕тератур╕ найзручн╕ше виявити себе художнику. Проза - занадто, вибачаюсь, як це у вас ф╕лолог╕в назива╓ться, тавтолог╕ю, занадто проза╖чно для художника.

- Даремно ти так гада╓ш, проза ╕нод╕ бува╓ справжньою поез╕╓ю, нав╕ть б╕льше поез╕╓ю, ан╕ж деяк╕ в╕рш╕, принаймн╕ мен╕ це часто зустр╕чалось, - Оксана заохотливо подивилась. - А чи можна було б почути твою поез╕ю?

- Звичайно ж можна, але, - Серг╕й подивився на небо, де сонце вже стояло досить високо, - коли ми починали з тобою розмову, сонце було якраз над горизонтом ╕ ховалося за храмом, а зараз, дивись, вже досить високо - так можна ╕ до вечора проговорити. А я, взагал╕ то, прийшов сюди працювати.

- Працювати - значить малювати, а поез╕я значить так - розвага? Вп╕знаю нин╕шню зверхн╕сть до поез╕╖.

- Та н╕, ти мене не зрозум╕ла...

- Та це я знову пожартувала, на сьогодн╕ вже аж забагато жарт╕в. А час д╕йсно пролет╕в непом╕тно, мен╕, до реч╕ вже теж пора. А поез╕ю твою я все ж таки спод╕ваюсь почути.

- Обов"язково! При перш╕й-л╕пш╕й нагод╕. Мен╕ ось треба б до твого тата нав╕датись, вир╕шити питання щодо матер╕ал╕в для тинькування перед розписом. Для початку в мене ╓ запас, але невеликий, а надал╕ треба буде ще багато. Та й познайомитися б треба докладн╕ше з вашим веселим селом Веселим, спод╕ваюсь, ти не в╕дмовишся стати для мене г╕дом ╕ показати мен╕ село, розказати...

- ╤з задоволенням, при перш╕й-л╕пш╕й нагод╕. А зараз д╕йсно вже час ╕ мен╕ повертатися додому. Справи, - вона потихеньку встала з лави ╕ п╕шла, кивнувши на прощання головою, ╕ б╕льше не повертаючись.

А Серг╕й, теж вставши з лави, ще довго стояв ╕ дивився ╖й усл╕д, аж доки вона, н╕ разу не озирнувшись, пов╕льно зникла за рогом. ╤ в╕н раптом подумав, що, розпов╕вши Оксан╕ про т╕ в╕копомн╕ под╕╖ останнього часу, як╕ справили на його життя вир╕шальний вплив, в╕н забув розпов╕сти ще про одну величну, тако╖ ж ваги в╕копомну, принаймн╕ поки що для нього особисто, под╕ю - його при╖зд до села Веселого, знайомство з отцем Михайлом, з Оксаною, Горпиною Степан╕вною та й взагал╕ з цим селом, з цим храмом. Так, поки що ця под╕я була наст╕льки значущою т╕льки для одного Серг╕я, але ц╕лком ╕мов╕рно, що ця под╕я стане такою ж значущою ╕ для вс╕╓╖ Укра╖ни, якщо йому вдасться вт╕лити в життя св╕й задум щодо розпису храму - адже ж, виник цей задум завдяки саме ц╕й под╕╖, завдяки знайомству з Михайлом Архиповичем ╕ Оксаною Михайл╕вною Князенками. Як дивно! Серг╕й раптом подумав, що в╕н же, врешт╕-решт, теж Михайлович, як ╕ Оксана! Його батька теж звали Михайлом - ╕ це все , що в╕н знав про свого батька. Жодно╖ св╕тлини, жодного слова з уст матер╕, незважаючи на прохання Серг╕я розпов╕сти хоч щось про свого батька, т╕льки запис у "Св╕доцтв╕ про народження" - "Михайлович". ╤ все. А тепер - Михайлович ╕ Михайл╕вна. Дивно.

Та, врешт╕, Серг╕й ув╕рвав сво╖ роздуми, одночасно в╕д╕рвавши погляд в╕д того м╕сця в к╕нц╕ вулиц╕, де за рогом щойно зникла Оксана - треба вже починати вт╕лювати задум розпису, який став би под╕╓ю в житт╕ Укра╖ни. В╕н зможе.

Ще раз окинувши поглядом храм, наче ув╕бравши зором його красу, Серг╕й пов╕льно рушив до дверей, налаштовуючись на роботу, в╕дчинив двер╕, зайшов до середини, став посеред храму. Було прохолодн╕ше, н╕ж надвор╕, де, п╕днявшись досить високо, пригр╕вало вже довол╕ в╕дчутно сонце, чи╓ св╕тло дещо розв╕ювало прохолодну внутр╕шньо-храмову сут╕нь, яка, повол╕ огортаючи думки й почуття Серг╕я, занурювала його все глибше й глибше в роздуми про вт╕лення його задуму. Вт╕лення задуму? А в чому ж поляга╓, врешт╕ решт, його задум? Конкретно. Поки що в╕н в╕дчував лише загальний настр╕й, всеохоплююче в╕дчуття якогось прозр╕ння, немов перед ним раптом розчахнулась зав╕са, але св╕тло, що нахлинуло з-за зав╕си, поки що лише засл╕плювало, породжуючи натхнення, але н╕яких виразних обрис╕в якихось конкретних образ╕в у цьому всеохопному засл╕пленн╕ бажанням творити поки що не було. Якийсь чи то гул, чи то шум - Серг╕й називав це музикою натхнення.