Страница 33 из 33
Відтоптав рясту — казали про людину, життя якої підійшло до кінця. Пішло від дитячої пісеньки-веснянки: «Топчу-топчу ряст, ряст, Бог здоров'я дасть, дасть — того року діждати та й іще потоптати».
Коваль — він до нашого словничка втрапив не випадково. Наші предки дуже поважали ковалів і вірили, що вони теж знаються на добрій ворожбі, аби все, що вони кували, слугувало людям якомога довше. Існує чимало переказів про конфлікти між ковалями і нечистою силою. Найвідоміший описаний М. Гоголем у повісті «Ніч перед Різдвом».
Рибальська каша — щоб ви знали, отак вона й готується. Її можна зварити й на багатті, а насамкінець додати ще й вареної риби, обібраної з кісток. Дуже смачно.
Соломаха — козацька каша з гречаного тіста, їсться з товченим часником.
Чумаки — не одну сотню років возили з Криму по всій Україні і далі в Європу сіль та рибу. Їхні отамани — ватаги — зналися на характерництві, що допомагало чумацьким валкам уникати небезпеки в дорозі.
Чумацький Шлях — смуга з міріадів зірок, що перетинає нічне небо. Слугувала основним орієнтиром для чумаків у нічні години. Вдень орієнтувалися по сонцю. З чумаками пов'язані українські назви ще двох сузір'їв: Великого Воза та Малого Воза.
Капище — священне місце, де наші далекі предки до прийняття християнства молилися своїм богам. Найчастіше — Перуну. Розташовувалися капища у місцях з надзвичайно сильною енергетикою. На жаль, понад 1000 років тому, одразу після хрещення Київської Русі, всі капища поруйнували. А головну подобу Перуна, яка стояла в Києві, скинули в Дніпро. Люди йшли берегом, гукали: «Видибай, Боже!» В тому місці, де він прибився до берега, потім побудували Видубицький монастир. Цікаво, що головний храм у ньому названий на честь Юри-Змієборця.
Ратовище — тупий кінець списа.
Мамуни — свита карпатського царя лісів Чугайстра. Є мамуни чоловічої статі, а є й жінки. Це красиві лісові люди, які переважно супроводжують свого царя. Не люблять, коли люди шкодять лісам, у яких вони живуть.
Ластівчин колодязь — наші предки вірили, що ластівки літають у вирій не по небу, а попід землею, де існує ластівчин світ — широкі й зручні підземні ходи від України до теплих земель. У цей світ пташки втрапляють через ластівчині колодязі, які зовні нічим не відрізняються від звичайних. Характерники не лише знали про ластівчин світ, а й часто користувалися цими підземними ходами, аби безпечно дістатися, куди треба.
Чорний Ідол — якщо захочете знати, який він, перегорніть журнали про комп'ютерні ігри, зберіть докупи найстрашніших монстрів, ґоблінів, ґолемів, ґремлінів, гаруд, маруд, гідр, василісків, химер, гарпій, джинів, циклопів, іфритів, меґер і драконів, а згори ще й Вія покладіть — Чорний Ідол буде ще страшніший!
Не лише письменники-фантасти, а й чимало вчених вірять, що крім того світу, в якому ми всі живемо, існують інші світи. В чомусь вони не відрізняються від нашого. А в чомусь… ну інші, та й годі. Часом вони перетинаються з нашим, реальним світом, і тоді діється щось неймовірне. На рівному місці чи в чистому морі, небі зникають поїзди, кораблі з пасажирами та екіпажем, літаки і звичайнісінькі перехожі. Дехто з них за деякий час повертається і розповідає дивовижні історії, яким лише в останні роки почала давати віру наука.
У повісті-фентезі подружжя письменників Валерія та Наталії Лапікурів якраз і йдеться про карколомні пригоди сучасного українського хлопця-підлітка, котрого затягло в один із таких віртуально-паралельних світів.
Ця книга не лише для шанувальників фентезі, а й для всіх, хто вірить, що у нашому, не завжди зручному для життя сьогоденні можна знайти не те що двері, а навіть браму до Чарівної України.