Чарівна брама

Божа муха — так слов'яни називали бджолу, бо вірили, що вона Богові мед носить. Предки дуже поважали бджіл та пасічників, оскільки вважали, що бджоли пасічників шанують і слухаються. Сучасний вулик з рамками винайдений порівняно недавно. Протягом століть наші предки розводили «божих мух» у вуликах, видовбаних із колоди. Їх підвішували в лісі високо на деревах, аби не дісталися ведмеді. Пасічники тоді називалися бортниками, а бджільництво — бортництвом. Звідси й назва місцевості на околиці Києва — Бортничі.

Русалки — казкові істоти давнього світу наших предків. За переказами, в Україні їх було декілька типів. Водяні, як ота, що дражнила дядька Якова, польові та лісові. У Карпатах і досі лісових русалок розподіляють на просто Лісових чарівниць і Нявок, які вночі випадкових перехожих у найглибші нетрі заманюють. Аби не сваритися з русалками, належить на Русалчин Великдень, він же Зелені свята, спекти спеціальний коровай, обгорнути його в шмат полотна і на ніч поставити на підвіконні.

Юра — легендарний воїн-змієборець. Він же — Святий Юра, Святий Георгій-Переможець. Один із найшанованіших у наших предків. На його честь засновували бойові ордени і зводили церкви.

Змій — те ж саме, що і дракон, але не зовсім. Наші предки чітко розділяли зміїв на тих, що з роду Гориничів, та Вогненних Зміїв. Гориничі жили в печерах і ворогували з людьми. Мали три, шість, дев'ять, а то й дванадцять голів. Саме з цими воював Святий Юра.

Щодо Вогненного Змія — то він жив на небі й захищав посіви від граду та негоди. Розганяв грозові хмари, приборкував ураганні вітри. Товаришував із людьми. Описується найчастіше як красивий сильний молодий чоловік із крилами золотавого кольору.

Кирило з Кожум'яків — київський ремісник, який у сиву давнину позбавив жителів славного свого міста від страшного Змія з Гориничів. Жив цей Змій у норі над Дніпром і мав погану звичку ковтати коней разом із вершниками, а худобу — разом із пастухами. Кожум'яка не лише приборкав негідника, а й запряг його у величезного плуга і оборав навколо Києва високі Змієві вали, які ще й досі збереглися.

Перевертні — зовні схожі на вовкулаків, але тільки зовні. На вовка нормальна людина могла обернутися випадково або під впливом сторонніх злих чар. Перевертні ж — це чорні, злі чаклуни, які прибирали вовчу подобу свідомо. Звичайний вовкулака ніколи не нападав ні на людину, ані навіть на свійську скотину. Перевертень полював лише на дітей, жінок і немічних старих. Вважався одним із найстрашніших чаклунів.

Чугайстер — один із духів лісу. Стверджують, що він і досі володарює в карпатських лісах. Його змальовують як красивого легіня у гуцульському вбранні. Напевне, йому все ж сумно у своїх нетрях, бо він час від часу спускається до людей у села. Любить приходити на весілля та інші домашні свята. Посидить разом із людьми, поспіває, потанцює — і зникає в такий же таємничий спосіб, як і з'являється.

Розрив-трава — чарівне зілля, що мало велику силу, особливо проти злого чаклунства. Як і всі лікувальні та магічні трави, розрив-траву слід було зривати у чітко визначені дні та години. Тільки тоді вона зберігала свою особливу силу.

Доля — за переконаннями наших предків, кожній людині рано чи пізно мала зустрітися його Доля. Це могла бути юна дівчина, зрілий чоловік або навіть стара жінка. Головне — не пропустити і пізнати її. Недаремно українці співали: «Де ти бродиш, моя Доле?..» Ну, і нарешті, стає зрозумілим, що рядок нашого гімну: «Ще нам, браття, в Україні усміхнеться Доля…» — то не просто поетичний прийом.

Недобрі місця — сучасні вчені підтвердили, що такі місця (їх називають аномальними або патогенними зонами) насправді існують. І ті поради, які одержав Богдан від діда Оха та дядька Якова, знадобляться і вам.

Горобина ніч — темна, страхітлива ніч, коли владу над землею і людьми до третіх півнів мають чорні, злі сили. Найвідоміші горобині ночі — ніч з 21 на 22 вересня і з 21 на 22 березня.

Гадюка з крильцями — тривалий час вважалося, що це суто казковий персонаж, щось на взірець кишенькового змія Горинича. Та два роки тому вони об'явилися в лісах Північного Уралу. Дуже небезпечні, оскільки нападають на людей не з землі, а з гілок дерев. На щастя, живуть у справжній глушині, а до людського житла не наближаються.

Марена-Цариця — на відміну від своєї сестри Мари, злого нічного духу, захищала все живе в природі, особливо пташенят, маленьких звірят і навіть людських дітей, які випадково губилися в лісі. Вважалося, що дівчину, яка побачить Марену-Царицю, чекає довге щасливе життя в добрі й любові.

Мертві вогні — зустрічаються в лісовій глушині, переважно у горобину ніч та в ніч під Івана Купала. Вважалося, що вони вказують на місце, де заховані скарби, проте насправді мертві вогні лише вводили невдах-шукачів в оману.

Волхви — найповажніші у наших далеких предків чарівники, які були водночас цілителями, вчителями, носіями прадавніх знань. Передбачали майбутнє кожної людини, яка до них зверталася. Тому якщо волхв казав, що «приймеш ти смерть від коня свого», то варто було прислухатися, а не брати пророцтво на кпини.

Діброва — вважалося, що волхви не вмирають, а через певний час життя в людській подобі перевтілюються в дубові дерева. Наші предки дуже шанували діброви. Найважчим злочином вважалося пролити в діброві чужу кров.

Сироїжки — називаються так зовсім не тому, що їх можна сирими їсти. Весь секрет у тому, що сироїжка смачна, коли її варять у молоці. Тож гриби ці клали до горщика, заливали молоком і ставили в піч. Молоко виварювалося на сир — от і виходила з сиром їжа. Або гриб, який їдять із сиром. Ми спробували так зробити — справді смачно.

Відьма — одна з найвідоміших постатей у народних переказах, легендах та міфах багатьох країн. Українські відьми зовсім не такі, як, скажімо, російські чи європейські. Вони знали секрети народної медицини, вміли спілкуватися з птахами і дикими звірами. Були вправними господинями. Не обходилося, звичайно, без того, щоб зробити якусь дрібну капость сусідці, але можна подумати, що цим займаються лише відьми! Запорозькі козаки відьом не лише не боялися, а навіть охоче брали собі за дружин. Бо українська відьма — то не російська баба-яга. Українська — молода і красива.

Корогод — майже те ж саме, що й хоровод. Але вимагає чіткого дотримання порядку ведення танцю і виконання певних пісень. Тобто це не просто танець, а колективне ворожіння, скажімо, на врожай чи ще на якусь добру справу. Між іншим, у старовинному місті Чорнобилі головна вулиця звалася Корогодська (поки її офіційно не перейменували на Радянську).

Куць — маленьке чортенятко, яке робить такі ж маленькі, як і саме, капості. Невиправний бешкетник. Кажуть, саме за це його не раз виганяли з чортячої школи. Живе серед людей. Якщо не можете знайти якусь річ, скажіть: «Куцю, Куцю, погрався — й віддай!» — обов'язково знайдеться. Якщо ви чули по телевізору дуже вчене слово «полтерґейст», так це насправді витівки чортенятка Куця.

Підкурювання — це не вигадка авторів, а прийом древньої медицини. Цьому нас навчила стара чорнобильська знахарка ще років з 50 тому. Відкриту (саме відкриту!) запалену рану дуже добре гоїть дим від джгутика, скрученого з льняної або бавовняної (але без жодної синтетики!) чистої ганчірочки. Звичайно, нині для того існує багато ліків, але що будеш робити, якщо найближча аптека виявиться кілометрів за 200? Так ото ж…