Впали мости

- Доброго дня Меланія! - витримано привітався він.

- Доброго дня!

- Я поговорив з Матвієм. Мій син мене дуже розчаровує. - похитав він головою. - Та сподіваюсь його поведінка зміниться. Валентино, поїхали додому. - вкрай втомлено сказав він. Валентина Андріївна була дуже засмучена я бачила і мені було вкрай незручно за те.

- Вибачте, за мої неадектну паніку. - вслід їм сказала я. Валентина Андріївна видавила якусь жалюгідну посмішку і вони пішли. А я залишилася в коридорі одна з диким присмаком незадоволення собою. Зібралася з мужністю і постукала в кімнату Матвія. Зайшла, Матвій сидів в ліжку і гладив кішку, яка ніжилася в його руках і задоволено муркотіла.

- Хотіла поговорити. - він навіть очі не підняв на мене. - І вибачитися. Ведемо себе, як дорослі діти, ти напиваєшся, я впадаю в істерію.

- Мені не потрібно твоє вибачення, - хмуро буркнув він.

- Тоді я для себе скажу. Матвій, вибач. Я здогадуюсь, що тобі зі мною важко і спробую, якось не так сильно псувати тобі життя. - він тільки хмикнув і з такою відчайдушною посмішкою на лиці подивився на мене.

- Думаєш у тебе вийде? - іронічно скривив він губи.

- Не знаю, але я спробую. - піднялася і пішла в свою кімнату, а то щось уже захотілося водночас і заплакати і звести нанівець щойно принесене вибачення, бажанням відповісти, що я думаю. На тому неловкі моменти цього дня не закінчилися, щоб заспокоїтись я вирішила прийняти ванну і тихо там задрімала видно довгенько бо вода уже геть охолола. Я тихо вилізла з ванною і витиралася, коли двері відкрилися і в ванній зявився Матвій. Завмерли ми обоє і навіть тяжко сказати хто з нас був більше здивований. Очі від моєї області декольте йому так і не вдалося відірвати, я опам’яталася і потяглася прикритися рушником, він щось невнятне пробурмотів, тяжко сковтнув, розвернувся гепнувся в двері і таки вийшов з ванної.

- Заспокоїлася називається. - з досадою сказала я своєму переляканому відображенню в дзеркалі. - Як перший раз чоловіка побачила. Тю, істеричкою стаю видно на старості років. - ще раз пробурмотіла я, одягла халат, зробила глибокий видих і вийшла з ванної. Матвій маявся на кухні.

- Ну, вибач, самітське життя двері закривати не змушує. - почала я перша, побачивши його міцно стиснуті щелепи. Відкрив, закрив рот, потім просто кивнув.

Прокинулася я серед ночі від грохоту, тряхнула головою проганяючи туман сну, з підлоги мелькнуло два фосфоринцентних ока.

- Зараза. - прохрипіла я зі сну і ввімкнула бра. 3 година ночі. Чорт. Клята Блекі була застукана на гарячому ще й мала нахабсто незадоволенно на мене фиркнути . Підхопилася з ліжка однією рукою входила кішку за шкірку іншою, те, металеве що вона катала по підлозі. Страшенно хотілося викинути її з квартири, я навіть рвонула до дверей, та біля самих дверей нагадала, яка вона дорога Матвію і скільки буде плачу потім, зупинилася і повернулася назад. І тут в кімнаті запалилося світло, я зажмурилася і поморщилася.

- Що ти робиш з кішкою? - стиха запитав він. Я промовчала, ну не зізнаватися йому, що хотіла її викинути?

- Меланія, опусти будь-ласка кішку і ножик. - від його слів я очуміло перевела погляд на кішку в одній руці і на …ножик в іншій. - А він так багатозначно на мене дивився. Кішку я випустила і вона м’яко приземлилася на чотири лапи і навіть кинулася до Матвія, а на ніж, я подивилася більш уважніше. - Що ти робиш ненормальна? - закричав він до мене, як тільки його улюблениця влаштувалася у нього на руках.

- Взагалі то виносила кішку і те, чим вона шуміла з своєї кімнати. Але твої слова про ніж змушують подумати…де твоя кішка взяла ніж і чому вона з ним була в моїй кімнаті? - ні, ну якщо Матвій до того був збентежений, то тепер у нього просто відпала щелепа. - Я навіть думати не хочу, що вона нінзя сама відкрила двері і з ножем лізла вночі мене прирізати.

- Ти пришелепкувата, яка нінзя? - о, емоції з нього лилися, як з водоспада Вікторія, правда жодної доброї не було. - Ти точно ненормальна. Несповна розуму. Ти себе чуєш?

- Не кричи на мене. - спокійно сказала я.

- І положи ножик, ти мене нервуєш. - Виглядав він і справді яскраво, в труселях, з скуйовдженим волоссям з широко відкритими очима в яких плавали вкупці жах, нерозуміння даного безглуздя і щирий страх з незнанням, що робити далі. - я зітхнула і положила ножик на шкаф.

- Матвій, давай спробую пояснити, що ти бачив? - він так запитливо на мене витріщився.

- Ну, спробуй.

- Тільки пішли на кухню, я їсти хочу.

- Ти, що кішку з’їсти хотіла? - його очі знову полізли на лоб.

- Ти, що благуватий? - від його пропозиції, моя уява намалювала повну картину і я побігла в туалет, скрутившись над унітазом мене вивернуло. Піднялася, сходила в ванну вмилася. В зеркалі на мене дивилася панянка з злегка зеленуватим кольором шкіри і великими світло зеленими очима. Від побаченого скривилася і пішла на кухню.

Матвій на мене позирив, але каву сам заварив і навіть налив мені в чашку, з холодильника я дістала лимона, рот тут же наповнився слиною, навіть не стала шукати ножика врізати кусочок, просто гризнула лимона. Матвій поморщився від побаченого, а я полізла в холодильник дістати мяса. Напад голоду просто зводив з розуму.

- Що ти робила з кішкою? - втратив він терпець, спостерігаючи за чашкою кави за моїми метаннями по кухні.

- Нічого особливого, спала, проснулася від шуму, зловила кішку і металеву штучку, яку вона ганяла по підлозі, саме роздумувала куди кішку діти, щоб не заважала мені спати. І тут вийшов ти, а далі завертілася спіраль абсурду.

- Тобто ти нічого кішці не збиралася робити?

- Від твої попередньої пропозиції мене знудило, може не потрібно більше фантазувати на цю тему.

- А знаєш, що я бачив? Припадочну ненормальну, яка з кішкою в одній руці і ножем в іншій йшла від вхідних дверей.

- Так, грішна, я була сонна і хотіла викинути чортову Блекі.

- Ти хотіла викинути мою кішку? - він піджав губи.

- Не важливо, що я хотіла, я ж не зробила.

- Ти не зробила цього разу, а де гарантія, що наступного разу ти з нею, щось не зробиш? Ти правда ненормальна, вона ж жива. І всього на всього кішка.

- О, перестань. Мені шкода, що я хотіла викинути цю всього на всього живу кішку, щоб вона не заважала мені спати.

- О, то все прекрасно по твоєму? - взвив він.

- Все, пішли спати. Тезу я зрозуміла, я згусток зла, кішка свята і недоторканна тварина. Але наступного разу сподіваюсь вона не буде вибухівкою гратися в моїй кімнаті? - він вчепився руками в своє волосся, але мені в слід тільки посопів незадоволено.

Сімейне життя то складно? О, я вас прошу…Моє нагадує партизансько диверсійне безглуздя. Так, як я спинитися ще не могла, а Матвій робив усе можливе, щоб виглядати повною задницею. Тому ми продовжували мочити один одного не виходячи за рамочки можливого, тобто слідів не залишати, полонених не брати.

Мені не спалося, ніяк не могла вмоститися, вирішила не мучитися і піти чаю зробити чи що? Місячне сяйво розливалося по кухні проганяючи пітьму. Я навіть не вмикала світла, навпомацки поставила чайник і кинула заварку в чашку. З чашкою сіла за стіл з ногами залізши на диван. З коридору почулося шльопання босих ніх і на кухню зайшов Матвій. Чхнув.

-Будь-здоровий! -машинально відказала я. Він дико визгнув, різко ввімкнув світло. Шаленими очима дивився на мене, губи у нього повільно тремтіли. Запустив руку собі в волосся і і пару разів смикнув його.

- Твою бабусину радість! Якого чорта ти робиш в темряві? Я мало в штани не напудив.- трохи тонким голосом і дещо емоційно відказав він.

- Тю, нервові всі тут такі. - знизала я плечима.

- Ти взагалі нормальна? - заволав він.

- Чого ти психуєш? -виразила я здивування. - Сиджу на кухні п’ю чай. Нікого не чіпаю.

- Ху. - видихнув він і налив собі водички. - З тобою говорити все одно, що з …- я зацікавлено підняла брови і речення він не закінчив.