Впали мости

Мій телефон знову тренькнув і знову смс від емоційно нестабільної пасії мого чоловіка. Злобно хмикнула. Матвія на вечерю я не дочекалася і його телефон не відповідав. Десь об 11 вечорі я психанула. То він даремно так, молоду дружину нервував. Дістала довідник обдзвонила морги і лікарні швидкої допомоги. Благовірний до дому не поспішав, а я налаштувавшись подзвонила його батькам.

- Олексій Олександрович вибачте, що так пізно, - схлипнула я, - та ви не знаєте де Матвій.

- В розумінні?

- У нього телефон не відповідає і дома його немає, - заголосила я.

- Меланія, ти заспокойся, - перелякано заговорив він. - Зараз я спробую його знайти. Ти тільки не нервуйся.

- Я вечерю приготувала і чекаю його, а у нього навіть телефон не відповідає.

- Ну, телефон міг розрядитися. Давай, почекай і заспокойся, я зараз все вирішу.

Шеф сказав, шеф зробить. Злорадно посміхнувшись я положила телефон. Чекала я в компанії книжки не дуже обтяжливо, спати правда хотілося, але пробіглася по кімнаті і зварила собі чашку кави. Чекала десь з годину. Першими приїхали Олексій Олександрович з Валентиною Андрієвною. Валентина Андрієвна нервувалася, мені навіть совісно стало за нахальний обман, але жалість була задушена в зародку. Олексій Олександрович сердився, при зовнішньому спокої я б уже сказала доходив до сказу. Я ж робила чай на кухні і ми його пили з Валентиною Андрієвною. Коли десь в 2 години ночі почулося шкрябання біля дверей до них ми пішли усі. Перша кішка, за нею Олексій Олександрович. Далі нічого нового двері з грохотом відкрилися і в квартиру ввалився п’яний, як ізолента Матвій. Епічна картина на підлозі сидячий Матвій в оточенні трьох не доброзичливих морд.

- Мама? - здивовано моргнув він. Валентина Андрієвна трималася за серце і з докором дивилася на сина.

- Думаю, ми поговоримо з тобою завтра, - рявкнув Олексій Олександрович. - А зараз піднявся і пішов в свою кімнату. Меланія , ми залишимо вас, а завтра приїдемо. - І тамуючи бажання стукнути по рідному синові Олексій Олександрович забрав Валентину Андріївну і вони поїхали додому, після того, як Матвій доковиляв до своєї кімнати.

Для мене ранок почався, як завжди - нудило, Матвія видно теж. Я відсунула його в сторону і поспішила нагнутися. Стала краще. Вийшла зайшла в ванну вмилася і почистила зуби. Життя прекрасне. На кухні Матвій варив каву.

- Чому тут були вчора мої батьки? - хрипловатим голос запитав він.

- Чому були батьки? Навіть не знаю. - я вийшла в свою кімнату і повернулася з телефоном в руці, відкрила журнал дзвінків і підсунула їх Матвію.

- Набирай номер.

- Навіщо?

- Пояснення буде. - він з сумнівом на мене подивився, але номер набрав. Послухав, його лице витягнулося.

- Що це? - як на ненормальну подивився він на мене.

- Розумієш, коли я тебе не дочекалася, а до того ти тиждень приходив ввечері додому і телефон у тебе не відповідав я запанікувала, ну знаєш з вагітними таке буває.

- Ти, що обдзвонювала вчора усі лікарні?

- І морги.

- Морги?

- А, що я мала думати, тебе немає телефон не відповідає, на вулиці сніг і погані дороги? -рявкнула я у відповідь.

- Що я просто не хочу з тобою ні говорити ні бачитись. Дурепа. - огризнувся він у відповідь. Я прижмурила очі, я вагітна і мені не хочеться тапком прибити цього простуженого на всю голову недоумка. А хоча і я перевела погляд на сковорідку, Матвій прослідкував за моїм поглядом..

- Ти що зовсім біснувата? - ні, ну все таки не береже він своє здоровя.

- Все, я вийду прогулятися, мені не можна нервуватися і тяжке підіймати. -проговорила я вголос.

- Що ти збиралася підіймати маячлива? - необачливо запитав він.

- Труп твій. - гаркнула я і навіть піднялася з-за столу пожбуривши чашкою від кави об підлогу.

- Ти заспокойся. - відразу виставив він руки вперед.

- Не можу, у мене гормональні зміни в організмі. А тобі чорт тебе забирай усе по барабану. Мені погано. - я потрогала рукою свого лоба, щось мені кисню бракувало.

- Ненормальна.

- Я ненавиджу тебе. Як же я тебе ненавиджу.

- Меланія заспокойся. - прикрикнув він на мене, наче то мало допомогти.

- Це ти в усьому винен.- і в мене почалася істерика, така справжня, мені бракувало кисню, тримаючись за груди опустилася на підлогу, ноги не тримали. З пополотнівши лицем він схилився за мною .

- Меланія…- його голос звучав перелякано. - Що ти робиш? Що мені робити? - він потрусив мене за плечі.

- Во…во..во…ди - з третього разу виговорила я. Підірвався, безтолково заметався по кухні, нарешті набрав в склянку води, його руки трусилися і частину води він розхлюпав на мене. Я спробувала заспокоїтися і почати повільніше дихати, навіть змогла кілька ковтків води зробити і розлити решту на себе. Якщо чесно то лякати мене уже став більше Матвій, аніж моя несподівана істерика. Він дістав телефон і ніяк не міг набрати номер, його руки трусилися. Я закрила очі на мить і притулилася головою до мякого куточку.

- Меланія ? - в ту ж мить відкинувши телефон в сторону мене потрусив Матвій.

- Все. Все, нормально. - відкрила очі і подивилася на нього . Напружене лице, жах в очах скривлені губи. Сів поряд мене. Ми мовчли, я пробувала остаточно заспокоїтись і нормалізувати дихання, він просто сидів і сопів. Наступний раз, коли на нього подивилася, відчуття страху уже покинуло його лице.

- Якого чорта це було? - в його голосі була втома.

- Не знаю. Я була сердита, потім мені забракло кисню, моє серце вилітало з грудей. Так мене ще ніколи не накривало. Перша істерика за все моє життя. - Він важко видихнув.

- Просто в дупу таке життя. - пробуромтів він, піднявся з підлоги і вийшов. Я ще трішки посиділа. Істерика налякала і мене. Правду ж сказала. Це перший раз, такий феєрверк емоцій. Сиділа і прислухалася до себе.

В двері дзвонили, Матвій пішов відкривати, а я таки швиденько піднялася з полу, почувши голос Олексія Олександровича і Валентини Андріївни. Чорт, ще тільки бракувало, щоб вони бачили мій сумний стан. Піднялася і поставила чайник, показуватися їм на очі, ой, як не хотілося. Та на кухню зайшла Валентина Андріївна.

- Меланія? Все в порядку? - в її голосу звучала турбота і занепоєння.

- Так, просто трохи не дуже добре почуваюсь. Токсикоз зовсім замучив.

- Так, ти дійсно виглядає не дуже добре. - дипломатично мовила вона. - Може тобі в лікарню лягти? - тепер уже пересмикнуло мене. В лікарню мені не хотілося.

- Ні, лікар каже, що все в мене нормально. - поспішно заговорила я. - Просто трохи …- я запустила руки в своє волосся ..- Ну, знаєте, як іноді буває…нерви…

- Меланія, то шкодить здоров’ю, тобі зараз не можна хвилюватися. - вона замовкла, потім тяжко зітхнула. - З Матвієм, зараз Олексій Олександрович поговорить. У вас з ним як? - трохи зніяковіло запитала вона.

- Все, нормально. - видавила я з себе посмішку. Та вона не повірила на її лиці це великими буквами читалося. - Валентина Андріївна в кожної матері болить серце за її дитину, я розумію. Ми спробуємо самі з Матвієм розібратися.

- Він хороший. - несподівано сказала вона. - Не завжди буває правий, але він не злий. Як був дитиною завжди всіх жалів. Дуже любив тварин у нас що тільки не жило дома і хомяки, шиншили, сови, криси, миші, ворона, яку він десь підібрав зраненою і приніс додому, собаки і коти. Правда, коли помер Яша, наша собака, страшенно це переживав і більше не став заводити нову. Одну тільки Блекі підібрав, приніс додому облізле, худюще, хворе кошеня, виходив правда. - покосилася вона на кішку, яка сиділа і спостерігала за нами з вікна. - З батьком у нього правда напружені відносини. - з сумом додала вона. - Матвій хоче жити своїм життям. Хоче все зробити сам, а Олексій Олександрович бажає з нього зробити свого наступника. - жінка тяжко зітхнула. Мені подумалося, що якже це має бути важко бути між сином і чоловіком. І в середині зашевелився сором за свою дитячу поведінку. Ми замовкли і пили чай, коли в кухню зайшов Олексій Олександрович.