Впали мости

- Я здається бачив всього два. - взяв налив з чайника собі в чашку чаю і принюхався до нього Матвій. - Пахне вкусно.

- То, чай з трав. Меліса, липа, м’ята, чебрець. Знаєш, ще я зрозуміла, що в нас в країні дуже багато розумних хлопчиків і дівчатків, які вигадують усілякі незбагненні речі, на кшталт технологій розумного дому, присторої для власників домашніх тварин, системи спрямовані на безпеку будинку, розроблення платіжних інструментів і таке все інше. Розумієш, коли ти бачиш такі речі, це надихає, це змушує, щось в душі бриніти і прагнути більшого.

- З цим згоден, ІТ- галузь у нас процвітає.

- Матвій, ні ну це зрозуміло, прогрес не стоїть на місці. І звісно можна любити коней, але як транспортний засіб коні уже не стануть. Хоча з нашими цінами на пальне…- з сумнівом протягнула я. - Ладно то я відволіклася, давай подумаємо про нас. Я тут недавно прочитала чудову статтю про місто майбутнього. Спроба забігти наперед і намалювати наше майбутнє. Хочеш ідею шукай її. Знаходь проблему і знаходь варіанти вирішення її. От дивись наприклад мрія, або ж практична ідея, яка вирішить головні проблеми сьогоднішніх мегаполісів, такі як забруднення навколишнього середовище. Вже зараз величезні звалища сміття стали гострою проблемою, існуючі технології утилізації і переробки не справляються з такою кількістю сміття, що городяни викидають. Каналізаційні колектори теж перевантажені. І це вже проблема сьогодення. В ідеалі в місті майбутнього всі ці відходи мають перероблятися повторно. Перенаселеність. Ну, квартирне питання для багатьох сьогодні стоїть гостро і надалі проблема буде збільшувати, адже населення буде зростати. Тому місто майбутнього має створюватися з розрахунку на збільшення населення і запропонувати нові способи розміщення мешканців. Брак питної води. Прісної води не так вже й багато, а Ізраїль та країни Бльзького Сходу безпосередньо займаються цією проблемою, там уже діють заводи з опріснення морської води. Цю проблему в майбутньому доведеться вирішувати за допомогою впровадження нових більш досконалих технологій. Брак енергетичних ресурсів. Нафта, газ, вугілля коли небудь закінчаться. Забезпечення електроенергією міста майбутнього ше одна важлива задача інженерів, а енергоефективність будівель стає необхідною умовою успішного проекту. Щоб вирішити це питання прогнозується, що будуть будувати хмарочоси , які будуть оснащувати вітряними генераторами на даху, а також сонячними панелями, які повністю покриють фасади. Технології розумного будинку набудуть все більшого поширення. Мають бути запропоновані нові рішення транспортного питання. Звісно це буде не скоро, але має бути заданий вектор розвитку.

- І як я можу з цього щось використати?

- Матвій, готового рішення немає. Я ж не добра хрещена фея, яка тобі і карету і плаття… - Посміхнулася я. - Рішення треба самому знайти. Так просто не буде. Думаєш, зважуєш, глядиш на різні варіанти. Я готова тобі допомогти і підтримати. - Він задумливо пив уже другу чашку чая, час від часу кидаючи погляди на мене.

Від Матвія прийшло якесь дивне СМС: «А пам’ятаєш, я вчора так радів, коли знайшов ключі?»

Відповіла: «Памятаю.»

Наступне СМС мене просто вбило: « А ти не знаєш, куди я їх поклав?»

-Донечка, як справи? - почула я життєрадісний голос мами.

- Все добре… - подала я пропозицію.

- Як твоє самопочуття? - не здалася мама.

- Мам, та добре, ростимо, ходимо на консультації, життя я взагалі почала обожнювати.

- А що Матвій?

- Ще не отруїла ані разу. Живий і життєрадісний.

- І чого-то його язвити? - я навіть уявила, як вона скрутно похитала головою. Інтелегентній вчительці тяжко були змиритися, що в доньки чорний гумор процвітає.

- Хм. Я майже вся така позитивна, що якийсь малесенький грішок в вигляді іронічного язика, можна і вибачити.

Щось в моєму організмі мене насторожило. Ну, все наче ок, але щось не так. Дзвонив Василько, вияснити, як в мене справи. Видно в моєму голосі щось і його насторожило, бо він якось непомітно напросився в гості і приїхав за 20 хвилин. Зраділа, як самому дорогому. Нагодувала. Мої кулінарні шедеври його пройняли, їв з закоченими від задоволення очима.

-Ти не перебільшуй, а то відчую в собі великого кулінара і займусь ресторанним бізнесом.

- А ти можеш. - хмикнув він.

- Я ж людина, якщо це зробив хтось один, то можу зробити я.

- От оце мені в тобі і подобається. Готовність дійти до кінця. - щиро посміхнувся він.І тут я відчула ті тягучі відчуття внизу живота. Прислухалася до себе. Васильно швидко взяв стійку.

- Що? Шевелиться? - і потягнувся рукою до живота. Дитинка дійсно рухалась. Поза нас почувся звук розбитого скла, ми разом з Василем різко повернулися. В дверях на кухню стояв Матвій і стояв він з білішим за стіну лицем, а в очах танцювала пітьма. Він повернувся і пішов.

-Твою мать…- в унісон сказали ми з Васильком.

- Я дожену. - підірвався він з місця.

- Я сама. А ти додому. - спинила його я. І пішла доганяти Матвія. Довго бігти за ним не довелося Матвій сидів на сходах. Судячи з його набундюченого виду до переговорів він був не схильний.

- Це Василь. - показала я на Василя, який стояв поряд і натискав кнопку виклику ліфта. Василь щось замявся біля ліфта і я повернулася і виразно кивнула головою на ліфт. Зайшов і ліфт поїхав. - І ми з ним разом працюємо. Ніколи раніше не вступали в сексуальні відносини і не маємо намір робити це зараз. Я розумію, що ти приходиш додому і бачиш незнайомого чоловіка у себе на кухні, руки якого лежать на животі твоєї дружини …

- Після такого пояснення, таргани в мої голові аплодують стоячи. - сердито огризнувся він.

- Матвій, я ніколи тобі не зраджувала. Почуй мене. Хоч ми з тобою і одружилися…

-Я теж не в захваті від одруження. - прошипів він, знову не дав він мені закінчити речення. - І я цього теж не хотів. І дитини я не хотів. - ще хвилину, я на нього дивилася, а потім просто закричала і схопилася за живіт. - за його слова хотілося його вдарити, але біль дещо відволікла, а його пополотнівши лице усмирило в мені бажання його крові.

- Що сталося? - з переляком дивився він на мене.

- Здається мені в лікарню потрібно, - в голос я добавила істеричної нотки. Матвій безтолково замотався, влетів в квартиру, незрозуміло що намагаючись зробити.

- А ти точно…-і я не відмовила собі в ще одному душевному воплі. У нього почали явно труситися руки, а я вже на нього перестала звертати уваги, зібрала речі в сумку. Перейми були з довгим інтервалом, пологи перші можна було не спішити.

- Ти готова ? Так? Ми їдемо? - приговорював Матвій, слідуючи по п’ятам за мною. Я зітхнула і проігнорувала його. От говорити з ним мені зовсім не хотілося. Я одягнула куртку і взяла сумку в руку, сумку в мене з рук забрав Матвій і ми пішли до машини, ну, як пішли до неї нервово побіг Матвій, який тільки з енного разу справився з тим щоб відкрити машину, я ж до неї дійшла значно пізніше, спостерігаючи за тим, як у Матвія випадали ключі з рук, він їх підіймав, тикав пальцями і машина жалісливо пищала не бажаючи відкрити дверці. Зрештою я сіла на місце пасажира з сумнівом поглянула на Матвія, який сів на місце водія, смиканий він якийсь, правда ж. Перш ніж рушити він встиг кілька разів смикнути машиною.

- Матвій, все нормально. Я не збираюсь родити прямо тут. Не поспішай. Їдь спокійно. - Прошипіла я крізь зуби. Та чути він мене не чув, гнав , як навіжений, аж поки цього неподобства не помітила поліція, вони моргнули і Матвій з’їхав на обочину.

- Навіть в родом не можна спокійно доїхати, - зло сказала я. Біля нас якраз стояв хлопчина і розгублено дивився на мене.

- У вас якісь проблеми? - невпевнено запитав він.

- В лікарню не можемо доїхати. - по діловому підійшла я до питання, а хлопчати помітно засумували. - Довезете? А то, щось уже не впевнена, що мій чоловік може це зробити. - Хлопці тяжко зітхнули. - За кермо хтось сяде, чи народжувати прямо тут? - Гарно сформульоване запитання робить дива. Ще й як сів один з поліцейський, а Матвій пересів на місце пасажира. Так ми в кортеджі і доїхали до лікарні. Я щиро подякувала. Хлопчаки ніяково щось пробурмотіли і ми всі розійшлися в різні сторони. Я попереду, Матвій з сумкою слідом. В пологовому відділі. поки я переживала ще один напад перейм Матвій все оформив і мене турботливо передали в руки дівчинки. Я приймала душ і зі мною проводили всі необхідні маніпуляція перед пологами. Я була спокійна, я чекала народження своєї дитини. Я була готова і просто залишилося ще трішки почекати поки на світ з’явиться моя донечка. Мене перевили в зал де в халаті до мене вийшов Матвій. І от по його сірому обличчю було явно видно, що до пологів він не був готовий, але він вперто продовжував бути зі мною. Навіть за руку взяв. Медсестра посміхалася і час від часу то з’являлася, то зникла. Лікар теж на нас косився, поки Матвій не доковирявся до нього з запитанням чи компетентний він і чи впевнений, що все буде в порядку. Далі Матвія понесло і це при тому, що я ще жодного крику болі не видала, він вже встиг запропонувати лікарю зробити мені кесарево, щоб мені так боляче не було. При цьому ми з лікарем так взаємно подивилися на нього, як на підвид дурень рідкісний. Далі він пропонував мені щось вколити, поки я не озвіріла і не попросила Матвія відстати від лікаря і від мене. Лікар скористався нагодою і вчасно втік з палати. Матвій зовні залишаючись спокійним з такою силою продовжував стискати мені руку, що я взмолила.