Страница 81 из 168
Геть, геть (вон, вон) її поляків з православної Москви!!!
У Москві вже відкрито готувався бунт, але цар Дмитрій, захоплений гульками, ще й у пісну середу влаштував танці бісівські.
У середу 14 травня царя вперше застерегли. Про лихо, що насувається на Кремль і на його владу. А воно, як вийде з берегів... О, назад у ті береги народну стихію вже не загониш. Поки московити не відведуть душечки свої, — а на Русі здавна бунти люблять — чим кривавіші, тим кращі!
Застерігали. Сміливці. Бо цареві й слова не можна було мовити про якусь там тривогу в Москві. Але знайшлися смільчаки, які проникли в царські палати і щось почали квапно казати хмільному веселому цареві про те, що вони бачили і що чули, про різні «сборища», які погрожували «изменой», але цар навіть не дослухав їх.
— Хто такі? — накотився на своїх рятівників. — Як проникли в Кремль? Як посміли зіпсувати мені радість? Які «сборища»? Яка «измена»? Наказати! Батогами!! Кого? Та всіх, хто розповсюджує такі чутки.
І розвеселі гульки тривали далі — сьомий день після весілля. Тривали, як і вчора-позавчора..
Правда, жовніри трохи запанікували. А втім, радше насторожились, бо й до них доходили якісь недобрі чутки. Не дочекавшись од царя вказівок, на свій страх і ризик посилили в Москві охорону і застерегли своїх «бути в повній, — пся крев! — готовності». Про всяк випадок! А раптом...
Усі вже бачили, що Москва готова до бунту — потрібна лише зачіпка. Іскра, що спалахне всепожираючим полум’ям.
А червоного півня на Русі здавна уміли пускати!
Гості з Речі Посполитої, які приїхали чималим тлумом на весілля Марини Мнішек, гоноровиті й вельможні, аж ніяк не рахувалися з московитами, вже відкрито називаючи їх холопами і своїми підданими.
Гульбища наростали, хоч, здавалося б, куди більше.
Потім швидко прийде каяття, та не буде вороття.
Зітхатимуть: що, мовляв, тепер говорити, так Господь Бог захотів звершити і покарати нас за наші беззаконня, адже ми Його вже чи не забули, вдаючись до розкошів.
15 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ВОСЬМИЙ ДЕНЬ — І ПЕРЕДОСТАННІЙ — ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ
Москва вже була по самі вінця переповнена чутками (а багато хто спостерігав це на власні очі) про брутальну поведінку гостей, про те насилля, що у столиці царства творили польські та литовські люди, які й тут «возомнили» себе панами над бидлом.
Правда, анонімний автор «Щоденника Марини Мнішек» зазначить, що то, мовляв, був поговір, наклеп на гостей та одноплемінників цариці.
«Учинили беспорядки, возведя поклеп на одного из поляков, якобы он насиловал боярскую дочь, о чем была на следующий день жалоба царю и расследование, на котором совсем этого не обнаружилось».
Марина все ж запитала — делікатно, правда, своїх гостей: чи було таке?
Гості дружно й обурливо відповіли: не було, ваша величносте!
Цариця повторила, що такого не було, і веліла скаржників зразково наказати батогами і гнати їх утришия — що й було зроблено. І всі в Кремлі загуділи: наклепи, наклепи! А після того як «наклепників» покарали, заспокоїлись і знову повсідалися за бенкетні столи на чолі з царицею та царем. Але укладач розрядних книг (такий собі літопис щоденних подій царського двору) безсторонньо засвідчив: було. П’яний поляк і справді прямо на вулиці зґвалтував боярську дочку... Та якби тільки він один!
Пізніше, як усе вже скінчиться, літописець так само безсторонньо писатиме:
«А литва и поляки в Московском государстве учили насильство делать: у торговых людей жен и дочерей имать сильно, и по ночам с саблями людей побивать и у храмов вере крестьянской и образом поругатца...»
Куди вже далі.
Але й це не насторожило безпечного царя.
Більше того, саме того дня, в четвер 15 травня, в передостанній день царського весілля, знову доповіли («якісь руські») про змову. Боярину Басманову, який один з небагатьох був до кінця вірний цареві і, як вважалося, ходив у його улюбленцях, — цар йому довіряв.
Але тільки не того разу.
Вислухавши те, що передавали «якісь руські», що в Москві вже завершується підготовка до бунту, стривожений Басманов відразу ж пішов до царя, який саме танцював у цариці Марини разом з її гостями, — венгерка з його гусарського костюму була нарозпаш!
Не просто було вірному Басманову відірвати захмелілого та веселого царя від танців, але він те зробив.
— Чого тобі, Басмане? — невдоволено запитав захеканий од танців цар. — Ти відірвав мене від веселощів у моєї цариці — у тебе справді нагальні вісті?
— Справа не терпить зволікань.
— Викладай! Та пошвидше, я хочу ще танцювати. І цариця моя хоче дати роботу своїм струнким ноженятам...
Але як тільки вірний Басманов заходився викладати те, що йому вже було відомо про змову, як цар його нетерпляче перебив:
— Будя, Басман, будя!!! Я вже ситий цими чутками ось покедова, — ребром долоні провів у себе по горлі. — І взагалі... Взагалі, я цього й слухати не хочу — набридли всілякі чутки. Та страхи, що нічим не підтверджені. І взагалі... взагалі, я, Басмане, не терплю донощиків, а тому буду їх наказувати. Донощиків! І тебе, Басман, можу наказати — за розповсюдження неперевірених даних. Висмоктаних з пальця чуток!
Басманов неспокійно затупцяв на місці.
— Воля ваша, але...
— Ніяких «але»! Я кажу: йди геть, Басмане! Йди, поки я і тебе не велів відшмагати батогами!
Але тут до його величності підійшов тесть, пан воєвода Мнішек, — він теж був явно стривожений.
— Почекай, боярине, — спинив Басманова, який уже почав було задкувати від царя. — Гадаю, — повернувся воєвода до царя, — що боярин Басман... Ні, ні, не гадаю, а певний: боярин Басман приніс тобі не чутки, а справжні і тяжкі для нас вісті. Лихі вісті. У правдивості їх я не радив би сумніватися.
— І пан воєвода туди ж? — цар похитнувся, але встояв. — Що ви хочете, воєвода і боярин?
— Дорога кожна година — не день.
— Вже й година дорога?
— Атож. Ко-ожна-а, — повторив воєвода по складах. — У Москві й справді твориться щось непотребне, вороже нам. Треба діяти і діяти негайно, ваша величносте. Сьогодні!
— Ч-чому сьо-огодні? — знову хитнувся цар. — Я люблю все... все завтра.
— Завтра-позавтра вже може бути пізно.
— О-он як? — цар недовірливо дивився то на тестя свого, то на боярина. — Я й не знав, що ви такі... такі панікери. Москва, як і вся Русь, за мене. За царя Дмитрія. І взагалі... взагалі, не псуйте мені настрою — він у мене добрий. Сьогодні в мене багато гостей. Я запросив їх на вечір у свій новий кремлівський палац — ось там ми г-гульнемо! І будемо завершувати весілля і братися за державні справи. А сьогодні-завтра ми ще гуляємо. Сьогодні у мене буде багато-багато гостей!
— Ваша величносте, — чи застогнав, чи крикнув Басманов. — Отямтесь!
— Ваша величносте, справді — отямтесь, — підхопив і воєвода. — Треба негайно вживати заходів — доки не пізно. Але спершу варто посилити охорону.
— Я дивуюся, — засміявся Дмитрій, — які ви, — говорилося до воєводи, — поляки... e-e... малодушні! І боязливі. Руські кажуть: лякана ворона і куща боїться. Та гаразд, — повернувся до Басманова. — Збільш на ніч варту. І щоб я більше не чув вашого пасталакання про якусь ніби змову. Москва мені вірна, Москва за мене. І за мою царицю. Вce! Досить! Бажаю сьогодні танцювати і радуватись.
І підхопивши під руку царицю, розчервонілу, розпашілу, як розквітлу, полетів з нею у танок...
Увечері його величність гуляла зі своїми гостями в новому кремлівському палаці, збудованому за його вказівкою. Грало з такого приводу сорок музик — танці тривали чи не до ранку. Тієї ночі цар був особливо веселий, невгамовний, і всі дивувалися: який цар, виявляється, невтомний і винахідливий у танцях...
Таким же винахідливим і невтомним він був і в постелі, але про це знала — і теж дивувалася — лише одна цариця...
16 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ДЕВ’ЯТИЙ — І ОСТАННІЙ — ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ
В ніч із 15-го на 16 травня, як зазначається в «Щоденнику Марини Мнішек», поляки (а вони вже, на відміну від царя, почали боятися того, що насувалося) схопили «шість шпигунів, які прийшли до фортеці — себто в Кремль — на розвідку», — справа вже, очевидно, наближалася до розв’язки, якщо й у самому Кремлі з’явилися вивідники ватажків заколоту. Долі схоплених були вирішені швидко і без зайвої тяганини-маруди: «трьох убили, а трьох замучили». Оскільки це вже було серйозно — з’ява вивідників у самому Кремлі (і як вони пройшли під брамою? З вартою домовилися?), поляки спішно посилили всюди охорону, проте, як швидко час покаже, то вже були запізнілі заходи.