Страница 77 из 168
Телятину можна варити, тушити, смажити на сковороді і на грилі або запікати.
Якщо ж ви шукаєте нетрадиційний підхід, подайте телятину під полуничним чи шоколадним соусом або під соусом із чорниці та імбиру — так телятина здобуває особливий, вишуканий смак.
Із телятини готують чимало найсмачніших страв... Наприклад, телятина в омлеті, битки по-козацькому, котлети з грибами, ескалопи, зрази, галушки з телятини, різні запіканки, смажені тощо. До 1917 року телятина в Росії була однією з найпопулярніших страв.
І ось з-за цієї смачної, традиційної і популярної в Росії страви в році 1606-му 10 травня цар Дмитрій і цариця Марина, даруйте, погоріли так, що один з них — цар — навіть розплатився своїм життям.
Тільки за те, що велів на його царській — кремлівській! — кухні приготувати страви із вареної і смаженої телятини і разом з поляками уминав їх, як кажуть, за обидві щоки!
А річ у тім, що м’ясо новонародженої або зовсім молодої домашньої чи дикої тварини (ягняти, теляти, козеняти, поросяти, лосеняти) майже у всіх народів (чи принаймні у більшості з них) заборонялося вживати в їжу. Вважалося необхідним, щоб те чи інше маля тварини перестало споживати молоко матері, тільки тоді його можна було використовувати в їжу. Звичайний строк — 12 тижнів.
До середини XVIII ст. у руських суворо заборонялося (ще язичницькі заборони) споживати в їжу таку телятину, звану молодивом. З кінця ХІХ — початку XX ст. церква дозволяла привозити на продаж м’ясо молодих телят, але тоді, в часи Дмитрія Івановича, таке м’ясо — молодиво — суворо забороняли споживати. Воно — молодиво — вважалося нечистим, їсти його був гріх великий.
У поляків такої заборони не існувало (віри вони були іншої, не православної, як руські, а — католицької), і вони спокійно споживали молодиво — в даному випадку телятину, не підозрюючи, що таке м’ясо на Русі вважається нечистим (а втім, якщо й знали, то вважали такі заборони дивацтвом) і жоден русич (росіянин) не мав права — якщо він був русичем, взяти до рота бодай шматочок. Це вважалося чи не святотатством — споживати «нечисте» м’ясо, гріхом великим, за який і церква могла покарати.
Цього цар Дмитрій чи не знав, чи, швидше за все, махнув рукою на такі чисто моральні заборони, як на дивацтва своїх підданих, і з задоволенням їв на бенкеті смаженину із молодої телятини — смакота!
На свою біду. Як подумаєш, від чого іноді залежить хід історії, її круті повороти й кульбіти, — навіть від кулінарії. Навіть особисті гастрономічні пристрасті царя можуть змінити хід історії. Коли руські кухарі розголосили, що на царській кухні готують телятину і її споживає сам цар — цар споживає телятину — жах, жах!!! — Москва захвилювалася.
Було від чого — руський цар, виявляється, споживає нечисту їжу! Телятину, яку до рота не візьме жоден православний на Русі!
А цар їв телятину у своє задоволення. То, може, він взагалі і не православний? Може, він такий же католик, як і любі його серцю поляки, що споживають молодиво?!
Наївні, але на лихо фанатичні московити, які у справі дотримання чистоти віри і звичаїв предків були святішими за самого Папу Римського (чи за свого патріарха), захвилювалися, охоплені гнівом та обуренням.
Глухе ремствування, нарікання, недобрий гомін та осуд царя, що наростав, як снігова грудка, яка котиться із засніженої гори, не вщухав, стаючи просто ворожим. І досить небезпечним для руського царя.
Швидко злополучна телятина стала причиною з’ясування... національності нового царя Московської Русі.
Гадали на вулицях — збуджено, гамірно, ледь до бійок не доходячи, — так: якщо цар Дмитрій споживає нечисте м’ясо телятини, яку не буде споживати жоден істинно руський чоловік, холоп, боярин чи й сам владика, то, виходить, він і... не руський???
А коли так, то виходить, що він не є насправді сином руського царя Івана Грозного, за якого себе видає.
А коли він не істинний син царя Івана, йшли далі у своїх гаданнях розбурхані московити, то він...
Він — ЛЖЕДМИТРІЙ!!!
САМОЗВАНЕЦЬ!!!
Ось до чого може довести — і довела у році 1606-му в Московському царстві-государстві (і не в якомусь там казковому, а — в реальному) якась там телятина!
Всього лише телятина, м’ясо молодого теляти, — а як вона змінила хід історії Московської держави, не кажучи вже про долю самого Дмитрія.
Дорого ж йому обійшлася та злощасна телятина — ніжна, рум’яна, смачна, під грибним соусом, — що її він з превеликим апетитом уминав на обіді 10 травня! Адже тоді як московити дізналися, що цар їсть — ЇСТЬ!!! — телятину — блюзнірство!!! — царя Дмитрія й було оголошено неруським за походженням, а відтак і не сином Івана Грозного, а отже — Лжедмитрієм, Самозванцем, і народ, до краю вражений, забурливши, розлюченим натовпом, що все змітає на своєму шляху, помчав 17 травня штурмувати Кремль...
...Звідтоді як я, бувало, замовлю в ресторації смаженину з телятини під грибним соусом — найнайпопулярніша сьогодні в Росії страва! — то неодмінно згадую сумну долю царя Дмитрія Івановича та як почалася його трагедія, після того коли він з апетитом мав необережність ум’яти — даруйте — таку саму смаженину з телятини під грибним соусом та як та злополучно-злощасна телятина (правда, разом з іншими фактами) допомогла боярину Василю Шуйському стати нарешті царем руським...
11 травня 1606 року, МОСКВА, КРЕМЛЬ, ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ ЦАРСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ
День цей нічим особливим не був відзначений в історії святкування царського весілля та коронації Марини Мнішек. А втім, дещо й відбулося. Принаймні, був завуальований — користуючись мовою дипломатів, — «прокол» з послом Речі Посполитої.
Воєвода Юрій Мнішек, як умову свого примирення із зятем-царем, висловив побажання, аби цар таки прийняв польських послів, як належить їхньому рангу.
Цар, аби не роздмухувати конфлікт з тестем, охоче погодився і 11 травня прийняв польських послів — офіційно, як цар-государ Московії.
Був він того дня веселий, привітний, в розчудесному настрої — ніченька його, що минула з молодою царицею, була вщерть переповнена любов’ю, — балакучий, щедрий на жарти, часом і крутуваті, аж солоні — в істинно руському дусі.
Був він того дня у російському костюмі.
Правда, зодягати, як його до того зобов’язував сан, царський костюм і костюм особливий, для урочистих прийомів, Дмитрій навідріз відмовився!
Ще й весело розсміявся, знову уявивши себе в царському «облачении»: кафтан, ферязь, охабень, а зверху ще й довжелезна і важка шуба — у травні місяці, в закритому помешканні! А ще ж архіурочисте «облачение» платно з коміром (барми), з вишитими іконками — просто смішно! — з «наперсним» хрестом чи окладенем — золотим ланцюгом, зі скіпетром і державою. Ні стояти, ні повернутися в такому «облачении». Ні навіть ворухнутися, ще й доведеться паритися, як у добрій лазні. Ні, ні, від такого вбрання Дмитрій-цар навідріз відмовився — чим ще більші викликав підозріння у московитів щодо свого походження. (Не руський він, не руський, якщо не хоче облачатися в урочисту одіж руського царя!)
Але треба було хоч раз зодягнутися — все ж таки руський він — у щось руське. Хоч на день змінити польський гусарський костюм, такий зручний для нього, легкий, у якому він почувався добре і вільно. Почувався не дрімучим руським царем, а європейським монархом. Тож Дмитрій 11 травня нарядився руським. Але — простим, як руські кажуть, парнем. Вбрався у широку сорочку (рубаху) і в порти. Вузькі штанини заправив у сап’янці. Правда, сорочка простора, довга із довгими рукавами та круглим вирізом і розрізом біля коміра, але хай. Головне, що вона, сорочка, навипуск, підперезався широким плетеним поясом — танцювати і взагалі веселитися у такому вбранні можна, і це вже добре. Правда, всі руські — а особливо знать — носили вуса і бороди, довгі й розкішні (стригли волосся на голові «під горшок» лише простолюдини), а багаті голови начисто голили. А ось вуса і бороди носили розкішні — особлива гордість кожного істинного руського боярина чи дворянина, не кажучи вже про царя. Але Дмитрій і цей давній руський звичай порушив, голив бороду наголо, і це теж викликало серед московитів до нього нарікання та неприязнь як до чужака.