Страница 20 из 168
За словником іноземних слів, авантюрист — шукач пригод, безпринципний ділок, пройдисвіт... Авантюристу крім усього притаманні віра в удачу, багата фантазія, потяг до пригод, прожектерство, сміливість, рішучість, любов до зовнішніх ефектів (згадаймо хоча б безсмертного Хлестакова з безсмертного «Ревізора» безсмертного Миколи Васильовича Гоголя!), обман, міфотворчість, гра, уміння плести інтриги.
«Вони люблять ризикувати і стараються у власних авантюрах підкоряти собі оточуючих. Це уміння і наполегливість можуть привести таких людей не просто до перемоги, але й до серйозних успіхів. Луї-Бонапарт, наприклад, став спершу президентом, а потім імператором Франції.
У XVII ст. на території Російської держави діяло більше 20 самозванців, вісімнадцяте ж сторіччя знає приблизно 40 випадків самозванства. Часто вони так «вростали» у свою роль, що справді починали ототожнювати себе з тими, за кого себе видавали. Так, Пугачов плакав, коли роздивлявся привезений портрет царя Павла, чиїм сином себе «вважав». Сьогодні «вони будують фінансові піраміди, плетуть політичні інтриги, створюють свої релігії, шпигують, підробляють твори мистецтва, продають статую Свободи й Ейфелеву вежу».
Це із видання «100 великих авантюристов», де знайшов своє місце і Григорій Отреп’єв, Лжедмитрій I, а за ним іде вона — Марина Мнішек.
АВАНТЮРИСТКА. Інформація для роздумів
Довгий час здавалося, що авантюризм — це вотчина гіршої половини роду людського. Себто чоловіків. Бо тільки вони, мовляв, здатні до сумнівних пригод. Але проста арифметика доводить, що й чарівні представниці прекрасної половини роду людського не пасуть тут задніх. І їм теж присутній авантюризм. Часом і гостріший, хльосткіший за чоловічий.
Серед ста видатних авантюристів жіноцтво має аж 23 свої представниці. Не багато (менше половини), але й не мало — майже четверта частина.
І це ті представниці прекрасної половини людства планети Земля, які самою природою — чи ким там? — створені для краси, ніжності, любові, для сім’ї, для материнства, зрештою. (Не забуваймо: є — є! — жіночі колонії і тюрми!) І вони в більшості своїй матері — найсвятіша місія в роду людини — і разом з тим авантюристки й аферистки. От вам і прекрасна половина роду людського, оспівана в піснях і думах, одах і панегіриках. Хоча б у таких, як у російського генія: «Я помню чудное мгновенье, / Передо мной явилась ты. / Как мимолетное виденье, / Как гений чистой красоты!»
Ні-ні та й виринуть то там, то там такі «генії» (тільки не чистої краси, як би їм належало бути за самою своєю природою), як...
Як хоча б росіянка Валентина С., хазяйка фірми «Властилина»,— слово, слово яке відкопала для свого шахраювання — владарка, володарка, повелителька! Чи не сама цариця. Вона й стала символом сьогоднішніх авантюристок, їхнім найвищим «досягненням».
«Владарка-володарка» збирала з наївних громадян гроші — збирала відкрито, ледь чи не під охороною закону, — обіцяючи їм гігантські відсотки. Гроші до неї текли з усіх міст Росії, а також із України, Білорусії, Казахстану... Щоденно «Властилина» збирала до 70 мільярдів рублів — частину суми привласнювала, решта йшла на виплату тим, хто вклався раніше. Зрештою, вона взяла ноги в руки і разом з чоловіком та дітьми зникла в невідомому напрямку. Її розшукували сім місяців і таки знайшли й заарештували. Тоді ж перевірили дані про зв’язки фірми з 70 підприємствами і 170 банками і їхніми філіалами по всій країні. Сумнівів не залишалося: фірма «Властилина» — класична фінансова піраміда, шахрайська операція по викачуванню грошей із довірливих громадян.
Загальна кількість обдурених Валентиною С. своїх співгромадян, які довірили їй свої кровні, понадіявшись на великі відсотки, сягала 24 тисяч!
Сума завданої шкоди була оцінена в 536 мільярдів рублів і 2, 6 мільйонів доларів (загальна ж заборгованість склала трильйон рублів!).
Такі вони, сьогоднішні авантюристки, ті, хто мав би бути в першу чергу геніями чистої краси, але аж ніяк не аферистками.
То що — і справді невмируще плем’я авантюристок, без діянь яких не обходиться жодне століття, у яке не заглянь? А сьогодні й поготів жіночий авантюризм сягнув свого найвищого злету, і жінкам часом вдається те, що й приснитися не може найвинахідливішим представникам гіршої половини роду людського. Себто чоловікам.
Принаймні у творенні афер і шахраювання представниці прекрасної половини роду людського їм ні в чому не уступають.
Але з часом усе змінюється. В тім числі й жіночий авантюризм. На жаль, не на краще. Сьогодні жінок, може, й менше серед закоренілих авантюристів, але їх чомусь дуже багато з’являється серед терористів.
І зокрема, серед терористів-смертників. Особливо в мусульманському світі, де жінка взагалі — річ чоловіка, його власність.
Час од часу в пресі з’являються повідомлення на кшталт хоча б такого: у Багдаді в людному місці прогриміли вибухи. Загинуло 47 чоловік і 72 поранені. За повідомленням поліції, вибухи здійснили смертниці.
І подібні атаки жінок-терористок стали в останні роки вже чи не звичним явищем.
Як «живі бомби» жінок терористи використовують вже давно — лише за період з 1985-го по 2006 рік смертницями стали 220 представниць прекрасної половини людства — 15 відсотків від загального числа подібних терактів. Починаючи з кінця 1980-х років у світі відбулася своєрідна «фемінізація» тероризму.
У багатьох західноєвропейських країнах за кількістю терористів на долю жінок припадає: в Німеччині — 47 відсотків, в Італії — 44 відсотки, у Франції — 46 відсотків, в Іспанії — 21 відсоток. Існують — хоча б у Непалі — терористичні групи, які складаються лише з жінок, — у Німеччині, в Латинській Америці, в Палестині. В інших тергрупах — власне, бандах — саме жінки виступають їхніми організаторами, керівниками і основними членами — до 80 відсотків.
Починаючи з 1990-х років ряд ісламістських терористичних угруповань поставили «на потік» фемінізацію своїх тергруп. І здійснюють масове рекрутство молодих жінок на незавидні ролі самовбивць. Вважається, що жінок легше підготувати до ролі терориста-самовбивці: вони більш керовані, ніж чоловіки. І це — примхливі і часом неврівноважені наші красуні?! І краще піддаються ідеологічній обробці. Жінки в людних місцях менше привертають до себе увагу співробітників служб безпеки та поліції, їм легше заховати на тілі вибухові пристрої (що в першу чергу їх же й рознесуть на непривабливе шмаття тельбухів та шматків тіл).
І жінки (переважно молоді) замість того, аби жити під сонцем і насолоджуватися життям, що дається кожному лише раз, кохати і бути коханими, народжувати і виховувати дітей (що може бути прекраснішим за любов і святішим за материнство!), обвішуються вибухівкою і йдуть в людні місця, підривають себе і тих, хто волею випадку виявиться поруч, мирних і безневинних громадян, здебільшого дітей та жінок, чи тих, хто годиться їм у батьки. В ім’я чого? Аллах знає. Аби їх розірвало на шмаття разом з безневинними людьми і розкидало їхні нутрощі — пхе! — і частини тіл...
Усе це наводить на думку, що ті 23 авантюристки із 100 видатних авантюристів, що їх наводить спецвидання, у порівнянні з терористками-смертниками і вбивцями людей — усього лише безневинні янголи.
Отож, про Марину Мнішек, до якої навічно прилипло: авантюристка.
Хоч вона всього-на-всього вийшла заміж — може, й невдало, та й з волі, до речі, батька, якого у всьому слухалася, — за претендента на московський престол, а потім і за царя. Стаття про неї так і починається: «Вся ця авантюра, — пише цитоване видання, — була справою рук перш за все самого Мнішека (попри сприяння короля Сигізмунда III), його найближчих родичів і союзників. Чому 56-літній сенатор зважився подібно до Кортеса покорити із жменькою найманців величезну державу? Причини прості: по-перше, жадібність, обтяжена великими боргами, а по-друге, все та ж фамільна гординя, мрія про возвеличення будь-якою ціною. Марина навряд чи була посвячена у всі інтриги, що ними починається московська експедиція її батька і жениха. Вірогідно, вона прийняла пропозицію «царевича» цілком добровільно».