Страница 167 из 168
Невідомо, як Марина Мнішек, молода жона молодого царя і сама цариця, графиня із Самбора, закінчила земне своє життя, коротке, але таке багате на карколомні злети і такі ж падіння: у Москві чи «на Москві»? Чи, як за легендою, в Коломні. Ніхто не знає, де вона похована, як ніхто не знає, від чого урвалося її земне життя — від лютої змії-туги в неволі чи їй «допомогли» піти з цього світу?
І те могло бути, і те. Але одне ясно: десь справді вона «умре на Москве». І туга її могла забрати на той світ, і підісланий кат міг накинути на шию шовковий шнурок.
Доки в іншому Кремлі, у тому, що з великої літери, у Московському, гадали бояри, що з бранкою коломенською краще зробити — суд над нею влаштувати і всім миром на плаху «воровку» спровадити чи залишити все як є, хай голод-спрага все докінчить, чи убивцю підіслати із шовковим шнурком, усе міг вирішити мороз. Зима 1614 року рано завітала в Підмосков’я, видалась не лише сніжною, а й скажено лютою...
Вдарили морози. Усіма забута, заперта в холодній кам’яній башті, легко зодягнена, Марина не могла там довго протриматися.
Якщо протрималася, то одну ніч — не більше. Вочевидь, її не стане наприкінці 1614 року, в грудні місяці. Але ніхто в Коломні не знав, що сталося з царицею Мариною і де вона поділася. Оскільки ж на кремлівських мурах завжди сиділи сороки, то й виникла легенда, що вона, чаклунка і відьма, перетворившись на сороку, літає — і досі літає — у світі білому.
Недарма ж народна яса вважала її відьмою-чародійкою. Недарма ж і досі живе легенда, що вона, перевтілившись у сороку-білобоку, вилетіла через вузьку бійницю восьмиярусної башти Коломенського кремля і, знявшись над тим кремлем, над Коломною, розтанула у високому небі...
Так, так, десь вона й досі літає у небі високому, у небі дзвінкому — за доброї днини і за чорних грозовіїв...
...І раптом нагадає про себе шелестом птиці, що пролітає...
А ще кажуть... У башті тій Коломенського кремля, званій «Маринкіною баштою», іноді чути стукіт жіночих каблучків...
Швидкий і невловимий...
Там таїна.
Вічна і нерозгадана.
Як і доля самої Марини Мнішек.
Її перший чоловік, молодий цар-життєлюб Дмитрій Іванович, якось подарував їй крихітний жемчужний кораблик, що несеться срібними хвилями.
Казав, підносячи дарунок:
— Кохання моє, як тобі коли трудно буде в житті, загадай бажання і скажи: «Кораблику, кораблику, понеси мене морем синім в омріяну країну щастя».
І стане мій кораблик великим і ти зійдеш хистким трапом на його палубу під вітрила летючі, і він понесе тебе в краї незнані, синім морем-окіяном...
Досі доглядачі Коломенського кремля упевнені, що дух Марини не покинув ці стіни. Відчуття того, що хтось пильно дивиться на тебе в потилицю і супроводжує в прогулянці по баштах, тут відчуває на собі майже кожний. А втім, співробітники музею звикли до цього, багато хто з туристів, які бувають там, вірять, що дух Марини допомагає в щасливій любові...
Кремль (кремник) — центральна укріплена мурами й баштами частина феодального міста на Русі. Вперше згадується в літопису під 1331 р. як «кремник». До XV ст. кремль називали дитинцем, з XVI—XVII ст. — «град», «город». Стіни кремля спочатку були дерев’яно-земляні, а з XI ст. — кам’яні або цегляні. Мури часто оточували ровом з водою. В кремлі розташовувалися палац князя, храми, будинки бояр і церковної знаті.
Найвідоміші — Кремль Московський, кремлі у Пскові, Новгороді, Ростові, Нижньому Новгороді, Казані, Коломні...
Коломенський кремль спорудили на високому правому березі, на злитті річок Москви і Коломенки. У свій час він був місцем ставки Івана Грозного при підготовці походу на Казань.
Його оточує цегляна стіна.
В центрі кремля — п’ятиглавий Успенський собор. На північ од нього — невелика Воскресенська церква, або ще церква Вознесіння (1532), нині видатний пам’ятник російської архітектури, один із перших шатрових храмів.
Далі — Тихвінський собор у псевдоруському стилі.
«Пропонуємо вам здійснити незвичайну поїздку в один з найдавніших городів Підмосков’я — Коломну. Знайомство з містом почнеться з борту теплохода, на якому ви здійсните екскурсію по р. Оці, далі продовжите екскурсію по місту пішки. За багатством пам’ятників Коломну називають Підмосковним Суздалем. Історія міста зіткана з дивовижних історичних фактів і подій, таємничих легенд і передань. Храми, монастирі і фортечні стіни Коломенського кремля досі зберігають пам’ять про це.
Історична частина Коломни — це унікальний комплекс, що склався у ХIV—ХІХ ст. Коломенський кремль (площа 24 кв. км) оточений фрагментами фортечної стіни із сімома баштами. На території кремля — Соборна площа (духовний центр міста) і найбільш важливі пам’ятки історії і архітектури ХІV—ХІХ ст.: Успенський кафедеральний собор, шатрова дзвіниця, Троїцький Ново-Голутвин монастир, Тихвінський собор, церква Ніколи Гостинного. Після прогулянки вас чекає пікнік на мальовничій галявині в передмісті Коломни. В меню пікніка: юшка, шашлик, картопля, копчена риба, свіжі овочі, випічки, чай-вода». (Застереження: пікнік влаштовується на обладнаному від дощу місці.)
Ще зазначається, що Коломенський кремль — унікальний пам’ятник руської історії і культури, перлина руського оборонного зодчества, що він захищав московські рубежі від наскоків орд казанських і кримських ханів, до середини ХVI ст. займав одне з ключових місць в оборонній системі Московської держави.
Від кремля частково збереглися цегляні стіни, шість башт, П’ятницькі ворота, Успенський собор, архієрейський дім, дзвіниця.
І — увага! — збереглася так звана «Маринкина башта».
«Як і з будь-якою середньовічною фортецею, з Коломенським кремлем пов’язано багато легенд і передань» — це з путівника.
І далі:
«Є передання про те, що після розгрому польського нашестя в Коломенській башті кремля була ув’язнена жона обох Лжедмитріїв і коханка бунтівного козацького отамана Івана Заруцького — Марина Мнішек.
За однією з легенд, вона померла тут «з туги за волею», за другою — «обернулась сорокою і вилетіла через вікно-бійницю».
Так звідтоді і називають одну з шести уцілілих башт Коломенського кремля — «Маринкиною». Викладена вона з рудої з червонуватим відливом цегли, кругла в діаметрі, має вісім ярусів. В останній, восьмий, ярус з вузькими віконцями-бійницями, що був під самим дахом, і ув’язнили Марину Мнішек, російську (московську) царицю...
«Щороку в Коломні з’являються скарбошукачі — триває полювання за «Маринкиними скарбами», — це з газетної статті «Таємниця Маринкиної башти».
І далі авторка пояснює, хто ж така Маринка: «це Марина Мнішек, означена у Великій радянській енциклопедії як «авантюристка, дочка польського магната, дружина Лжедмитрія I і Лжедмитрія II».
«Тут, в Коломні, у 1614 році в ув’язненні закінчився земний шлях 26-річної Марини, яка забажала стати російською царицею. За легендою, зазнавши фіаско у мріях про російський трон, вона змушена була награбовані багатства зарити. Звідтоді коштовності ці не дають спокою шукачам скарбів, і вони з різних міст пориваються сюди, але кожного разу несподівано припиняють пошуки і, охоплені жахом, вдаються до втечі. Якщо вірити легенді, то, заривши свої скарби, Марина наклала на схрон страшні закляття. Нібито вона досі відганяє від них численних скарбошукачів».
«Дивне почуття охопило мене, — пише інша авторка, — як тільки переступила поріг «Маринкиної башти», — атмосфера нерозгаданої таємниці. Кажуть, що вночі тут можна почути ледве вловимий стукіт каблучків жіночих черевичків. Але довго в самотині тут залишатися не можна — виникає відчуття чужої присутності, легкого дихання, і ніби бачиш очі гордої полячки, що сяють і пропалюють тебе наскрізь.
За свідченням сучасників — ні, не дає авторам таких «сенсаційних» статей спокою тема буцімто схованих Мариною скарбів! — у день весілля у 1605 році посол Власьєв подарував їй дорогоцінний камінь «Нептун» і шкатулку з коштовностями вартістю 5 мільйонів рублів. Доля унікального каменя досі не відома, але якщо вірити легенді, він разом із рештою коштовностей теж зберігається десь у коломенській землі... Я шукаю відповіді на ці питання, дивлячись на портрет польської панночки з такою незвичною долею. Її називають злою і жорстокою, підступною і хитрою, а багато хто з сучасників навіть були впевнені, що вона — справжня відьма. Але коли вона починала з благословення батька свій авантюрний шлях, їй було всього шістнадцять, і відпущено було долею на все про все одне десятиріччя.