Страница 119 из 168
Самозванці Європи
Англія
Лже-Маргарет — ніби Маргарет Норвезька Діва, королева Шотландії, померла у 7 років.
Джек Кед — видавав себе за Джона Мортимера, побічного сина останнього графа Марчського.
Перкін Уорбек— видавав себе за сина Едуарда IV.
Франція
Матюрен Брюно — видавав себе за дофіна Луї Бурбона (Людовіка XVII), який помер у Тампле у віці 10 років. (У нього було кілька послідовників.)
Португалія
«Король Пенамакора» — справжнє ім’я невідоме. Видавав себе за Себастьяна I, загиблого під час Хрестового походу в Африку.
Альвареш — аналогічно.
У Норвегії Зігурд Магнуссон Слембе — претендував на трон Норвегії, а Сверре навіть захопив престол Норвегії.
Тіль Колуп — видавав себе за імператора Фрідріха II.
Але найбільше самозванців було в Росії (це рахуючи обох Лжедмитріїв).
Осіновік видавав себе за сина царевича Івана Івановича, тобто за онука Івана Грозного.
Був навіть Лжедмитрій № 3 — Сидорка, псковський злодій.
Іван Луба (Фаустин) — видавав себе за сина Марини Мнішек.
Ілейко — видавав себе за Петра, нібито сина царя Федора Івановича, що його нібито підмінили лжецарицею Феодосією.
Анкудінов видавав себе за неіснуючого сина царя Василія Шуйського.
Воробйов Іван Андрійович — видавав себе за царевича Семена Олексійовича.
Інші самозванці видавали себе за царевича Олексія Олексійовича.
Ємельян Пугачов — за Петра III.
Кремнєв Гаврило — аналогічно.
Чернишов Петро Федорович — аналогічно.
Богомолов Федот Іванович — аналогічно.
Княжна Тараканова — видавала себе за дочку імператриці Єлизавети Петрівни.
Каракасал — видавав себе за сина джунгарського хана, якого брати позбавили престолу, піднімав бунти серед башкирів та киргизів, був у 1738 році проголошений башкирським ханом («Султан-Гірей»), розбитий в Джунгарії щез невідомо де.
Самозванці XX століття
«Романови, які врятувалися від розстрілу», та їхні потомки. (Згадувана Анна Андерсон видавала себе за велику княгиню Анастасію Миколаївну.)
Євгенія Сміт — аналогічно.
Наталія Петрівна Біліходзе — аналогічно.
Елеонора Крюгер — аналогічно.
Надія Іванова-Васильєва — аналогічно.
Магдалена Верес — аналогічно.
Боодтс Марджа — вел. кн. Ольга Миколаївна.
«Бабуся Аліна» (Аліна Карамідас) — вел. кн. Марія Миколаївна.
Сюзанна Катаріна де Грааф — вел. кн. Олександра Миколаївна.
Олексій Пуцято — царевич Олексій.
Василій Філатов — аналогічно.
Михайло Голеневський — аналогічно.
Олексій Таммет-Романов — аналогічно.
Джозеф Верес — аналогічно.
Анатолій Іонов — син вел. кн. Анастасії.
Микола Дальський — син царевича Олексія, «коронувався» у 1997 році як «Микола III».
Олексій Брумель — називав себе регентом дому Романових, пропонував оголосити царем Єльцина або Солженіцина, а потім оголосив царем самого себе.
Інші європейські самозванці
Алексіс Брімейєр — принц Анжуйський Дураццо Романов Долгорукий де Бурбон-Конде.
Майкл Роджер Лафосс — претендент на трон Шотландії як потомок по лінії Стюартів.
Еухеніо Ласкорз — мешканець Іспанії, оголосив себе спадкоємцем Палеологів.
Хільда Толедано — ніби дочка Карлуша I Португальського.
Пьєр Плантар — оголосив себе спадкоємцем Меровінгів.
Самозванці Сходу
Ходзьо Соун — самозванець, який оголосив себе аристократом з дому Ходзьо...
За Лжедмитрія II в Росії з’явився Лжепетро, родом муромець, незаконний син «посадської женки», згадуваний Ілейка, який до того ходив з бурлаками по Волзі. Він і назвався царевичем Петром, буцімто сином царя Федора Івановича. І навіть було зібрав своє військо, але був розбитий і страчений.
Однак це не зупинило самозванців. У часи Василія Шуйського з’явився в Астрахані «царевич» Августа, потім «князь» Іван. З’явився й третій царевич Дмитрій, який назвався онуком Грозного (від царевича Івана), у заволзьких степах вигулькнув «царевич» Федір Клементій. За ним Савелій, Семен, Василій, Єрошка, Гаврилко, Мартинко — всі буцімто сини царя Федора Іоанновича.
Але з усієї цієї братії прославився і дечого навіть досягнув лише Лжедмитрій II.
Хто він був насправді — невідомо. Всі, хто знав першого Лжедмитрія — царя Дмитрія Івановича, — дружно засвідчували: другий самозванець аніскілечки не був схожим на першого — ні зовнішністю, ні характером. Це була досить брутальна людина, неосвічена, темна, жорстока і хитра. Хоча — й бувала в бувальцях. За характером і складом душі — авантюрист. І авантюрист вельми здібний, наче для цього й народжений — цього в нього не відбереш.
Володів і артистичними здібностями. Як тоді казали — лицедій. І лицедіяв добре. Хоча зовні це був мовби неохайний молодик (за своєю зовнішністю він не слідкував), нечепурний (казали, некукібний), з маленьким, на перший позір простеньким і непривітним личком, з маленькими очицями, густо зарослий бородою, — лінь було голитися, тоді як цар Дмитрій, за якого він себе видавав, завжди старанно голився. Явно був недалекий, до знань тупуватий і своїм видом, як і характером, не викликав симпатій, що їх незмінно викликав до себе цар Дмитрій, симпатичний на позір, елегантний, надзвичайно освічений і розумний. Він умів триматися межи людьми будь-яких станів — від простих і до знатних — і всюди був своїм, вмів гарно співати і танцювати, був привітним, щирим і всіх вражав і підкупляв своїм умінням говорити з людьми — недарма ж у нього так закохалася Марина Мнішек. Бесідуючи з ним, вона й на мить не сумнівалася, що він за походженням високого роду. Та й не тільки Марина, Дмитрій завжди користувався успіхом у жінок — вони до нього так і липли, так і липли. Тут він навіть перебирав, вибирав. Та й усі, хто з ним спілкувався, свідчили: цар Дмитрій користувався успіхом і симпатією у всіх, з ким знайомився і з ким спілкувався, і був зело вихований, з манерами, що підкупляли навіть представниць вищого світу. По всьому видно було, що він і справді не простого роду, добре навчений і вихований — галантний кавалер.
Такому б тільки царем і бути, але... На Русі тоді потрібні були жорстокі царі, а Дмитрій був надто освіченим, добрим і м’яким. На свою біду.
Однією з перших, зафіксованих історією спроб розправитися з главою держави є спроба, здійснена 336 року до н. е., коли Філіппа II Македонського зарізав власний охоронець. Як зазначає американський історик Майлз Хадсон, наявність охорони не завжди гарантує безпеку державному діячеві або політику. Охоронці здатні захистити від зовнішніх загроз. Але відомі випадки — і їх, до слова, чимало, — коли охоронці самі замахувалися на життя тих людей, яких вони охороняли з обов’язків служби. А давно відомо: від хатнього злодія не вбережешся. Тим більше, від власного охоронця. За це й поплатився Філіпп II Македонський.
Звідтоді фізичне усунення небажаних правителів стало досить поширеним способом вирішення політичних проблем.
У 210 році до н. е. жертвою замаху — правда, невдалого, — став Цінь Ші Хуань — перший імператор об’єднаного Китаю.
Загибли насильницькою смертю і кілька римських імператорів. З них найвідоміший — Юлій Цезар, якому змовники завдали більше 40 ран...
У середньовічній Європі найбільш показовим прикладом є замахи на двох королів Франції.
Генріх III Валуа був убитий у 1589 році — монах-домініканець Жак Кліман під час особистої авдієнції ударив його стилетом. І це відбулося в присутності гвардійців-охоронців. (Отже, ще раз: навіть відбірна охорона не завжди може врятувати свого підопічного!)
Його наступник Генріх ІV Наваррський загинув у 1610 році — якийсь Равальяк заскочив на ходу в карету короля і наніс йому кілька смертельних ударів ножем...
Це був другий, але вже вдалий — не для жертви — замах на короля.
Перший — невдалий для зловмисника — відбувся п’ятнадцятьма роками раніше. 22 грудня 1595 року Генріх IV приймав приближених, які поздоровляли його з перемогою над католицькою Лігою. Несподівано до короля, невідь-звідки взявшись, підбіг, як підстрибнув, молодик і зробив спробу вдарити монарха кинджалом у груди. Може б, він і поцілив би в груди, але Генріх саме в цю мить нахилився, щоб підняти з колін якогось немолодого двірцевого чина. І це королю тоді врятувлао життя — удар прийшовся йому в рот. Власне, в зуби, що теж врятувало його величність. Кинджал лише вибив королю зуб. Нападник — Жан Гере — був схоплений і після короткого суду відправлений на шибеницю. Від дами з косою його величність тоді відкупився всього лише одним зубом і порізаним язиком та губами. Одне слово, дешево.