Кракатит (укр.)

– Ну, хоча б у атомі, – висловив здогад Пліній.

– А!.. – переможно скрикнув Прокоп і стер піт із чола. – Ось у чім річ! Тільки в атомі. Це воно... Атоми ніби зіштовхуються один з одним і... ззз... зривають бета-оболонку... а тоді ядро мусить розпастися. Це альфа-вибухи. Ви знаєте, хто я? Я, пане, перша людина, що перемогла коефіцієнт зчеплення. Я винайшов атомні вибухи. Я... добув з вісмуту тантал. Послухайте, ви знаєте, скільки енергії в одному грамі живого срібла? Чотириста шістдесят два мільйони кілограмометрів. Матерія таїть у собі жахливу силу. Матерія – це полк, що тупцяє на місці: раз-два, раз-два. Але віддайте наказ – і полк піде в атаку, en avant[13] 13! Оце й є вибух, розумієте? Ура!

Прокоп затнувся від власного крику; в голові стугоніло так, що він нічого не чув і не розумів.

– Пробачте, – сказав він, щоб приховати збентеження, і тремтячою рукою почав шукати портсигар. – Ви курите?

– Ні.

– Уже стародавні римляни курили, – запевнив його Прокоп, – відкрив портсигар; він був повний важких патронів.

– Закурюйте, – наполягав він, – це легенькі сигари “екстра нобель”.

Сам Прокоп відкусив кінчик тетрилового патрона і став шукати сірника.

– Це дурниця, – почав він, – а ви знаєте вибухове скло? Шкода. Слухайте, я вам можу зробити вибуховий папір. Напишете листа, хтось його кине в грубку і – трах! Цілий будинок на дрібки. Хочете?

– Навіщо? – спитав Пліній, зводячи брови.

– Просто так. Силі треба звільнитись. Я вам щось скажу. Коли б ви ходили по стелі вниз головою, то що б із того вийшло? Насамперед – чхав я на теорію валентності. Все можна зробити. Чуєте, як надворі гуркотить? То чутно проростання трави: самі вибухи. Кожне зернятко – це вибуховий капсуль. Паф! Як ракета. А ті йолопи гадають, що нема ніякої тавтометрії. Я їм покажу таку меротропію, що вони подуріють. І це, добродію, лише на основі досліду, лабораторного досліду.

Прокоп з жахом відчув, що верзе нісенітницю; щоб перестати, він молов ще швидше, перескакуючи з п’ятого на десяте. Пліній поважно кивав головою; нарешті він почав розгойдуватись усім тілом все дужче й дужче, ніби кланявся. Прокоп бурмотів плутані формули і не міг зупинитись, втупившись очима в Плінія, що розгойдувався все швидше і швидше, як машина. Підлога під ним хиталась туди й сюди.

– Та перестаньте нарешті, – злякано крикнув Прокоп і прокинувся. Замість Плінія він побачив Томеша, що, не обертаючись від столу, пробурчав:

– Не кричи, будь ласка.

– Я не кричу, – сказав Прокоп і заплющив очі. В голові гучало від швидких і болісних ударів пульсу. Йому здавалося, що він летить принаймні із швидкістю світла. Якось чудно стискалося серце. “Це, мабуть, від Фітцджеральд– Лоренцового стискання[14] 14, – сказав він подумки. – Я стану пласким, як млинець”. Аж раптом навпроти нього наїжились велетенські скляні призми. Ні, це лише безкраї скляні площини, що перетинаються й випинають гострі грані, ніби кристалографічні моделі, а його несе просто на одну таку грань із жахливою швидкістю. “Обережно!” – крикнув він сам до себе, бо в одну тисячну частку секунди міг об неї вдаритись і розбитись; але тут-таки його блискавично відкинуло назад, якраз на вістря велетенської піраміди; він, як промінь, відбився й упав на гладеньку скляну стіну, ковзає по ній, із свистом летить униз до гострого кута, шалено звивається поміж його гранями, його кидає назад, хтозна-куди, потім від якогось поштовху він попадає підборіддям на гостру грань, але в останню хвилю його підкидає вгору; тепер він може розбити голову об евклідову площину нескінченності[15] 15, але раптом падає стрімголов додолу, в темряву. Сильний удар, біль у всьому тілі, але він швидко підвівся й метнувся навтіки. Біжить лабіринтом і чує за собою тупіт погоні, прохід звужується, змикається, стіни сходяться в жахливому, невідворотному русі; а він стає тонкий, як шило, затамовує дух і втікає в божевільному жаху, щоб проскочити, бо стіни його розчавлять.

Вони зімкнулися позад нього з камінним гуркотом, а він летить далі, у прірву, повз мур, від якого віє крижаним подихом. Від страшенного удару він втрачає свідомість; отямившись, бачить навколо чорну пітьму, мацає по слизьких кам’яних стінах і кричить: “Рятуйте”, – але з його вуст не вилітає ні звуку, така тут пітьма.

Тремтячи від жаху, він шкутильгає по дну прірви, намацує бічний коридор і кидається туди; це, власне, сходи, а нагорі безмежно далеко світиться маленький отвір, ніби в шахті; він біжить нагору по височезних і страшенно крутих сходах, але нагорі лише маленька площинка, легенька металева платформа, вона деренчить і хитається над запаморочливою глибиною, а додолу спускаються нескінченні кручені залізні сходи. І він уже чує позаду важкий віддих переслідувачів.

Не тямлячи себе від жаху, він пустився вниз по сходах, а за ним брязкає залізом і тупотить загін ворогів. І раптом сходи обриваються в порожнечу. Прокоп зойкнув, розпростер руки і, все ще кружляючи, полетів у безодню. Голова закрутилась, і він уже нічого не чув і не бачив; ноги в’язли, а він біг, не знаючи куди, гнаний страшним і сліпим жахом, почуваючи, що мусить кудись добігти, поки не пізно. Все швидше й швидше втікав він нескінченним склепистим коридором; час від часу минав семафор, у якому з’являлися щораз більші числа: 17, 18, 19. Нараз він збагнув, що бігає по колу, і ті числа показують, скільки разів він пробіг: 40, 41... Його охопив нестерпний жах, що він може спізнитися; може не вийти звідсіль. Він мчав з такою скаженою швидкістю, що семафор аж мигтів, ніби телеграфні стовпи у вікні експресу, навіть швидше! Та ось уже семафор не втікає назад, а стоїть на одному місці і рахує з блискавичною швидкістю тисячі й десятки тисяч кругів, і ніде нема виходу з цього коридора, а коридор здається прямим і гладеньким, як гамбурзький тунель, а проте йде по колу; Прокоп зойкає від жаху: “Це – Ейнштейнів всесвіт, а я мушу добігти, бо буде пізно!” Раптом розітнувся страшний крик, і Прокоп остовпів: це батьків голос, хтось убиває старого; він кинувся бігти ще швидше, семафор зник, запала пітьма. Прокоп помацав по стінах і знайшов замкнені двері, а за ними чути ті розпачливі зойки і гуркіт перекидуваних меблів. З криком жаху Прокоп угороджує нігті в двері, дряпає їх і шкребе. Ламає їх по трісочці і знаходить за ними старі знайомі сходи, по яких він щодня ходив додому, коли був маленьким; а нагорі хрипить батько. Хтось його душить і тягає по підлозі. Кричучи, вилітає Прокоп нагору, опиняється у себе вдома, в коридорі бачить відра, мамину діжу для хліба і прочинені двері до кухні, а там хрипить батько і проситься, щоб його не вбивали; хтось його б’є головою об землю. Прокоп хоче його рятувати, але якась сліпа божевільна сила змушує його все швидше й швидше бігати тут, по коридору, й реготати, тоді як у кухні лунають передсмертні батькові зойки. І, не маючи змоги вирватися з зачарованого кола, він мчить дедалі швидше і від жаху заливається шаленим реготом.

Тут він прокинувся, облитий потом, у нього зуб не попадав на зуб. У головах стояв Томеш і клав йому на розпалений лоб новий холодний компрес.

– Це добре, це добре, – пробурмотів Прокоп, – я більше не спатиму. – І тихо лежав, дивлячись на Томеша, що сидів при лампі. “Їрка Томеш, – говорив він сам до себе, – чекай, хто ж іще? Ага, колега Дурас, Гонза Бухта, Судік, Судік, Судік, а хто ж іще? Судік, Трліца, Трліца, Пешек, Йованович, Мадр, Голоубек, що носив окуляри, – це наш курс на хімічному факультеті. Боже, а хто ж ото там? Ага, то Ведрал, що загинув на фронті в шістнадцятому році, а за ним сидять Голоубек, Пацовський, Трліца, ІІІеба, цілий курс”. І раптом він почув: “Пане Прокоп, ідіть відповідати”. Він страшенно злякався. За кафедрою сидить професор Вальд[16] 16 і, як завжди, підкручує сухенькою ручкою вуса.

13

en avant – уперед! (фр.).

14

Сплющування Фітцджеральд-Лоренца – стискування тіл у напрямку руху при швидкостях, близьких до швидкості світла, вперше передбачене ірландським фізиком Д. Ф. Фітцджеральдом (1851-1901) і голландським фізиком Г. А. Лоренцом (1853-1928).

15

Евклідова площина нескінченності – площина, яка йде в нескінченність. Уявлення про таку площину можливе тільки на основі геометрії давньогрецького математика Евкліда (III ст. до н. е.), згідно з якою прямі йдуть у просторі в безконечність і паралельні прямі не пересікаються. Теорія відносності Альберта Ейнштейна (1879-1955) дає інше тлумачення простору. У даному разі Чапек має на увазі поняття викривлення простору, ідею циліндричного замкнутого всесвіту, яку допускає теорія відносності.

16

Вальд Франтішек (1861-1930), професор Вищої політехнічної школи, викладач фізичної хімії, не був прихильником атомної гіпотези, дослідів із вибуховими речовинами не робив.