Чужі скелети

Ну, десь так Кравцов пояснив, чому Русланові Гараніну вдалося створити свою Територію Свободи, навіть протриматися на ній рік у статусі божества, якому поклоняються… чи злого духу, якого бояться…

Але всьому, починаючи з найдовшого людського життя, колись настає кінець. Оксана Приходько, проблемна дівчина, створила проблеми Вчителю Свободи.

Її не вдалося злякати та зламати, вона знайшла в собі сили втекти й розказати не лише про свою ганьбу, а й про ганьбу інших двадцяти шести «молодших братів» і «сестер». Прорахувавши ситуацію, Руслан поквапився забратися геть, прихопивши з собою вірну до гробу глухоніму коханку. Він нічим не ризикував, знав, що знайти їх непросто — і, тим не менше, розумів: тепер треба надовго залягти на дно.

Юлія заплющила очі, потерла вказівними пальцями скроні.

Уявила, як майже рік її небезпечний для суспільства брат разом зі своєю не менш небезпечною супутницею життя переховується, опускаючись усе нижче й нижче.

Де вони ночували, по яких притонах огиналися, можна тепер лише уявити на основі медичних висновків про стан здоров’я обох. Між іншим, про стан свого здоров’я Руслан Гаранін не забував ніколи. І якось відчув — дедалі важче йому, сердечнику, тинятися без певного місця проживання. Потрібні гроші, багато грошей, аби зникнути надовго разом із Жанною: відданішу супутницю йому важко буде знайти.

У кого гроші? В рідної сестри, в Жашкові. Юлія була більш ніж певна: Руслан показав Чорній будинок сестри і розказав, користуючись мовою жестів чи навіть мовою глухонімих, котру міг за час знайомства з Жанною освоїти, як це помешкання захищене від зовнішніх вторгнень. Гараніна припускала й таку можливість, що брат міг готувати пограбування її будинку на той випадок, якщо не вдасться дістати грошей іншим шляхом. А може — хотів почистити її оселю за будь-якого розвитку подій.

Через те Чорна напала на неї. Смерть коханого — так-так, навіть її брат Руслан міг бути для когось коханою людиною! — викликала приплив люті. Не знаючи, на кому згонити злість, Жанна обрала своєю жертвою її, Юлію — швидше за все, коханець давав старшій багатій сестрі ненайкращі характеристики. Чорна мала право вважати Юлю винною в усіх бідах свого коханця.

Тому, власне, вона гуляла під вікнами чорним привидом. Спочатку міркувала, зважувала своє рішення, розвідувала місцевість.

А головне: Жанна Чорна знала, що сталося з її коханцем. Навіть знала, де він. Ось чому чорна примара гуляла під вікнами будинку, в підвалі якого лежав Руслан. Живий чи мертвий — Чорна не відала. Юлія навіть припустила, і Сахновський погодився: не знайди він «сюрпризу» в своєму льосі наступного ранку, тієї ночі Жанна обов’язково навідалася б до нього, маючи намір звільнити полоненого.

Правда, загадкою лишається, чому Чорна пішла вбивати Юлю голіруч. Могла ж хоча б ножа прихопити… Та відповідь на це питання глухоніма маніячка забрала з собою в могилу. І, коли чесно, Юлії не хотілося знайти відповідь.

Зате не лишалося сумнівів: людиною, котра ув’язнила колишнього Вчителя Свободи в темному холодному льосі, був невідомий їм поки що Олег Родіонов. Він таким чином мстився за Оксану Приходько, дівчину, яку кохав і яку тепер, очевидячки, оберігає, заховавши подалі від людських очей. Звісно, вони могли дізнатися, що тіло знайшли. Проте навряд чи цю смерть пов’яжуть із ними, зокрема — з Олегом, який цілком міг назватися сусідці, котра здала йому порожній будинок, Родіоном — похідне від прізвища. Вони ще не знають і навряд чи скоро дізнаються: жашківська міліція наполягатиме на версії нещасного випадку під час організації псевдовикрадення, а уманська міліція не заперечуватиме. Обидві сторони закриють справу — ну не та особистість Учитель Свободи, аби докопуватися до нюансів його загибелі!

Олегу Родіонову нічого не загрожує.

Не загрожувала йому і Юлія Гараніна. Але саме тепер вона й намагалася остаточно прояснити власні відчуття. Бо жінку вже встиг охопити азарт пошуку, і головне — вона не заспокоїться, поки останній клаптик пазлу не стане на своє місце в загальній картинці.

Ось він, клаптик: як Олегу Родіонову вдалося вистежити Вчителя Свободи і хто та для чого попередив її про викрадення брата.

Розказати все міг лише сам Олег Родіонов. Квартирант під шістнадцятим номером.

Його треба ще знайти. По розмові з ним насправді все закінчиться — так вирішила для себе Юлія Гараніна.

І заснула.

— Кава в ліжко?

— Це запитання чи пропозиція? До речі, хто мене роздягнув?

— Ти вирубалася. Будив-будив — нуль. Ну, довелося зняти з тебе одяг…

Годинник показував по дев’ятій ранку. Юлія здивувалася сама собі — так довго їй давно не вдавалося поспати. Лікарня не рахується — там вона якраз спати не дуже-то й могла — і її шпигували снодійним. Незважаючи на потрясіння останніх днів, теперішній її сон виявився на диво міцним і глибоким. Щоправда, трошки паморочилася голова. Кава справді могла прогнати сон.

Сахновський був уже одягнений та мав свіжий вигляд. Волосся вологе — ясно, встиг прийняти душ. Якось так саме собою склалося, що Юлія пустила спочатку в своє життя, потім — поклала на своє ліжко, а тоді взагалі опинилася поруч у своєму ж ліжку із чоловіком, про чиє існування кілька тижнів тому не мала жодної гадки. Тепер він буденно піднімається в її спальню серед ночі, знаходить її сплячою в одязі, роздягає, вкладає, дбайливо накриває простирадлом, сам запросто моститься поруч і на ранок заводить мову про каву в ліжко…

— Слухай… Я справді щось дуже міцно заснула…

— Нічого дивного. Кажу тобі, Юлю, як лікар — не варто після коньяку ковтати ще й снодійне. Печінку посадиш як мінімум.

— Яке снодійне? Голова заболіла, я знайшла таблетку…

— Оце? — Сахновський показав коробочку рекламованого і таки досить ефективного засобу від головного болю.

— Ну… — Гараніна ствердно кивнула.

— Гну, — в тон їй відповів Антон. — Ти або переплутала коробочки, або… Ні, без «або» — переплутала коробочки. В тебе в цій упаковці лежали таблетки снодійного. А ліки від голови лежать собі в коробці від снодійних. Це, в принципі, не страшно, але ти, Гараніна, роззява. Якби там проносне було?

Тепер Юлія розуміла, чому так шумить у голові — легкий побічний ефект від снодійних пігулок.

— Слухай, я справді останніми днями якась не така…

— Кажу ж — нічого трагічного. То нести каву?

— Чоловіки не питають — вони несуть.

— Юліє Василівно, кава в ліжко — ранковий сюрприз чи ритуал для закоханих, які перебувають на першій стадії. Зазвичай ці шаблони наслідують зелені юнаки, намагаючись діяти за певною програмою. Ми з тобою — коханці не першої молодості.

— То й що? Не треба дивувати безумствами? Це приємно жінкам у будь-якому віці…

— Знаєш, мені здається, безумств у твоєму житті поки вистачає. Здивувати тебе я не хочу. Романтичні періоди кожен із нас уже пройшов окремо. Тому давай просто — будь тут, я принесу кави, заодно про одну справу переговоримо.

— Справу?

— Тебе стосується.

— А, ну коли так… Твій… навіть не знаю, як назвати… Чоловік твоєї дружини ще є?

— Поїхав. Рано, мов простий громадянин, подався на автовокзал, на маршрутку. До речі, це він мені на деякі речі очі вчора розплющив. Вибач, заради цього довелося зазіхнути на ще одну пляшку коньяку з твого бару.

— Допили?

— Ми не в тому віці — лишили трошки. Але, кажу ж тобі, вона допомогла. Про це і поговоримо. Я по каву пішов.

За десять хвилин Юлія Гараніна вже пила ранкову каву і слухала Антона, навіть не вірячи до кінця, як просто можна розв’язати деякі задачки, дуже сильно того бажаючи.

Психіатр Роман Кравцов переконав Сахновського: для Юлі найкращі ліки від депресії, в яку вона поступово занурюється, — справді відшукати того, хто назвав себе Родіоном, і побалакати з ним. Ось така своєрідна терапія.

Зробити це складно лише на перший погляд. Так, Олег Родіонов ховається. Вірніше, завіз Оксану Приходько кудись далеко, аби там, подалі від людей, вона поступово приходила до тями і намагалася все забути. Забути те, що коїлося на Території Свободи, дійсно важко. Але — можна зарубцювати рани. Наприклад, за допомогою спеціального курсу психологічної реабілітації, розробленого за західними, насамперед — американськими зразками. На такі курси Оксана Приходько, ясна річ, не піде. Зате є інший спосіб, альтернативний — поміняти обстановку.