Пророчиця

Ну, а за півроку, коли грянули показові міліцейські чистки, відморозки раптом стали потерпілими, накатавши на капітана Сергія Горілого заяву. В якій, зокрема, написали: працівник карного розшуку виконував замовлення приватного підприємця. А приватний підприємець, зовсім не дурень, швиденько написав іншу заяву: капітан міліції Сергій Горілий організував на нього «наїзд», потім запропонував послуги з «вирішення питання» і взяв за це суму, котра відрізнялася від реально отриманої в два з половиною рази — ясно, що в бік збільшення.

Понад усякий сумнів, і конотопське, і сумське, і навіть київське міліцейське начальство чудово розуміло істинний стан справ. Тому Зарудний швидко підключився, пояснивши Горілому те, що Сергій, в принципі, знав і сам. Якщо не взяти на себе перевищення службових повноважень та отримання хабара, можна дістати звинувачення в незаконному позбавленні волі, «дахуванні» кримінальних структур, участь у нелегальному бізнесі тощо. За це однозначно накрутять більше. А так можна обмежитися п’ятирічним терміном, а реально відсидіти чотири роки, вийшовши на волю з чистою совістю за зразкову поведінку. До того ж, нагадав Зарудний, попався поки що тільки один Сергій. Якщо той упреться рогом, почнуть крутити далі, ще когось обов’язково підметуть під загальну боротьбу зі зловживаннями, і нема гарантії, що він, Горілий, не піде як організатор злочинної групи з числа діючих працівників Конотопського УМВС. «Ти людей підставляєш, — сказав тоді Зарудний прямим текстом. — Тобі вже нічого, тільки гірше може бути. А іншим — як?» Зокрема нагадав, що подільник Горілого, колега-опер, поки що не у справі. Доведеться його називати, а в хлопця — молода дружина, дитина і новий міністр начебто до кінця року квартиру обіцяв. Не хочеться ламати колезі життя.

Не хочеться, погодився Горілий.

І взяв усе на себе. З так званими потерпілими, як і обіцяв Зарудний, відповідну роботу провели: відморозки заяву забрали, лишилися звинувачення підприємця у вимаганні грошей.

Уже потім, після суду, Сергій дізнався: з конотопським підприємцем у його жінки Каті все почало крутитися вже давненько. Недарма ж вона звела його з чоловіком-ментом. Щоправда, тоді стосунки лише жевріли, були невизначеними і ґрунтувалися на небажанні Катерини далі жити з ментом, котрий, як вона переконалася, не має в найближчому майбутньому особливих перспектив для кар’єрного зростання. Та й перспективи — річ наживна, головне — бажання, а бажання рости по службі в опера «від землі» Сергія Горілого зовсім не було. Хто знає, може, Катерина пішла б від чоловіка до коханця тихо-мирно, якби не оця кримінальна справа, що змусила прискорити події…

Поки Горілого ще судили, Катерина подала на розлучення й отримала його досить швидко. Автоматом виписала колишнього чоловіка з квартири. Коханець перебрався до неї, бо своє житло сам мусив лишити колишній дружині — теж розлучався заради можливості жити з Катею. Хоча що він у Катерині знайшов, колишній опер досі не міг утямити. Мабуть, вирішив він, пристрасне кохання таки існує…

Звільнившись із колонії, Сергій повернувся фактично в нікуди. Сам він родом із Конотопського району, і там, у рідному селі під промовистою назвою Грузьке, жила його мама. Ще в місті мешкав рідний брат, молодший на чотири роки, який недолюблював старшого спочатку за те, що мент, потім — за те, що дав себе посадити, нарешті — за те, що відсидів і тепер — безробітний бомж із сумнівною репутацією. Хай там як, перебувши в мами кілька днів, відпившись і відіспавшись, Горілий приїхав до Конотопа й оселився у братика, який мав у передмісті приватний будиночок, бо потроху торгував будівельними матеріалами. Для чого Сергій попхався до Катерини, що хотів з’ясувати з її коханцем — досі не міг чітко пояснити навіть сам собі.

Знав лише: вони сиділи і випивали тихо-мирно, без скандалу. Може, скандал би й стався — випиваючи чарку по чарці, Горілий потроху починав заводитися зсередини. Та в який момент і для чого Катерина викликала міліцію, він не помітив. Від коханця чекав чогось такого. Від колишньої жінки — ні.

Ночувати Сергій лишився в Шполи.

Другова жінка, Ліда, ставилася до Горілого нормально, і взагалі як на дружину опера-«убійника» виявилася на диво терплячою. Сама накрила чоловікам скромний, але поживний стіл, сама поставила в центр столу пляшку горілки, навіть випила з мужиками «за повернення», після чого лишила обох на кухні, пішовши вкладати чотирирічну доньку. Коли Горілого судили, дитина саме народилася.

Ранком Сергій прокинувся зі звичною — ще б не звикнути, котрий уже день не просихає! — важкістю в голові, поволі сповз із розкладеного спеціально для гостя крісла-ліжка, знайшов на кухні записку із вказівками, де що лежить поїсти і де стоїть принесене ще з вечора пиво, розшукав найперше ці «ліки», відкоркував пляшку, приклав горлечко до вуст.

Горілий спорожнив половину, коли на столі у великій кімнаті озвався телефон.

Прикинувши ситуацію, Сергій вирішив узяти трубку. Мобільного телефону в нього не було, а це Шпола, напевне, хоче запитати гостя про здоров’я і взагалі — дізнатися про плани на сьогодні, яких не знав навіть сам Горілий, — знає ж, що гість, навіть якщо прочухався, напевне ще вдома, бо йти особливо нема куди. Отож Сергій відповів.

— Я слухаю.

— Нормально все? — почув Андріїв голос, і голос цей, відчутно напружений, мимоволі змусив напружитися і Горілого.

— Дякую за пиво.

— На здоров’я. Слухай, пам’ятаєш того дивака? Вчора? З борідкою? Якому смерть напророчили?

— А… Ну, і що там?

— Помер сьогодні вночі, — пауза. — Вбили.

Розділ 2

Невесела вдова

Того вечора заяву Микола Коваленко, як з’ясувалося, в міліції не залишав.

Черговий капітан навіть не міг пригадати пристойно вдягнутого чоловіка з «мушкетерською» борідкою. Спочатку його увагою, як загалом загальною увагою всіх, хто був на той час у відділі, заволоділа метушня патрульних довкола п’яного придурка. Потім, як бачив сам Шпола, приперли агресивного вірменина, який махав ножем на стоянці таксі неподалік торгівельного центру. Звісно, черговий капітан зачепився краєм ока за мужчину, котрий про щось бесідував зі Шполою та звільненим Горілим, проте — чесне слово! — не надали ані цій бесіді, ані взагалі — цьому відвідувачу особливого значення на тлі того, що почалося, коли виручати свого земляка примчало з півдесятка вірмен.

Значить, Микола Коваленко із якихось незрозумілих причин спочатку прийшов у міліцію, наляканий пророцтвом ворожки, а потім, поговоривши з компетентним у таких справах оперативником карного розшуку, на якого напоровся випадково, відвідувач, так само з невідомих причин, вирішив не писати заяви, не скаржитися на пророцтво та пророчицю, а просто розвернувся і пішов геть.

Як показав час — пішов назустріч своїй смерті.

Мертве тіло знайшла дружина підприємця, Галина, яка перед тим усю ніч чекала на чоловіка і не могла видзвонити: телефон від пів на одинадцяту вечора перестав відповідати будь-що, крім механічного: «Абонент не може прийняти ваш дзвінок». Хай там як, Галина Коваленко виявилася останньою, хто говорив із ним.

Крім, звичайно, його вбивці.

А опер-«убійник» Андрій Шпола, виходить, виявився останнім, хто бачив Коваленка живим.

Крім, знову ж таки, його вбивці.

Пам’ять на все, що має чи може мати стосунок до скоєного злочину, в Шполи була натренована професійно. Тому він особливо не напружувався, аби точно визначити час, коли Коваленко прийшов у міліцію: двадцять перша десять. Обставини навіть складалися так, що Шпола міг точно сказати, скільки часу вони говорили і коли розсталися. Адже розмову перервав дзвінок підполковника Зарудного, мобільник зафіксував час вхідного дзвінка — 21.16. Після чого Горілий, а за ним одразу і Шпола пішли геть, лишивши Коваленка вирішувати власні проблеми.

Ну, а він за пару хвилин теж пішов геть, очевидячки, зрозумівши, що тут або не до нього, або його висміють, не прийнявши заяви, або не приймуть заяви, не висміявши, а вилаявши недоречного відвідувача, якому нема чого робити, крім як заважати працювати міліції. Потому Коваленко подзвонив дружині, попередивши, що їде у справах, буде пізно, хай вона не чекає. Нічого дивного в такому дзвінкові не було, підприємець Коваленко останнім кризовим часом таки почав виїжджати з хати раніше, а повертатися — пізніше, ніж зазвичай. Дзвонив він теж на мобільний, час дзвінка так само зафіксувався: 22.14. Годину потому Галина набрала чоловіка, аби поцікавитися, де це він є. Телефон уже не відповідав.