Страница 64 из 73
Офіцери перші показували поганий приклад. Вони насильно вривалися в будинки і знищували в них все. Вікна і двері летіли на вулицю; за ними викидались цінні меблі, люстра, скрині, інструменти, ліжка і всяке інше домашнє начиння. Варварськими вигуками радості супроводилось падіння кожної речі. Все. що впало на вулицю цілим, було тут же розідране, розтоптане на тисячі шматків Солдати ховали під сурдути, просто на тіло те, що можна було захопити з собою. В одного тільки Фріца Кляйнпауля здобич складалася з двох срібних кишенькових годинників, трьох гарнітурів срібних пряжок, пари бавовняних білих жіночих панчох, срібного світильника, двох чоловічих і чотирьох жіночих сорочок з тонкого англійського полотна, двох вишитих скатерок, шести срібних столових і двох чанних ложок. Крім того, він захопив п’ять Іспанських талярів і шість йоркських шилінгів.
Королівські солдати гнали далі сіру масу американської армії, як сполохане стадо; ланцюг їхніх форпостів простягався через цілий острів, аж до Гудзону — «Рейну Нового Світу» — і вони повністю заволоділи розкішним надморським і торговим містом. А того ж вечора на півночі окупованого Нью-Йорка відбувся бій, в якому багато сп’янілих перемогою солдатів з британської легкої піхоти і гессенського авангарду поклали свої голови, і два наступні дні американці хоч марко, але сильно атакували захоплені ворогом позиції; проте потім довгий час не було великих сутичок. Правда, на форпостах щодня по кілька разів били тривогу. Часом місто здавалось обложеною фортецею; окупаційний загін і вірні королю жителі не могли тішитися з свого життя.
Здивовані, йшли гессенці великим багатим містом Нью-Йорк. Розташоване поміж вкритими лісом горбами, воно налічувало п’ять тисяч будівель; дерев’яні будівлі з балконами і громовідводами були гарно побілені; серед них часто траплялись кам’яні будинки, що нерідко мали по шість поверхів. Перед ними росли прекрасні дерева. Але на кожному кроці гессенці натрапляли на сліди жахливого обстрілу: обвалені стіни, мертві люди на тротуарах, поранені на носилках. Пожежні команди на кінних возах зі свистом поспішали до місця пожеж.
Як вівці, брели гессенці один за одним по кривих вулицях, зупиняючись лише перед будинком академії або перед церквою, яких тут, як казали, налічувалось вісімнадцять. Почуття сили і гордості опанувало переможців, коли вони побачили біля гавані сильно пошкоджений форт Санкт-Георг, чотирикутну величезну споруду з чотирма бастіонами, добре озброєними гарматами, і суміжні, зруйновані дощенту будівлі. Від нових назв: Квін-стріт і Уотер-стріт, де мешкали найзнатніші купці, Паулус Гук і Мьорі Гілл, Уорл-стріт і Бовлінг-грін. Бродвей, церкви святого Павла і Тройці — запаморочилась у них голова.
Находились вони до втоми, були голодні і найбільше хотіли пити. Але їм можна було тільки дивитись, як випивають по трактирах англійські солдати й матроси. Самі ж гессенці повинні були задовольнятися водою та ще й платити за неї. Єдиний колодязь в місті, в якому була добра прісна вода, був зданий в оренду; на тачках, що роз'їжджали розпеченими вулицями міста, одне відро води коштувало три чверті гелера.
Увечері гессенці були зовсім приголомшені, що їх не розквартирували, як вони сподівались, у гарних нью-йоркських квартирах. В місті розташувались англійці, а гессенцям було виділено квартири за містом. Більшість мусила задовольнитися землянками, пообкладавши їх шматками дерну, — цього гессенці навчилися в штаті Айленд; ті, яким дістався хлів і трохи соломи, вважали себе щасливими. Навіть офіцерам такого рангу, як Ралль і Еммеріх, жити в місті Нью-Йорк було заборонено. Вони розмістились в залишених будинках бунтівників за межами міста і віддалися там з люттю і розчаруванням давній звичці — пияцтву.
Купшеві вдалося знайти притулок для себе і своїх людей у клуні залишеної ферми, яка самотньо стояла біля підніжжя маленької гори і була оточена засіяними полями та великими просторами зораної землі. Звідси, піднявшись увечері на гору, можна було принаймні побачити, як міраж, місто у тьмяних вогнях.
Купш запровадив суровий режим, як у Цігенгайні. Це означало нести варту з ранку до вечора, ходити в дозор, вправлятися в строю та ще й до того ж працювати в саду і на полі.
Незадовго перед цим гарнізон Нью-Йорка забрав багатьох його солдатів для будування укріплень. Там безперервно рили окопи; якщо погода не сприяла земельним роботам, готували фашини та інші спорудження для оборони міста.
Королівські солдати конфіскували за останні тижні багато верхових коней, і тому деякі гессенські штабні офіцери, які досі ходили пішки, тепер мали змогу їздити верхи. Дібольда відкликали з окопів і призначили охороняти коней. Каспар, на велику досаду Купша, також лишився на постої, вночі його почала трусити лихоманка, і на ранковому зборі він знепритомнів.
Блідий і кволий, лежав хлопець у тихій клуні і почував себе пригніченим. Йому здавалося чудом, що він зміг приволоктися аж сюди, на цей постій. Враження минулих днів, з усіма їх боями і переживаннями, заступив жах самотності і безсилля. Хлопець відчував тупий біль у животі і страшенно боявся, що в нього дизентерія, від якої померло вже багато солдатів. Він потребував медичного догляду, але кому було піклуватись про якогось там барабанщика! Єдиний, хто б міг йому допомогти, був Шмельцле. Але фельдшер і Анзельм, мабуть, ще надовго залишаться, у шпиталі в Флетбуші. Ходили чутки, що частина гессенського корпусу під командою генерал-лейтенанта фон Гайстера, як резерв, буде залишена на Лонг-Айленді.
Почуття самотності і малодушності охопило Каспара. Він не міг дочекатися, коли вже, нарешті, настане вечір і товариші повернуться з Нью-Йорка. Та коли вони повертались, хлопець в думках волів краще не бачити їх; галас, сміх, відрижка, тремтливе світло лойової свічки, запах горохового супу, людські випари викликали в нього нудоту. Він з огидою відвернувся, коли Дібольд простягнув йому кухоль з кобилячим молоком, і вдав, що спить.
Несподівано прибув Анзельм. Він випросив на кілька годин відпустку. Маркітантка Катрін, яка їхала в Нью-Йорк по м'ясо, взяла його з собою і привезла навіть на ферму. Каспар відчув, як він раптом злякався. Чи Мета також приїхала? Від неприязні і грубості хлопець навчився захищатись. Але до співчуття і теплоти він був звичний, і вони сповнювали його немічною безпорадністю. Безпорадністю і якимось дивовижним відчуттям у серці. Він намагався — і котрий вже раз? — пригадати невтішне ридання Мети тоді, коли він мало не втопився під час подорожі. її голос і її обличчя. Проте нічого tie міг пригадати. Хлопець не знав, як вина виглядає. Він пам’ятав, що у неї каштанові кучері і лукаві сірі очі. Але не уявляв її обличчя. ї хоч як він силкувався, та не міг пригадати собі її обличчя.
Каспар збентежився, коли Катрін, узявшись дужими руками в боки, з розтріпаним від їзди темним волоссям підійшла до нього; він чув, як запитав, де панночка Мета, і зараз же пошкодував: краще б відкусити собі язик! Небога допомагала Шмельцле в шпиталі, розповідала стара, і її смагляве здорове обличчя всміхалося юному барабанщикові, коли вона хитро заглядала йому в очі. Каспар збентежився, кров ударила йому в щоки і стукала у скронях.
На щастя, ніхто з товаришів не помітив цього, бо всі засипали Анзельма питаннями. Прийшов навіть Дібольд. Лише на хвилину, тому що скоро треба було йти годувати коней. Він дав волю своїм почуттям: турботі про нову поразку американських патріотів і розчаруванню в американському народі, серед якого є немало відданих королю.
— Тут так само, як і в цілому світі,— сказав він злісно, — одна половина людей з’їдає другу, менша — більшу!
Анзельм залишився вірним собі. Він запевняв, що англійці всупереч всім своїм досягненням не можуть знову підкорити колонію. Що принесли їм здобуті кров’ю перемоги? Нічого, крім кількох миль велетенської частини світу.
— Вірте мені, Англія може виграти бої — війну ж виграти вона не зможе. Перемоги приведуть тільки до того, що кампанія затягнеться і зжере людей та грошей більше, ніж може дати англійський король.