Страница 63 из 73
— Гей ви, шельми, ану розійдіться! — закричав Купш, якого поспішно прикликав сюди Себіш. На грудях фельдфебеля блищала нова медаль. — Краще б ви, голодранці, лишились у Філадельфії! Вас для того тільки й відпустили, щоб ви своїми промовами підбурювали наших хлопців, собаки!
Один із солдатів глузливо засміявся. Купш обернувся. У колі солдатів стояли разом, як завжди, непокірливі: Анзельм, Шмельцле, Каспар, Дібольд і Зеекатц; ця ватага завжди була присутня, коли десь ремствували або бурчали. Студент тримав лопату над вогнем, на якій смажився великий шматок м’яса. Купш роздув ніздрі: м’ясо пахло непогано.
— Гм, ці живуть! — пробурмотів він заздрісно.
— Може, пан фельдфебель хочуть покуштувати? — запобігливо запитав Зеекатц.
Фельдфебель, здивований і задоволений, пропустив між пальцями свої довгі вуса.
— Оце-то я розумію, що хлопці.
Посміхаючись, стежив він за тим, як Анзельм розрізав кишеньковим ножиком м’ясо на шматки, як виділив Йому найбільший, а решту роздав товаришам.
Каспар відмовився від своєї порції: в нього ще зранку страшенно боліла голова, і йому не хотілося їсти.
Інші з апетитом кусали шматки м’яса; по їхніх обличчях було видно, скільки втіхи їм завдає те, що фельдфебель їсть разом з ними. Навіть Каспар сміявся в душі. Тільки Себіш, який лишився ні з чим, з сумом дивився на тих, що їли, і на прикрашеного орденом Купша; той мав усе, він же нічого.
— А де ж ви дістали м’ясо, хитруни? — запитав Купш.
Друзі, очевидно, чекали цього питання. Замість відповіді, Шмельцле почав завзято гавкати. Інші весело підтримали його.
— Найніжніше філе з такси, пане фельдфебель! — кричали вони, перебиваючи один одного, — на здоров’я, пане фельдфебель!
Купш зблід як крейда. Роздратований, відправив він Шмельцле і Анзельма назад до шпиталю; інших попередив гнівним голосом, що завтра вони будуть покарані стройовим навчанням. Потім він почав блювати.
Історія з собачою печенею облетіла табір із швидкістю вітру. Рідко коли траплялась нагода так добре посміятись. Звідусіль поприбігали солдати, просили докладно розповісти про цю подію і шумно тішились, що підмовнику хоч раз відплатили. Уже й річка заблищала в місячному сяйві, і світляки, наче розпечені кульки, почали літати в повітрі, а вони все ще сиділи купкою і раділи з вдалого жарту. Заради цього можна було примиритися і з штрафним стройовим навчанням. Зеекатц був у такому хорошому настрої, що після довгої перерви знову заспівав; потай від інших він склав пісню, яка була добре заримована. Це справило велике враження на товаришів.
Усі дивились на молодого хлопця, сірі легковажні очі якого сповнилися глибоким почуттям під час співу.
Дібольд зітхнув, поклав голову на руку і завмер у розпачливій мовчанці. Він думав про американську листівку, яку обережно зняв із своєї пачки тютюну і сховав у книжечці церковних пісень. Він разом з друзями хотів перебігти до американців. Погано, що вони не використали минулої ночі. Побоялись так рано почати цю рисковану справу. Але ж на що сподіватися? Тепер Анзельм і Шмельцле повернулись до шпиталю у Флетбуш. І знову пізно. Шелепи Дібольда нервово рухались.
— Може, нам спробувати поодинці? — пробурчав він.
— Але треба б заздалегідь домовитись про це з Анзельмом і Шмельцле, — тихо відповів Зеекатц. — Давай почекаємо до завтра.
— Ми не можемо втекти без них! — сказав і Каспар. Було туманно і тепло, але він змерз, аж чуби його цокотіли. Хлопець загорнувся в полотнище намету, притулився до Дібольду і намагався заснути.
Штрафне стройове навчання так і не відбулося.
Наступного ранку — це було п’ятнадцятого вересня о третій годині — їх підняли по тривозі. Миттю всі були на ногах.
Сонні гренадери і єгері, що належали до гессенського авангарду, спаковували свої речі, бігли до англійців і шотландців, шикуючись в ряди і шеренги. В бойовому порядку просувались вони вздовж Іст-Рівер перед очіма америкаців, які зібрались на протилежному березі, аж поки о дев'ятій годині не досягли місця посадки. На них чекало понад вісімдесят човнів і чотири військових кораблі, озброєні численими гарматами. Навантаження йшло як по маслу.
Англійські берегові батареї і військові кораблі почали сильну канонаду по ворожому форту. Укріплення вкрились вогнем і димом. Але і в кораблі влучило багато ворожих ядер, кілька щогол зламалось. Проте командуючі кораблями не ввертали на це уваги, а наказували посилити вогонь; вони вирішили примусити замовчати американські батареї і захопити місто навіть ціною власного життя.
Тим часом човни з екіпажем використали хороший попутний вітер і цілу годину пливли проти течії. За ними на короткій відстані йшли військові кораблі, на яких працювали, як пекарі перед печами, спітнілі, оголені до пояса каноніри; вони запалювали одну за одною американські позиції, щоб очистити берег від ворожих частин.
По сигналу всі зупинились. Потім кораблі рушили рівною лінією в напрямку острова Манхаттан, який лежав за три милі од міста.
В бойовому порядку частини висадились на берег. Спочатку вони майже не натрапляли на опір, тому що американці не встигли так швидко, як флот, дістатися пішки з Нью-Йорка до пристані. Англійська легка піхота зайняла «ручну висоту, а решта частин з гессенським авангардом розпочала наступ на Нью-Йорк. За кілька сот кроків авангард наскочив на велику кількість американських стрільців, які ховались за деревами. Гессенці врізались в них, мов наточені серпи, і з дикими вигуками погнали їх перед собою через зелені пагорби, маїсові поля, фруктові сади, луки і ліси. Цілу юрбу нещасних, обідраних і розпатланих ополченців було відрізано і взято в полон. Інші почали тікати. Зади-каючись, спотикаючись, осліплені страхом за життя, вони перелазили через мури, ховались у гущавині лісів, шукали порятунку в хлівах, тонули в річці. Раптом мова рушниць заглушила людські голоси; на велике здивування впевнених у перемозі гессенців, відступаючі американці відкрили по них вогонь з рушниць. Захоплені зненацька, гессенці з убивць самі стали жертвами. Їхні коні лякались пострілів і ставали на диби. Шлях переслідувачів ставав дедалі небезпечнішим, на кожному кроці їх чекала смерть.
Під час нього замішання американцям вдалося відступити, вони зникли в різних напрямках.
Знову ворога примусили тікати. Але відпочивати ще рано. Тільки після кількамильного маршу гессенці зробили зупинку.
Можна розстебнути ранці І перекусити, коли в кого щось є. На цьому привалі вони довідались від двох вістових з англійського авангарду, що нью-йоркський гарнізон відступив угору по Норс-Рівер до форту, розташованого на цій річці. Вістові розповіли, що багато жителів міста, навантаживши свої речі на вози і тачки, рушили слідом за відступаючими частинами.
Ця звістка була сприйнята з надзвичайною радістю. Англо-гессенська армія сера Гоу святкувала ще одну перемогу. Хоча блокада і знищення ворога не вдалися, американці втекли.
Частина загонів негайно рушила до міста. Інші залишились ночувати просто неба. Солдати розпалили після заходу сонця великі вогнища, оскільки тонке обмундирування не захищало їх від холоду скелястого грунту, на якому вони стали бівуаком. Яструбами налетіли солдати на захоплену місцевість. Жодна з багатьох навколишніх хат не уникла грабунку. В цій місцевості, мабуть, ще ніколи не різали так багато гусей, курей, качок, овець, баранів і свиней, як цього вечора.