Чорна бузина (CИ)

То ви небезпечна жінка Ганно Василівно? – Пробурмотів він.

Іди до мене, я хочу тебе обійняти. – І я прилила його спиною до себе.

Я тебе не давлю?

Ні. Мені чудово. Якщо ти спробуєш розслабитися тобі теж буде добре.

Ага. – І він затих, а потім додав. – Я чую, як в тебе серце б’ється.

Це нормально. І цілком природно. От якби ти його не чув, тоді варто було б хвилюватись.

Погані в тебе жарти. – Я відчула,як у нього знову напружились м’язи і стала обережно його погладжувати.

Звичка молоти язиком. Не звертай уваги. Я дещо нервую.

Чому ти нервуєш?

Бо я з тобою. Я тебе хотіла. І тепер я не знаю, як ти себе поведеш. Тобто , що буде завтра, коли сонце зійде.

А ти мене хотіла? – З усього сказаного виніс він тільки одну фразу.

Так. – Не стала я лукавити . – І мене звичайно це не порадувало.

Чому? - Він навіть дихати здається перестав.

Ну, ти такий весь столичний, дієвий, що аж в очах рябить, у тебе паскудний характер, весь час на людей кричиш, чимось незадоволений, впертий і їдючий, як дим. Просто жах моїх мрій. – Йому терміново припекло розвернутись і заглянути мені в очі.

І що?

І я з тобою. – Я підняла руку і погладила його по щоці, потім обійнявши за затилок міцно його поцілувала. В ванній ми дещо затримались. Він заснув, як тільки ми дістались ліжка. Він спав. А мені не спалося і як тоді в селі я розглядала його. Чорні круги під очима і замордований вигляд і навіть у вісні міцно стиснуті кулаки.

Проснулась я від запаху кави.

Привіт!

Привіт!

Ти ж любиш каву з ранку? – Сором’язливо запитав Соломатін.

Люблю. Дякую за каву. – І він передав мені чашку гарячої, запашної чорної кави.

Як ти себе почуваєшся? – Пильно заглядаючи мені в очі, запитав він.

Моя м’язи ниють, а душа співає. – Розсміялась я. – А ти як?

Я добре. Тільки мені потрібно на роботу. – Він забрав чашку і поставив на стіл, підсунувся до мене і зі смаком мене поцілував. – А мені ще страшенно хочеться тебе. Він пахнув кавою і собою.

Ти спокусливо пахнеш. – Прошепотіла я, притягуючи його міцніше до себе. Він притулився до мого лоба.

Так не хочеться, але потрібно йти. Я зайду до тебе після роботи?

Так. Я буду чекати.

Я тобі зателефоную. – Сказав він біля дверей і я залишилась одна.

Все таки цього разу сплячою в ліжку він мене не кинув. – На заспокоєння сказала я собі. Життєві сили, якось враз повернулись, захотілось жити і творити, від минулого пригніченого стану і сліду не залишилось. То ж я швиденько зібралась і в готель на роботу до себе відправилась. Кабінет, оберемок паперу на столі і все стало, так як і раніше до появи Соломатіна, чи навіть краще. Я була закохана і вся така в передчутті прекрасного.

Ганно Василівно, ти сьогодні вся сяєш. Закохалася? – Запитала Інна Анатолівна.

Інна Анатолівна , сподіваюсь на краще. У нас просто завал, давай розберемося,а потім і каву поп’ємо. Моїх десять днів загулу починають даватись взнаки.

Поїхали. – Підтримала вона мене.

День пролетів майже не помітно, я підписувала договори, проглядала звіти, дивилась прогнозування, очікувані доходи і витрати, аналізи і обговорення проблем сьогодення. Соломатін дзвонив двічі. Перший раз, він з незадоволенням відмітив, що я на роботі, другий, коли заявив, що уже виїздить до мене і якось з придихом додав, що ми ж домовлялись зустрітись.

Я буду чекати.

Щось привезти?

Себе. І врахуй вечеря буде з мого ресторану.

Я хочу тебе.

Є….я тебе теж.

Ти не одна?

Ні.

Добре. Тоді я за півгодини буду. Ти ж дочекаєшся.

З нетерпінням. – І я положила телефон, вловивши , загадкову посмішку Інни Анатолівни.

Продовжимо завтра.

Добре. Гарного вечора. – Проявила тактовність Інна Анатолівна і посміхаючись вийшла. А я швиденько зібралась і заскочила на кухню за їжею.

Декілька днів, ми провели просто чудово. Мені було добре, як ніколи в житті. Таки кохання то дійсно рушійна сила. Я була в ресторані, коли до мене підійшов незнайомий чоловік.

Я б на вашому місці поцікавився, де провів позаминулий рік Дмитро Олексійович. – Це й лощений чоловік, мене дратував. Надто самовпевнений і пихатий. Я спробувала непомітно глибоко вдихнути і видихнути.

На щастя, ви не на моєму місці. – Лагідно посміхнулась я.

Ви подумайте , про свій бізнес. Для якого ви так наполегливо працювали стільки років. Навряд, чи потрібно нехтувати інформацією, яка може на нього вплинути.

Даруйте, ми про що наразі розмовляємо? – Запитала я. А він посміхнувся з відчуттям переваги наді мною.

Ганна. – Біля мене стояв Соломатін, а я навіть не помітила,як він підійшов. В його очах явно була паніка.

Що ти їй сказав? – Накинувся Соломатін на нього.

Сам виясни. – Презирливо скривши губи він повернувся і пішов далі. Соломатін нервував , відводив очі від мене.

Я…я..- Намагався почати він говорити.

Поїхали додому. – Сказала я. Ми мовчали майже всю дорогу. За кермо сіла я. А Соломатін, сидів стискаючи міцно зуби і кулаки. Я заговорили, як тільки ми зайшли додому, так і зрозумівши, що говорити він першим не почне.

Звідки тільки в твоєму оточенні стільки «добрих» людей? – Його здивування, я відчула майже шкірою

Що він тобі сказав?

Ця «добра» людина, порадила дізнатись у тебе, де ти провів минулий рік. Пристрасно натякаючи , що це має відношення до бізнесу.

Це не має відношення до справ. Це особисте. – Він обхопив себе руками і виглядав таким пригніченим. – Я не хочу про це говорити. – Я піднялась, він підхопився слідом.

Куди ти? – Від його паніки у мене вже поколювало в затилку.

Я чай поставлю. Добре? – Він пройшов слідом за мною на кухню і сів за столик, спостерігаючи, як я наливаю воду, вмикаю чайник, дістаю чай, вибираю заспокійливу суміш. По кухні розливається запах меліси і ромашки. Я протягую одну йому чашку іншу собі.

Що він від тебе хотів? – Задала я запитання.

Не має значення. – Я простягнула руку і він розтиснув свої руки і взяв мою руку.

І ти зовсім не хочеш про це говорити. – Здалась я, підійшла до нього і поцілувала його. Спочатку не було навіть ніякої реакції, я запустила руку в його волосся і навіть відчутно його смикнула і він розслабився відповів на мій поцілунок і посадив мене собі на коліна.

Я скучила за тобою.

І я скучив. Я сьогодні зустрічався з Атик-груп, побачив тебе і навіть забув, про що з ним розмовляв, а той провів тебе поглядом і сказав, що Ганна Василівна дуже красива жінка. Про нас здається всі знають. Пробач.

За що пробач? Ти збираєшся мене покинути?

Ні. – Він навіть смикнув мене за коси. – Ніколи. Я хочу бути з тобою. А ти? – Він заглянув мені в очі.

І я хочу бути з тобою. – Мій телефон наполегливо дзвонив. Я застогнала від незадоволення , та телефон довелось взяти. Родина. Звичайно, тільки сім’я не заспокоїться поки з нею не поговориш.

Мама. – Прошепотіла я Соломатіну і вийшла в кімнату за записником і цінною інформацією. Коли я повернулась в кухню, Соломатін сидів і крутив в руках кружку.

Я ще дещо повинен зробити. Я поїду години на дві, а потім повернуся.

Дім…

Я швидко добре. – Він піднявся поцілував мене і пішов. Я чортихнулась вслід і набрала номер Ярослави.

Ти мені потрібна. Терміново.

Я в перукаря. Приїзди до сірої маски.

Буду за 15 хвилин.

В невеличкому кафе, але з цілком пристойною кавою, я взяла собі чашку і сіла за крихітний столик і тут же підійшла Ярослава з новою зачіскою.

Привіт! А тобі личить.

Дякую. Підозрюю, якби не прозвучало слово, що я у перукаря, ти б не помітила.

Ти ж знаєш, я маю тягу до вічної внутрішньої краси. Тому ти для мене завжди прекрасна.

Ага. – Ярослава замовила собі кусочок торта з чаєм. І тут же запитала.

І що в тебе трапилося?

Не знаю поки що, та підозрюю якась фігня. Сьогодні до мене підійшов чоловік, який раніше був знайомий з Соломатіним і сказав, що мені потрібно поцікавитись де той провів минулий рік. Соломатін, коли його побачив дуже рознервувався і відповів, що то особисте і він не хоче про це говорити. Після чого Соломатін заявив, що йому потрібно поїхати години на дві. Як думаєш мені варто хвилюватись?