Найкраще в мені

Відвернувшись від вікна, вона роздивилася кухню. Пару років тому вона зробила тут ремонт — а також у ванних, туалетах, більшості приміщень на першому поверсі, і їй спало на думку, що нарешті старий будинок на фермі став нагадувати дім батьків — і з віком це подобалося їй усе менше. Їй багато що не подобалося й багато з чим їй важко було змиритися, коли вона була молодшою й життя йшло шкереберть. Але ті роки, хоч якими тяжкими вони були, дечого її навчили. І незважаючи ні на що, вона мало про що шкодувала — хоч дехто у це й не повірив би.

Усе-таки її турбувало дещо, побачене ранком, і вона не знала, що з цим робити. Й чи взагалі варто щось робити з цього приводу. Завжди можна було вдати, що вона не розуміє, що відбувається, і вважати це буденною магією.

Та Мерилін на своїй шкурі навчилася, що не варто ігнорувати обставини — це може дуже й дуже нашкодити. Вона взяла до рук сумочку, зрозумівши, як зараз треба вчинити.

***

Кенді запхала останні коробки на заднє сидіння авто й пішла всередину, щоби забрати свого золотого Будду з підвіконня вітальні. Бридка статуетка, але їй подобалася, — з нею їй більше таланило, принаймні, приємно було в це вірити. Ця статуетка також була її страховкою — таланить з нею чи ні, вона збиралася якнайшвидше здати її до ломбарду, бо для початку нового життя гроші їй не завадять.

Кенді загорнула Будду в газету й заховала його до бардачка. Тоді відступила від машини на кілька кроків, щоби роздивитися пакунки. Дивовижно, як це всі її речі влізли до «Мустанга». Багажник ледве зачинявся, пасажирське сидіння було настільки завалене речами, що годі було у бокове вікно визирнути. Усі закапелки, усі закутки були забиті мотлохом. Серйозно, час зав’язувати з покупками в інтернеті. Треба буде купити більше авто, бо з цим швидкі втечі організувати буде усе важче. Звісно, можна було щось лишити. Скажімо, шикарну капучино-машину, але в такому містечку, як Орієнтал, без неї було не обійтися — не хотілося жити, як якийсь дикун у глушині. Часточка великого міста, так би мовити.

Хай там як, а речі вона зібрала. Увечері здасть зміну в «Тайдвотері», а тоді виїде на трасу й зверне на південь, як тільки доїде до головного східного шосе. Кенді вирішила перебратися до Флориди. Скажімо, про Саус-Біч вона чула багато хорошого, і, судячи з того, що їй казали, вона би там залюбки затрималася надовго. Звісно, вона такі речі й раніше собі обіцяла, та все-таки треба було, щоби все склалося, але ж може дівчина помріяти, правда?

Щодо чайових, то вечір суботи був клондайком, а от п’ятниця видалася не дуже — через це вона й вирішила відробити ще одну зміну. Починалося все шикарно — вона вдяглася у тісний топ й коротенькі шортики, і хлопці буквально кишені вивертали, аби привернути до себе її увагу. Але потім приперся Ейбі й усе зіпсував. Сів до столу, на вигляд хворий, як вуличний пес, та ще й спітнілий, наче з лазні, і десь півгодини витріщався на неї з тим своїм психонутим виразом обличчя.

Таке вона вже бачила — таке параноїдальне власництво — та Ейбі вдалося вийти у п’ятницю на небачений досі рівень. Для неї вихідні тільки починалися, і вона відчувала, що Ейбі от-от утне якусь дурницю, чи навіть щось по-справжньому небезпечне. Кенді була впевнена, що тоді він і почне, і, може, він би й почав, та, на щастя, йому хтось подзвонив, і він прожогом вискочив з бару. Вона навіть очікувала, що він може заявитися до неї додому суботнього ранку, але й тоді нічого не сталося. Не приходив він і сьогодні — цьому вона була тільки рада. Добре, що не приходив, бо завантажене авто робило цей план аж надто очевидним, і було ясно, що її намір утекти його аж ніяк не надихне на щось хороше. Їй неприємно було думати про це й зізнаватися собі в цьому, та Ейбі сильно її лякав. І половину бару перелякав у п’ятницю. Як тільки зайшов, то люди почали розходитися — тому й чайових вона майже не назбирала. Навіть коли він пішов, люди не поспішали повертатися.

Але тепер все було майже позаду. Ще одна зміна, і ноги її тут більше не буде. І Орієнтал, як і більшість місць, де вона побувала, стане для неї не більше, ніж просто спогадом.

***

Алана Боннера неділі завжди трішки засмучували, бо з ними приходило розуміння, що завтра знов на роботу. Для себе він якось вирішив, що люди зазвичай надто переоцінюють значення роботи.

Не те щоб він мав вибір. Мати хотіла, щоби він усе на світі здобув сам, чи як там вона каже, а це, ясна річ, облом. От якби вона найняла його управителем на фабриці, то була б інша справа — сидів би в конторі під кондиціонером, роздавав вказівки, наглядав за роботою інших, а не закуски розвозив по крамницях. Але що робити? Мама головна, і ту посаду вона берегла для Емілі, його сестри. Бо, на відміну від нього, Емілі закінчила коледж.

Але не все так погано. У нього було своє житло, хоч і завдяки мамі, і всі комунальні послуги оплачувалися за рахунок саду, а це означало, що всі зароблені ним гроші цілковито лишалися йому. Чи навіть ліпше: міг приходити і йти, коли йому заманеться — серйозний крок уперед порівняно з життям у материному будинку. Та й працювати на маму, хоч би й у конторі з кондиціонером, було б не легше. По-перше, якщо працювати безпосередньо з нею, то вони постійно натикалися б одне на одного — сумнівне задоволення. А ще мама аж надто велику увагу приділяє паперам і формальностям, а це ніколи не було його сильною стороною, тож так, як є зараз — найліпший варіант. Більшість часу він міг робити що завгодно, коли завгодно — і всі вечори й вихідні належали йому.

У п’ятницю все склалося якнайліпше — в «Тайдвотері» було наполовину менше людей, ніж завжди. Принаймні після того, як Ейбі припхався. Люди реально тікали звідти пошвидше. А він лишився, і деякий час все було просто… шикарно. Він балакав із Кенді, і йому здалося, що її й справді цікавило те, що він розповідав. Звісно, вона до усіх загравала, але він відчував, що сподобався їй. Сподівався, що так само вийде і в суботу, та в барі був реально зоопарк — усі столики зайняті і до шинквасу не проштовхатися. Він власних думок не чув — що вже говорити про балачки з Кенді.

Але ж щоразу, коли він робив замовлення, вона посміхалася йому через голови інших хлопців, і це давало йому надію на сьогоднішній вечір. По неділях мало хто ходить по барах, і він збирався з мужністю запросити її на побачення. Навряд вона погодиться, але що йому втрачати? Вона ж незаміжня, правда?

***

У трьох годинах ходу на захід від Орієнтала Френк стояв на полі для гольфу. Просто перед ним була тринадцята лунка, Роджер саме прилаштовувався загнати туди м’яча, а він пив собі пиво. Роджер сьогодні грав добре — ліпше, ніж Френк. Сьогодні він не зробив жодного удару, який би зміг урятувати його реноме. Драйви виходили кручені, а чипи короткі, тож про прямі удари до лунки й говорити не випадало.

Він намагався заспокоїти себе, що про результат не треба хвилюватися. Це ж була можливість утекти з кабінету й побути з приятелем, подихати свіжим повітрям і розслабитися. На жаль, легше від цього не ставало. Усім відомо, що головна насолода від гольфу полягає в тому, щоби зробити щасливий удар ключкою — дугоподібний драйв через весь фервей чи чип, після якого м’яч опиниться просто перед лункою. На даний момент він не зробив жодного вартого уваги удару, а на восьмій лунці витратив усі п’ять патів. П’ять! Він з таким же успіхом міг би піти гратися до місцевого атракціону — спробувати між лопатей млина загнати м’яча клоунові до рота. І навіть повернення Аманди не поліпшувало йому настрій. Якщо так ітиме й далі, то він, напевно, і матч не дивитиметься, бо було в нього передчуття, що ніякого задоволення від того не матиме.

Він зробив останній ковток пива з бляшанки й подумки похвалив себе за те, що взяв повний холодильник. По всьому видно, що день буде довгий.