Страница 65 из 213
Ми роздивилися, Макара і справді не було. Опізнився чи зрадив? Саме тієї хвилини, як ми збиралися вирішати це питання, хвіртка розчинилась і до подвір'я вскочив захеканий Макар. В правій руці він тримав футбольний м'яч, у лівій — добрий пакунок грубезних книжок. Макар, найфанатичніший наш футболіст, був у нас охоронцем м'яча. Він його латав, мастив касторкою, надував і заклеював камери. Щодо книжок, то, певна річ, без хоч невеличкої бібліотеки Макар не міг би виїхати за межі міста на два місяці.
— Ура, Макар! — зустріли ми його. — А де ж твої речі, Макар?
— Розумієш, — заметушився запеклий книжник-футболіст, — взагалі, я не встиг. Поки я зібрав книжки, дивлюсь — без п'ятнадцяти сьома, я скоріше за м'яч і сюди…
Макарова інформація була, звісно, зустрінута гомеричним реготом.
— Як же ти спатимеш, Макар, без ковдри?
— О! — Макар, виявляється, по дорозі сюди встиг вже про це подумати. — Взагалі, це дурниці! На селі, знаєте, є така штука, зветься половою, в неї можна заритися по шию, і буде тепло, як під периною! Крім того ж, взагалі сіно, солома і таке інше. А білизни, взагалі, більше одної пари й не потрібно. Там же, кажуть, під боком став — пішов, значить, і виправ собі підштаники…
Інспектор спустився з ганку й підійшов до Макара теж. Його заінтригував пудовий пакунок з книжками.
— Що це за книжки? — поцікавився він.
— Взагалі, так собі, знаєте, книжки…
— Белетристика? Підручники?
— Ну да, знаєте, і белетристика, і підручники, взагалі!
— Ану, розв'яжіть.
Гомін незадоволення пройшов по нашій лаві. «Що це, огляд? Трус?»
— Розв'язуйте, розв'язуйте! — підохотив інспектор вже цілком офіціальним, інспекторським тоном.
Макар знехотя підкорився. Він розв'язав шворку, і стовпчик книжок розсипався по крилу ґанку. Інспектор висмикнув з купи кілька. Це була непогана колекція гуманістів середніх та ідеалістів нових віків з кількома безперечно рідкісними екземплярами. Поміж них були перемішані окремі книжки Конан-Дойля[211], Бусенара[212] і Жакомо[213]. Одначе особливу увагу інспектора привернули: Юм — «Исследование о человеческом разуме»[214], Спенсер «Основные начала»[215] і Арістотель «Этика»[216]. На його обличчі відбилося відразу і здивування, і поблажлива зверхність:
— Невже ви, Макар, думаєте, що розумієте ці книжки?
— Я ще не читав їх, Юрію Семеновичу…
— І не читайте…
Макар промовчав.
Інспектор раптом кинув бровами на очі. Книжка, яку він висмикнув щойно, не вподобалась йому.
— А це мені доведеться у вас забрати…
— Юрію Семеновичу!
— Да, да! Одержите, як закінчите гімназію.
То було: Герцен — «Кто виноват?»[217].
— Але ж це белетристика, Юрію Семеновичу.
— Це нічого не значить.
— Але ж, взагалі, я мушу її віддати, Юрію Семеновичу. Це книжка не моя…
— А чия?
Макар змовк. Ми стояли довкола, спохмурнілі й сердиті. Піднесений і веселий настрій під'їзду та передчуття не відомих, не звіданих ще пригод був зіпсований. Прохолодний і росяний бадьорий літній ранок втратив усі свої принади й радощі. Стало просто хмарно, сіро і тоскно. Ми були гімназисти, стояли серед гімназичного двору, і інспектор гімназії відбирав у нашого товариша недозволену книжку. Нудьга!
Нарешті, залишивши книжку в бездонній інспекторовій кишені, ми виїхали.
За кілька хвилин ми проминули останні приміські хатки і місто зосталося позаду. Теплий і вільний степовий вітерець прожогом вишмигнув з байраку і вдарив нам зненацька просто в обличчя. Чорт побери! Хай там що, а ми ж за межами міста, за межами гімназичної дисципліни та класних дисциплін. Пілі й вахмістри зосталися там, позаду, он серед тих віддалених будівель і дахів. Попереду аж два місяці волі, цілковитої волі, без позашкільного догляду, в зовсім нових, не знаних, навіть і неуявних умовах невідомого, ніколи не баченого села! Попереду нове й принадне життя, задушевна товариська компанія і безліч таємничих пригод!
Аркадій Петрович зняв і закинув на віз свою формену, з золотими ґудзиками й зірками на комірі, учительську тужурку. Тепер, в самій сорочці, він був схожий ні в якому разі не на педагога, а скоріше на гімназьора-восьмикласника, дарма що й лисуватого. Хотілося. підійти й загилити йому кулаком по спині:
За чотири години путі похриплими, надірваними голосами ми переспівали достоту весь наш гімназичний пісенний репертуар. Заспівували Аркадій Петрович і наш неодмінний співець Матьожа Туровський.
НОВІ ЗЕМЛІ ВІТАЮТЬ НАС
Ми спинилися на пагорбі.
Звідси, з узвишшя, ми бачили світ довкола нас великим радіусом кілометрів на двадцять. До обріїв, скільки сягало око, чергувалися картатою плахтою луки, поля і толоки. Де-не-де їх несподівано розтинав байрак з хаотичним розчепір'ям ярів, приярків і переярків. Де-не-де хвильною стіною здіймався грабовий перелісок з молодим зрубом. Який широкий простір! Яке вільне й непережитне почуття простору!
Впрост перед нами, в глибокій балці лежав величезний і чистий став. Він був до півкілометра завширшки і кілометрів два завдовжки. Він кінчався греблею, млином і вузенькою річечкою. Але за півкілометра річка знову розпливалася великим плесом трохи меншого, широкого й чистого ставу. Потім знову була гребля, був млин, і витікала вузенька річечка. І так — скільки бачило око, без кінця, поки третій чи четвертий став не зникав за зворотом розлогої, широченної балки. Став, гребля, млин, річечка, став — так майже колом оперізувало величезний, плескатий горб, покартований чотирикутниками полів, покраяний смугами доріг, поцяткований зеленими кучугурами дерев. На вершині горба, в гущавині садів і в плямах широких доріг, біліли й синіли хати під стріхами. То були Бидлівці. Ху, як це було прекрасно!
В цей час з-за вигибу узвозу, просто до нас, виринула доволі кремезна, дарма що юна, постать. На голові в неї був гімназичний кашкет.
— О! Мілорд, а ви якими судьбами тут?!
Весело оскирюючись, до нас підійшов однокласник Потапчук.
— Драстуйте, Аркадію Петровичу! — скинув він кашкет до педагога. — Здорові, хлопці! — привітався він і до нас, вдаривши найближчих своїм здоровенним кулаком по плечах.
Зустріти серед невідомих полів і ланів, під неосяжним і вільним небозводом, у гарячих променях літнього сонця свого шкільного товариша — це особливо весело і приємно. Ми оточили Потапчука з радісними вигуками й замолотили його кулаками всі враз. Сердега насилу видерся.
Петро Потапчук, незважаючи на свою дебелу й кремезну, несподівану для сімнадцяти років, постать, був у нас в класі малопомітною особою. Не позначаючися видатними здібностями, він був, проте, всупереч гімназичним традиціям, дуже ретельний до навчання. Майже щороку його виключали з гімназії за «невзнос платы за право учения». Ї щоразу, поблукавши тижнів зо два вигнаним з гімназії, Потапчук повертався нарешті коштом спеціальних благодійних вечорів або ще через якийсь принагідний випадок. Був Потапчук одним з найбідніших учнів нашого класу. Він навіть не мав ніколи власних підручників і користувався тут також з ласки товаришів. Його мати, удова, мала в Слобідці мікроскопічну хатку з мікроскопічним коло неї городом. Щодо землі, то стара Потапчукова мала її всього півморга за три кілометри від села.
211
Koнан-Дойл (Дойл Артур Конан; 1859–1930) — англійський письменник, ввів у детективну літературу образ сищика-любителя Шерлока Холмса.
212
Буссенар Луї Анрі (1847–1910) — французький письменник, автор гостросюжетних творів, написаних на географічному, природничо-історичному матеріалі, а також науково-фантастичних і пригодницьких романів («Таємниця лікаря Синтеза», 1888; «Капітан Зірви-голова», 1901 та ін.).
213
Жаколіо Луї (1837–1890) — французький письменник. Тривалий час жив в Індії та Океанії. Свої пригоди описав у книгах «Подорож в країну баядерок» (1878), «Подорож в країну слонів» (1876) та ін. Автор пригодницьких романів «Пожирателі вогню» (1887), «У трущобах Індії» (1888) та ін., пройнятих співчуттям до пригноблених народів та різкою критикою колонізаторів.
214
… Юм — «Исследование о человеческом разуме»… — Твір англійського філософа, економіста, історика Девіда Юма (1711–1776) написаний у 1748 р.
215
… Спенсер — «Основные начала»… — Йдеться про твір англійського філософа-ідеаліста, соціолога, економіста, історика, одного з родоначальників позитивізму Герберта Спенсера (1820–1903).
216
… Арістотель — «Этика». — Один з головних творів давньогрецького філософа і вченого Арістотеля, в якому він розробив принципи свого етичного вчення.
217
… Герцен — «Кто виноват?». — Олександр Іванович Герцен (1812–1870) — російський революціонер-демократ, письменник, філософ. У романі «Кто виноват?» (1841–1846) різко критикував кріпосницький лад.
218
Радіймо, поки молоді, — після короткої юності, після хворобливої старості нас прийме земля. Життя наше коротке, скоро кінчиться, прийде невблаганна смерть, вхопить нас несподівано, нікого не обмине!