Страница 125 из 213
— Шкода. «Три» не годиться. А у вас?
— У мене кругле «п'ять», — навіть ображено скинула Катря бровами.
— Тоді я пишу. Не будемо тратити часу.
Вони сіли долі, і Зілов добув з кишені блокнот і олівець. В хащах глоду кілька разів просвистала іволга. Ще якийсь невідомий птах шипів і прицмокував десь у верховітті. Катря почала рвати суниці, яких на зеленому барвінковому килимі галявинки довкола було безліч — червоних і соковитих. Вона клала їх у рот по одній.
— Значить, так… — Зілов насупив брови, але це йому вдавалося погано, бо брови в нього росли невиразні і зморщок між ними іще не було, і замислено послинив графіт.
Дорогий О. І.! Страйковий комітет все ж таки арештовано вчора ввечері в артою та австрійцями майже весь…
— Прізвища, як ви гадаєте, перерахувати? Чи, може, на всякий випадок, не треба?
— Ну, єрунда! Все одно вже. Та й інакше він не знатиме, хто ж зостався. Цих, на всякий випадок, не треба…
— Ну, звичайно!.. Значить, «Страновський, Вікторович, Червинський…». Слухайте, Катре, ви б заспівали, чи що? Все ж таки, знаєте…
Катря поклала велику золотаво-червону суницю до рота і відкинулась навзнак.
— «Зелененький барвіночок стелиться низенько…»[352] — голос в неї був приємний, низького тембру, але несформований, дівочий, контральто. Голову, співаючи, вона відкидала назад, немов птах.
Дяковський. Всі. Машиніст через кочегара просить ваших вказівок слюсарю і телеграфісту…
— «А мій милий чорнобривий горнеться близенько…» Про меншовиків, будь ласка, не забудьте… «Ой, ще, ще, ще — ще ближче!»
Меншовики, та й есери також, разом з «Куренем» і «Просвітою», кажуть ставати до роботи, тільки будуть задоволені економічні вимоги, запевняючи німецьке командування, що страйк ніяк не політичний. Вчора німці наказали робити виплату за всі чотири місяці. Гроші привезено з Києва всім за місяць. Виплатили тільки депо. Люди гроші одержували і зразу ж тікали, на роботу не стаючи. Меншовики випустили заклик ставати. Декого з кондукторів і машиністів загітували…
— Чого ж ви замовкли? Співайте!
— «Зелененький барвіночку, стелися ще нижче…» Не забудьте про «Чорну руку»… «Ой мій милий, чорнобривий, присунься ще ближче…»
Катря співала і крутила головою на всі боки. Звідси, з-за пенька та каменя, це було дуже. зручно, — лишаючись непомітним, можна було бачити через галявину метрів на сто.
«Ой, ще, ще… ще ближче!»
І ще: що робити?..
Десь з хащів глоду Катриному співу почала вторити іволга.
З'явилась якась «Чорна рука». Вже з два тижні, з першого дня страйку. Вибили вікна адміністрації. Вимазали дьогтем і викачали в пір'я австрійського офіцера. На гетьманських і німецьких оголошеннях надписують непристойні слова. Німці кажуть на робітників. Робітники обурені.
Катря заспівала:
— «Ах, зачем эта ночь так была хороша? Не томилась бы грудь, не страдала душа…»[353]
Селяни охоче дають хліб, картоплю тощо. Підвозять, немов на базар на продаж. Ми зараз ідемо до «погорілої хати» для організації постачання харчів із цього села. Відповідь наготуйте на вечір…
— Все?
— Все, — сказала і Катря. — «А она на любовь смотрит так холодно…» Хочете суниць? Це я для вас назбирала. — Вона простягла жменю, повну запашних ягідок, і висипала Зілову в рот зразу всю.
— М-м-м… Я задихнуся! — Він над силу ковтнув. Катря звелася, перестрибнула струмок і стала на камінь.
Уважно вона роздивилася навкруги. Ліс стояв тихий, крізь стовбури де-не-дс просвічували зелені вруна.
— Чудово! Можете класти… Ви читали, такий єсть український письменник Франко?
Зілов акуратно згорнув папірець, втис його у бляшаночку і поклав її на місце.
— Катре!..
— Що?
— Ні… Нічого… — Зілов зітхнув.
— «По дорозі жук, жук, по дорозі чорний — подивися, дівчинонько, який я моторний…»[354]
Заливаючися в два голоси, вони вийшли з ліска на дорогу і звернули праворуч, на захід. В цьому місці на перехресті стояв роздоріжний стовпчик. На дощечці в той бік, куди вони рушили, стояло: «Бидлівці, 18 верст».
Але зразу ж, з-за повороту, назустріч їм виїхала бричка. Двоє гетьманських стражників, вартових, сиділи в ній — з гвинтівками за плечима, шаблями при боці, револьверами на поясах.
— Стій! — гукнули вони разом, рвучко спиняючи сивого огиря.
Зілов і Катря стали.
— Хто такі і куди?
— По хліб, пане добродію, по харчі! — заквапилася Катря прохальним, жебрацьким тоненьким голоском і вся враз зробилася якась менша й тонша. — На базарі нічогісінько, живемо по-городському, своїх городів не маємо…
— Подсведчіньє! — буркнув той, що намагався говорити по-російському. Звертався він виключно до Зілова, з-під брів оглядаючи його косоворотку, захисного кольору штани і якогось «бувшого» кольору кашкет. На Катрю він і не глянув.
Зілов, не поспішаючи, переклав згорнутий чувал з-під лівої руки під праву і добув з кишені папірець. Стражник кинув бровами на очі і величаво його розгорнув. То була студентська посвідка п'ятнадцятого червня поточного року зачисленого на математичний факультет Київського університету святого Володимира[355] Миколи Ферапонтовича Макара. З'явитися до початку семестру, як свідчив студентський білет, Микола Ферапонтович Макар — рік народження тисяча дев'ятсотий, православний, парубок — мав першого вересня цього року.
Стражник ударяв по конях, біда заторохкотіла геть, і, загорлавши пісню ще дужче, Зілов з Катрею рушили шляхом униз.
— Ким би ви хотіли бути, Зілов? — запитала Катря, коли пісня була доспівана.
Зілов відгукнувся зразу:
— Я буду полярним дослідником! Звичайно, — зразу ж Перебив він себе, — вже тоді… потім, після революції, коли буде Радянська влада.
— Полярним дослідником?!
— Розумієте, — загорівся Зілов, але зразу ж зніяковів, — це дуже цікаво. І страшенно потрібно, — негайно ж додав він. — Полярні країни — це ж єдина біла пляма на земній кулі. І саме там сховані секрети кліматів, пір року, взагалі погоди. І це не тільки романтика, тобто зовсім не романтика, — мерщій виправився він, — і не просто «чиста наука». Прикладне значення полярних досліджень… От візьміть, скажімо, Кука[356], Дежнєва[357], Нансена[358], Макарова[359], Берінга[360]…
— Брр!.. — пересмикнула плечима Катря, — Півроку ніч, вічний лід, хуртовини, айсберги… Ви це давно вирішили?
— Так. Ви ж знаєте, мого батька заслано жандармами на Мурман? Я зацікавився північчю, почав читати і тоді побачив…
— Брр! — ще раз здригнулась Катря. — Нізащо! А я…
Бидлівські стави блиснули гарячою синьою лускою вже далеко після полудня. Катря з Зіловим були в поросі, червоні від сонця і мокрі від спеки, але збуджені й завзяті. І вони знали тепер одне про одного все докладно — куди більше, ніж за попередні роки знайомства. За три години вони наговорилися й насперечалися досхочу. Тепер Зілову було відомо, що Катря терпіти не може Каутського[361], що на природничий факультет вона вступить цього ж таки року, будь там що, що найкращий поет все ж таки Пушкін, що «Капіталу»[362] Катря прочитала тільки перший том, та й те зовсім не до кінця, що в місячні ночі чомусь так сумно, але прекрасно і хочеться вчинити щось велике-велике, а найкраща квітка поміж усіх квіток — резеда: скромна і ніжно пахне. Що Наполеон[363] був зовсім не геній, а просто нахаба і сатрап, що найбільше щастя для жінки — це бути матір'ю, що Шевченка Катря знає мало не всього: їй його ще змалку проказував напам'ять батько, а батькові так само дід. Що Шурка Можальська таки буде завтра у Вахлакових і Катрі точно відомо, хто в неї закоханий, що Козубенко, безперечно, член партії, але нікому, навіть своїм, цього не говорить, і це просто єрунда так секретничати між своїх і — багато іншого. А Катрі стало відомо, що Зілов, як це не дивно, Каутського взагалі не читав, що про вищу освіту зараз можна тільки мріяти, та й те наодинці, вночі, коли лягаєш спати, що поезія взагалі єрунда, що «Капітал» легше починати зразу з другої частини, що велике-велике хочеться робити повсякчас, а зовсім не в самі місячні ночі, що квіти потрібні тільки бджолам, що Наполеон був солдат і політик і повчитись в нього є чого, що зводити роль жінки в суспільстві виключно до ролі матері — це злочин і домострой[364], що до Вахлакових завтра Зілов не має часу йти, а на те, в кого закохана Шурка Можальська, йому наплювать, що коли Козубенко й член партії, але ховається з цим, то це його справа, і він, безперечно, правий, і дивно, що Катря — сама член наполовину нелегального соробмолу[365] — так легковажно ставиться до справ підпільної конспірації, і досить з неї того, що вона знає Олександра Івановича — і багато іншого… Вони остаточно похрипли і вже перекричати одне одного не могли.
352
«Зелененький барвіночок стелиться низенько…» — українська народна пісня.
353
— слова так званого фабричного романсу, популярного в міщанському середовищі на початку XX ст.
354
«По дорозі жук, жук, по дорозі чорний — подивився, дівчинонько, який я моторний…» — українська народна пісня.
355
Київський університет святого Володимира — нині Київський ордена Леніна державний університет ім. Т. Г. Шевченка (заснований у 1834 р.).
356
Кук Джеймс (1728–1779) — англійський мореплавець, керівник трьох кругосвітніх експедицій, відкрив Великий Бар'єрний риф, східне узбережжя Австралії, Гавайські острови, північно-західні береги Північної Америки.
357
Дежнєв Семен Іванович (1605–1673) — російський землепроходець, в 1648 р. проплив від гирла Колими в Тихий океан, відкрив протоку між Азією та Америкою.
358
Нансен Фрітьйоф (1861–1930) — норвезький дослідник Арктики. В 1888 р. першим пересік Гренландію на лижах, у 1893–1896 рр. керував норвезькою експедицією на полярному судні «Фрам».
359
Макаров Степан Осипович (1848/49-1904) — російський флотоводець, океанограф, віце-адмірал, керівник двох кругосвітніх плавань. На початку російсько-японської війни командував Тихоокеанською ескадрою в Порт-Артурі. Загинув на броненосці «Петропавловськ», що підірвався на міні.
360
Берінг Вітус Іонассен (1681–1741) — мореплавець, капітан-командор російського флоту. Пройшов між Чукотським півостровом і Аляскою (Берінгова протока), відкрив ряд островів Алеутської гряди.
361
Каутський Карл (1854–1938) — один з лідерів і теоретиків німецької соціал-демократії і II Інтернаціоналу, централіст. У роки перед першою світовою війною став на шлях примирення з ревізіонізмом. Заперечував необхідність пролетарської революції, виступав проти диктатури пролетаріату. Вороже зустрів Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Ренегатство Каутського, його відступництво від марксизму викриті В. І. Леніним у роботі «Пролетарська революція і ренегат Каутський» та ін.
362
«Капітал» — головна праця Карла Маркса, в якій він, застосувавши діалектико-матеріалістичну методологію дослідження, відкрив економічний закон розвитку капіталізму, неминучість його загибелі і перемоги комунізму.
363
Наполеон I (Наполеон Бонапарт; 1769–1821) — французький імператор в 1804–1814 рр. та в березні — червні 1815 р., полководець, політичний і державний діяч.
364
«Домострой» — твір російської літератури XVI ст., зібрання житейських правил і порад. Обстоював принципи патріархального побуту і деспотичної влади глави сім'ї. Виник у середовищі новгородського боярства і купецтва. Поняття домострой згодом стало загальним позначенням консервативного побутового укладу.
365
Соробмол — Союз робітничої молоді.