Страница 154 из 188
Ерагон бив іще тричі поспіль, але Мертаг щоразу зупиняв його випади. Коли ж Ерагон відвів руку назад для наступного удару, Мертаг спробував відповісти йому, вдаривши навідліг у коліно тильним боком меча. І, якби меч досяг своєї цілі, він, поза сумнівом, зламав би Вершникові коліно. Однак, розгадавши задум Мертага, Ерагон змінив напрям свого удару й зупинив Зарок за дюйм від своєї ноги.
Так кілька хвилин вони й обмінювались ударами, намагаючись збити один одного з ритму. Та все було марно. Суперники надто добре знали один одного. Що б не пробував зробити Ерагон, Мертаг встигав його випередити, і навпаки. Це була наче гра, у якій їм обом треба було продумувати багато кроків наперед. І коли Ерагон зосереджувався, щоб збагнути думки та почуття Мертага, а отже, передбачити, що він робитиме далі, у нього виникало навіть якесь почуття близькості до свого суперника.
Однак із самого початку Ерагон помітив, що Мертаг грає в цю гру не так, як було колись. Він атакував жорстоко, чого раніше ніколи не робив, так, наче ревно хотів здолати Ерагона, до того ж, швидко. Після першого вибуху злості Мертаг, здавалось, заспокоївся, і тепер уся його поведінка демонструвала лиш холодну невблаганну рішучість.
Ерагон помітив, що поволі починає битися на межі можливостей. Ясна річ, він міг стримувати Мертага, але захищатися йому доводилось куди більше, ніж він би того хотів.
За якийсь час Мертаг ні з того ні з сього опустив свій меч і повернувся до трону Галбаторікса.
Ерагон розгубився. Він не знав, продовжувати йому бій чи ні. І ось у цей самий момент розгубленості Мертаг стрибнув до нього. Ерагон, стоячи на місці, завдав удар. Мертаг прийняв його на щит, а потім, замість того, щоб відповісти власним ударом, як гадав Ерагон, він щосили штовхнув своїм щитом щит Ерагона.
Вершник напружився й штовхнув у відповідь. Він хотів спробувати дотягнутись позаду щита до ніг Мертага, але той штовхав надто сильно, тож Ерагон вирішив не ризикувати. Мертаг був трохи вищий на зріст, і це давало йому можливість тиснути на щит Ерагона так, що тому було важко не ковзати назад по відполірованій кам’яній підлозі.
Урешті-решт могутнім ривком Мертаг відштовхнув Ерагона так сильно, що той спіткнувся. І, поки він хитався, намагаючись устояти на ногах, Мертаг ударив його в шию.
— Летта! — швидко сказав Галбаторікс.
Кінчик Зарока завмер на палець від шиї Ерагона. Той отетерів, не зовсім розуміючи те, що тільки-но відбулося.
— Стримуй себе, Мертагу, інакше я зроблю це за тебе,— суворим тоном мовив Галбаторікс.— Я не люблю повторювати свої слова. Ти не повинен убивати Ерагона, а він не повинен убивати тебе... Продовжуйте!
Здається, аж тепер Ерагон нарешті зрозумів, що Мертаг щойно хотів його вбити і він неодмінно зробив би це, якби не втручання Галбаторікса. Вершник страшенно розгубився. Він вдивлявся в обличчя Мертага, намагаючись знайти хоч якесь пояснення, але обличчя, його суперника залишалося непроникне, так, наче Ерагон важив для нього дуже мало або й узагалі нічого не важив.
Це було щось неймовірне. Мертаг напевно грав не так, як повинен був грати. Щось змінилось у ньому, але що саме, Ерагон сказати не міг.
А на додачу Вершника пригнічувало розуміння того, що він програв і, за всіма правилами, мав би бути вже мертвий. Це розуміння підривало його впевненість у собі. Зрештою, він не раз і не два зустрічався зі смертю, але вона ще ніколи не підступала до нього так близько. Сумніву не було: Мертаг переміг його, а те, що він живий — всього лиш милосердя Галбаторікса.
«Не думай про це, Ерагоне,— сказала Арія.— Навряд чи Мертаг хотів тебе вбити. Та й ти не хотів його смерті. Якби це було не так, битва склалася б інакше. Принаймні в Мертага ніколи не було б можливості атакувати тебе так, як він це зробив».
Ерагон із сумнівом і вдячністю подивився на край острівця світла, де стояла Арія разом з Елвою та Сапфірою.
«Якщо він спробує розірвати тобі горло,—, додала Сапфіра,— підріж йому сухожилля на ногах, щоб бути певним, що він не зможе зробити цього ще раз».
Ерагон кивнув. Він розумів, що казали йому Арія та Сапфіра.
Поєдинок тривав. Суперники розійшлися і знову зайняли місця один навпроти одного. Галбаторікс задоволено дивився на них.
Цього разу Ерагон атакував першим.
Вони билися довго-довго. Мертаг більше не пробував завдавати смертельних ударів. Тим часом Ерагон, на своє превелике задоволення, таки зміг дотягнутись до ключиці суперника, хоч і зупинив удар іще до того, як Галбаторікс мав би зробити це за нього. Мертаг був явно збентежений. Ерагон у відповідь лише посміхнувся.
Обидва суперники діяли однаково майстерно, сильно й спритно. З другого боку, обидва вони припускалися й помилок. Невдовзі з’явилися й рани.
Першою раною був поріз, який Мертаг зробив Ерагонові на правому стегні, влучивши в щілину між краєм кольчуги та верхньою частиною поножа. Поріз був легкий, але надзвичайно болючий, і щоразу, коли Ерагон переносив вагу на праву ногу, з рани сочилася кров.
Потім уже Ерагон влучив Мертагові в зап’ясток. Він розтяв йому руку від краги до рукава туніки. І хоч м’язи залишились цілі, рана дуже боліла.
Крім того, через кров, яка сочилася в рукавицю, Мертаг принаймні двічі змушений був послаблювати хватку.
Іншим разом Ерагон поранив Мертагові праву литку, а ще за якусь мить, поки той приходив до тями після невдалої атаки, обійшов щит і з розмаху опустив Брізінгр якраз на середину його лівого поножа, залишивши на сталі добрячий зазубень.
Мертаг аж засичав від болю й відскочив назад на одній нозі. Тоді Ерагон стрімко пішов уперед, обертаючи Брізінгр і намагаючись звалити свого суперника на підлогу. Та, незважаючи на біль, Мертаг захищався дуже вдало, а потім і сам перейшов в атаку — за кілька секунд уже Ерагон ледь втримався на ногах.
Досить довго їхні щити легко витримували безугавний шквал ударів. Судячи з усього, Галбаторікс залишив у силі закляття на мечах та обладунках обох суперників. Однак через якийсь час закляття на щиті Ерагона помітно ослабли. Те саме сталося й зі щитом Мертага. Недарма після кожного удару меча від щитів почали навсібіч розлітатись тріски. Більше того, уже невдовзі Ерагонові вдалося взагалі розтрощити щит Мертага. Щоправда, особливої переваги йому це не дало, бо Мертаг тут-таки вхопив Зарок обома руками й завдав пару таких сильних ударів, що Ерагонів щит теж розколовся. Таким чином, сили суперників знов були рівні.
Каміння під ногами обох суперників поволі ставало слизьким від крові. Міцно стояти на ногах було все важче й важче. Звуки від ударів зброї відбивалися від стін велетенської зали, повертаючись назад тихою луною, неначе звуки якоїсь давним-давно забутої битви. Часом здавалося, що ці двоє лицарів опинилися сам на сам в осередді цілого всесвіту — все потопало в темряві, і лиш вони, схрестивши мечі, стояли на крихітному острівці світла під пильними поглядами Галбаторікса та Шруйкана.
Без щитів битися Ерагонові стало легше. Тепер його удари раз по раз діставали Мертага, влучаючи здебільшого в руки та ноги.. Звичайно, Мертаг теж діставав тепер свого суперника значно частіше. І попри те, що обладунки захищали їх досить надійно, дрібних ран та синців ставало все більше й більше.
Бій тривав уже досить довго з перемінним успіхом. І що довше вони билися, то все ясніше Ерагон розумів, що Мертаг фехтує краще за нього. Ця перевага була ледьледь помітна, але вона, поза сумнівом, була. «Якщо поєдинок триватиме так і далі,— подумав Ерагон,— то кінець буде один: Мертаг забере в мене всю силу. І це може статися вже невдовзі...» З кожним кроком Вершник відчував, як кров жебонить із його рани на стегні, з кожною миттю захищатись йому ставало все важче й важче.
Двобій треба було завершувати негайно. А коли ні, то що він зможе вдіяти з Галбаторіксом? Вершник уже й тепер сумнівався, що зуміє боротися з королем як рівний з рівним. Та він повинен був спробувати. Він неодмінно повинен був хоч би спробувати...