Страница 153 из 188
Доки Барст наближався, один з котів-перевертнів, що був у подобі невеликої на зріст жінки-білявки, зумів непомітно підкрастись і розпанахати йому пазурами ліве стегно. Барст скрикнув й обернувся, але кіт-перевертень зашипів і встиг відскочити від нього. Лорд зачекав іще секунду, щоб упевнитись, що перевертень більше не заважатиме йому, і знову рушив до Рорана. Тепер накульгування Барста стало ще помітнішим.
Роран облизав пересохлі губи, невідривно дивлячись на свого ворога. На що міг сподіватися Міцний Молот? У нього був лише спис. Він не мав навіть меча. Про те щоб зрівнятися з Барстом у силі й швидкості, годі було навіть думати. До того ж, поруч із Рораном не залишилося більше нікого, хто міг би йому допомогти.
Ситуація була безнадійна, та Роран нізащо не хотів визнавати свою поразку. Одного разу він уже здався й більше ніколи цього не зробить, нехай навіть розум говорить йому про те, що на нього чекає смерть.
Тим часом Барст уже стояв над ним. І тоді Роран чимдуж ударив його в праве коліно, сподіваючись звалити на землю, Барст відбив спис своєю булавою, а потім кинувсь на Рорана. Міцний Молот передбачив цей випад і відхилився назад. Гаряче повітря війнуло йому в обличчя, коли булава Барста просвистіла зовсім близько від його голови. Лорд вишкірив зуби в жорстокій посмішці. Він уже збирався вдарити ще раз, коли раптом згори на нього впала якась тінь. Барст підвів очі. Білий ворон Ісланзаді щосили вдарив йому в обличчя дзьобом і кігтями. Птах нестямно каркав, аж Роранові здалося, що він говорив:
— Вмри! Вмри! Вмри!
Барст лайнувся й кинув щит, а потім вільною рукою згріб ворона, зламавши йому вже ушкоджене крило. З пошматованого обличчя лорда юшила кров.
Скориставшись моментом, Роран стрибнув уперед і вдарив списом у другу руку Барста, змушуючи його кинути і булаву. Другий удар Роран хотів завдати у відкриту шию Барста, однак на цей раз лорд зловив спис рукою, вирвав його в Рорана й зламав між пальцями так легко, як Роран зламав би суху гілочку.
— Ну, а тепер ти помреш,— сказав Барст, стікаючи кров’ю. Його губи були розірвані, на місці правого ока зяяла кривава рана, але він добре бачив свого ворога цілим оком. Лорд потягнувся до Рорана, намагаючись стиснути його в смертоносних обіймах. Роран не зміг би їх уникнути, навіть якщо б хотів. Та тільки-но руки Барста зімкнулись навколо нього, Роран і собі схопив Барста за пояс і щосили крутнув його, переносячи центр ваги на ушкоджену ногу лорда.
Кілька секунд Барст тримався, а потім його коліно підігнулось, і, скрикнувши від болю, він упав на одну ногу й розімкнув свою залізну хватку. Роранові якимось дивом вдалося вислизнути з рук Барста, незважаючи на їхню просто неймовірну силу. Він забіг іззаду й спробував схопити лорда за горлянку. Барст опустив підборіддя й не дозволив Роранові зробити цього. Тоді Роран обхопив руками груди Барста, сподіваючись втримати його, аж доки хтось інший завдасть лордові смертельного удару.
Барст закричав і впав набік, потягнувши Рорана слідом за собою. Обидва воїни покотилися по бруківці. Коли тіло Барста опинялось згори, Роран не міг навіть дихнути. Але він не відпускав свого ворога. Ось лікоть Барста врізався йому в бік, і Роран відчув, як тріщать його ребра. Він зціпив зуби й щосили вчепився в лорда руками.
«Катріна»,— думав Міцний Молот.
Барст знову вдарив його ліктем. Роран скрикнув, а перед його очима спалахнули вогні. Іще один удар, наче йому в бік врізалось ковадло, потім ще...
— Ти... не... переможеш... Той... Що Не Має... Молота...— прогарчав Барст.
Хитаючись, він звівся на ноги, потягнувши Рорана за собою.
З останніх сил Міцний Молот стис свого ворога в обіймах. Потім він закричав. Та свого голосу Роран не чув. Він тільки слухав, як натужно пульсує його кров і як тріщать сухожилля.
А потім нагрудник Барста просів якраз у тому місці, де його пошкодив кулл, і кристал гучно луснув.
— Ні! — закричав Барст, коли чисте біле світло вирвалося з-під країв його кольчуги. На мить він завмер, так, наче всі його м’язи обплело ланцюгами, а потім почав тремтіти.
Світло осліпило Рорана, обпекло йому руки й обличчя. Він відпустив Барста й упав на землю, закриваючи очі. .
А світло все лилося й лилося з-під нагрудника Барста, аж доки металеві краї не почали плавитись. Потім полум’я згасло. Світ ніби потемнів, а те, що залишилось від лорда Барста, оповите димом, упало навзнак на бруківку. Роран, кліпаючи очима, дивився в безбарвне небо. Він знав, що йому треба встати, бо поруч були солдати, але бруківка під ним здавалась напрочуд м’якою, і все, чого він хотів — заплющити очі й відпочити.
Коли він знову розплющив очі, то побачив Орика й Хорста, які схилились над ним, а також кількох ельфів.
— Роране, ти чуєш мене? — спитав Хорст, пильно й стурбовано дивлячись на нього. Роран хотів відповісти, та не зміг вимовити ані слова.
— Ти чуєш мене? Слухай, Роране! Тримайся!..
Роране! Роране!
Міцний Молот відчув, як тоне в темряві. Було так спокійно, наче він закутався в м’яку шерстяну ковдру. По тілу розлилось тепло. Останнє, що він пам’ятав, був Орик, який схилився над ним, промовляючи мовою гномів щось схоже на молитву.
ДАР ЗНАННЯ
Схрестивши погляди, Ерагон і Мертаг повільно кружляли один біля одного, намагаючись передбачити, куди і як буде рухатися суперник. Мертаг, як завжди, виглядав просто чудово, хоч під його очима були темні кола, а обличчя здавалось виснаженим. Ерагон подумав, що це, мабуть, наслідок якоїсь великої внутрішньої напруги. Обладунки Мертага були такі самі, як і в Ерагона: кольчуга, рукавиці з крагами, наручні, поножі, от тільки його щит був довший і тонший, ніж в Ерагона. Щодо мечів, то Брізінгр з його півтораручним руків'ям був довший, зате Зарок мав ширше лезо й більшу вагу.
Вони почали наближатись один до одного, і, коли між ними було вже близько десяти футів, Мертаг, який опинився спиною до Галбаторікса, мовив сповненим люті шепотом:
— Що ти робиш?
— Виграю час,— так само тихо відповів Ерагон, намагаючись не ворушити губами.
— Ти дурень,— зиркнув Мертаг зі злістю.— Він буде дивитись, як ми чикрижимо один одного на шматки... А що це змінить?.. Нічого.
Замість відповіді Ерагон переніс вагу тіла вперед і зробив різкий випад мечем, змушуючи Мертага відхилитись.
— Хай тобі грець! — просичав Мертаг.— Якби ти зачекав іще хоч день, я міг би визволити Насуаду.
Ерагон на мить завмер від подиву:
— Чому я маю тобі вірити?
Це питання ще більше розлютило Мертага — його губи скривились, і він прискорив кроки, змушуючи й Ерагона рухатись швидше.
— Здається, ти нарешті знайшов собі гідний меч,— трохи голосніше мовив Мертаг.— Його зробили для тебе ельфи, чи не так?
— Знаєш, вони...
Мертаг кинувся вперед, цілячись Зароком у живіт суперника, та Ерагон відстрибнув і встиг відбити червоний меч. Потім він зробив мечем над головою петлю, дозволивши руці зісковзнути з головки Брізінгра й тим самим збільшивши зону досяжності,— і Мертаг, пританцьовуючи, відскочив назад.
Обоє на мить завмерли, щоб побачити, чи нападатиме суперник знову. Жоден з них цього не зробив, і вони знов закружляли, ніби в танці. Тепер Ерагон був обережніший. Після обміну ударами він зрозумів, що Мертаг не поступається в силі та спритності ані йому, ані ельфам. Тим паче, що заборона короля використовувати магію, очевидно, не стосувалася тих заклять, які робили ноги та руки Мертага значно сильнішими. Правду кажучи, Ерагонові не припав до душі наказ короля, хоч він і розумів, що в іншому разі битва була б нечесна.
Та Ерагон і не хотів чесної битви. Він хотів одного: тримати під контролем хід поєдинку, так, щоб на власний розсуд вирішувати, коли та як його треба закінчити. На жаль, тепер, зважаючи на вміння Мертага орудувати мечем, Ерагон сумнівався, що в нього є така можливість. Та навіть якби вона й була, Вершник не був упевнений у тому, що зможе скористатися цим боєм, щоб напасти на Галбаторікса. Зрештою, думати про це зараз було ніколи. Залишалося сподіватися, що Сапфіра, Арія та дракони спробують вигадати щось самотужки. Тим часом Мертаг ударив Ерагона лівим плечем, змусивши його сховатися за щитом. Уже за мить Вершник зрозумів, що то була хитрість — Мертаг просто хотів опинитися справа від нього, щоб пробити захист. Ерагон блискавично обернувся й побачив, як Зарок по дузі летить йому прямо в шию. Край меча — тонка, мов струна, лінія,— зблиснув перед очима, й Ерагон ледве встиг незграбним поштовхом гарди Брізінгра відхилити його вбік. Зате удар у відповідь був значно кращий. Ерагон відчув неабияке задоволення, коли Брізінгр влучив Мертагові в руку біля зап’ястка. І хоч меч не розрубав ані рукавицю Мертага, ані рукав туніки під нею, удар був дуже болючий та ще й відкинув руку від тіла, залишивши груди неприкритими. Тоді Ерагон ударив у груди — Мертаг відбив його атаку щитом.