Страница 102 из 188
«А чи багато істот, схожих на нідвала, про яких ми нічого не знаємо?»
«Ні, небагато».
«А ти розкажеш нам про них, Ебрітхілю?» — спитала Сапфіра.
«Розкажу... Але я хочу домовитися з вами про одну річ... З тобою, Сапфіро, і з тобою, Ерагоне. Давайте почекаємо тиждень, і, якщо ми залишимось живі та здорові, обіцяю, що із задоволенням витрачу найближчі десять років на те, щоб розказати вам про все, що бачив за життя. Зокрема, про силу-силенну різних жуків. Але спершу ми повинні зосередитись на своєму завданні. Ви згодні?»
Ерагон і Сапфіра неохоче погодились. Принаймні більше розмов про це не було.. Зустрічний вітер сильнішав, а коли вони наблизились до самої бурі, став штормовим. Він сповільнював лет Сапфіри, так, що вона летіла майже вдвічі повільніше, ніж зазвичай. Час від часу потужні пориви вітру стрясали тіло дракона, а іноді навіть зупиняли його рух на кілька секунд. Добре, що вони завжди знали, коли порив вітру налетить на них, бо бачили, як сріблясті брижі стрімко рухались їм назустріч по поверхні води.
На світанку хмари тільки збільшили свої розміри. Поблизу вони виглядали ще зловісніше. У нижній частині хмари були темні й пурпурові, із завісою зливи, що поєднувала шторм і море, немов якась прозора пуповина. Вище хмари були тьмяно-сріблясті, а на самісінькій горі — чисті, сліпучо-білі й міцні, немовби мури Тронжхейма. На півночі, в епіцентрі шторму, хмари утворили велике плоске ковадло, яке нависло над усім іншим, так, наче самі боги хотіли викувати якийсь дивовижний і страшний інструмент.
Коли Сапфіра пролітала між двома опуклими колонами хмар, вона була на їхньому тлі не більшою за крихітну цятку. Море зникло під завісою хмар, зустрічний вітер стих, але повітря довкола них ходило ходором. Ерагон зціпив зуби, щоб вони не клацали, коли Сапфіра різко піднялася футів на двадцять угору.
«А чи вмієш ти літати при штормі,— спитав Глаедр.— Чи літала ти тоді, коли ви потрапили в грозу між Паланкарською долиною та Язуаком?»
«Ні»,— коротко й похмуро відповіла Сапфіра.
Здавалося, Глаедр чекав саме на таку відповідь. Не гаючи часу, він почав учити її всіх тонкощів пересування по фантастичних пейзажах хмар.
«Дивись, як рухається все довкола,— сказав він,— і бери до уваги всі зміни. Так ти можеш зрозуміти, з якою силою і в якому напрямку дме вітер».
Зрештою, Сапфіра й сама знала те, про що їй казав тепер старий дракон, але його діловитість і спокій надавали і їй, і Ерагонові впевненості у своїх силах. Якби вони відчули в розумі Глаедра тривогу або страх, то, мабуть, опинилися б на грані краху.
У цей час блукаючий вітер пробив чималу дірку в хмарі на шляху Сапфіри. Дракон не став облітати її — він пройшов прямо крізь неї, пронизавши хмару, ніби блискучий синій спис. На мить їх огорнув сірий туман, звук вітру став приглушений. Ерагон примружився й протер очі, щоб бачити бодай щось. Іще одна мить — і вони вилетіли з хмари. Мільйони крихітних краплин вигравали на тілі Сапфіри, і вся вона блищала так, ніби її луску хтось прикрасив діамантами.
Політ Сапфіри, як і раніше, був некерований: то вона летіла рівно, то потік повітря відсував її вбік, то розвертав назад. Сидіти на її спині й дивитись, як вона щосили бореться з вітром, було просто нестерпно. А для самої Сапфіри це була виснажлива й майже безнадійна боротьба, вести яку ставало все важче й важче. І цій боротьбі не було видно ні кінця ні краю, та Сапфіра добре розуміла, що в неї немає іншого вибору, як тільки продовжувати її.
Так збігла година, потім іще одна, але другого боку бурі вони так і не побачили.
«Нам треба розвертатися,— сказав Глаедр.— Ми вже достатньо зайшли на захід, і тепер, якщо в нас вистачить сміливості випробувати на собі весь гнів бурі, треба це робити, поки ще Сапфіра не надто втомилась».
Не кажучи ані слова, Сапфіра повернула на північ і попрямувала до височенного стрімчака хмар, що перебував у центрі гігантського шторму. Невдовзі вони вже наблизились до ребристого підніжжя гори, більшої за яку Ерагон не бачив у своєму житті — навіть Фартхен Дур поступався їй за розмірами. Блакитні спалахи освітлювали її всередині й повзли високо-високо вгору, ген-ген на вершину ковадла.
За мить гуркіт грому струснув небеса. Ерагон затулив вуха руками. Звісно, він знав, що в нього є захист від блискавок, але перебувати поряд із цією тріскучою непогамованою енергією було страшно.
Можливо, Сапфіра теж злякалася, хоч Вершник і не відчув цього. Усе, що він відчував,— це її рішучість. Дракон лиш прискорив помахи крил, і вже за кілька хвилин вони опинились усередині гори хмар, у самісінькому епіцентрі бурі.
Сутінки облягли їх, сірі й безликі.
Здавалося, що решта світу просто перестала існувати. Хмари заважали Ерагонові бачити навіть кінчик носа Сапфіри, її хвіст і крила. Вони були сліпі, і тільки земне тяжіння дозволяло їм розуміти, де верх, а де низ.
Ерагон відкрив розум і спробував розширити свідомість так, як тільки міг, але не відчув нічого живого, крім Сапфіри й Глаедра, навіть самотнього заблукалого птаха. На щастя, Сапфіра не втратила відчуття напрямку руку, і вони не могли заблукати в цій горі хмар, та скільки Вершник не шукав бодай якоїсь живої істоти, усе одно не міг нічого знайти. Про всяк випадок Ерагон промовив закляття, якого його навчив Оромис. Тепер і він, і Сапфіра в будь-який момент могли визначити, наскільки близько до води чи до землі вони перебувають.
Відтоді як вони увійшли в хмару, Вершника почала діймати повсюдна волога. Обличчя й руки вже блищали від води, міріади крапель сідали йому на одяг. Вони робили його мокрим і важким. Це було не просто неприємно — волога разом із поривами холодного вітру могла стати вбивчою силою. Не довго думаючи, Ерагон наклав іще одне заклинання, яке очистило повітря навколо нього від усіх видимих крапель. Крім того, він очистив від вологи й повітря довкруг очей Сапфіри, бо це змушувало її весь час кліпати.
Щоправда, вітер усередині хмари був досить ніжний. Ерагон навіть сказав щось із цього приводу. Але старий дракон був похмурий як ніколи.
«Усе найгірше — ще попереду»,— тільки й сказав він.
І вже за якусь мить його слова справдилися І — могутній потік урізався знизу в Сапфіру й поніс її на добру тисячу футів вище, туди, де повітря було надто розріджене. Ерагонові перехопило подих. Крім того, на цій висоті туман швидко перетворився на незліченні кришталики, які, немов леза бритви, різали ніс і щоки, перетинки крил Сапфіри.
Тоді дракон відчайдушно пірнув уперед, намагаючись утекти від цього потоку. За кілька секунд тиск під Сапфірою справді зник, але тільки для того, щоб стати рівним за силою спадним потоком повітря, який на шаленій швидкості ніс дракона прямо в глибини моря.
Коли вони падали в це провалля, кришталики льоду розтанули, утворивши великі кулясті краплі, дощу, які, здавалося., плавали в невагомості поруч із Сапфірою. Поблизу спалахнула блискавка — моторошне синє світло роздерло завісу хмар. Ерагон скрикнув від болю, коли грім загуркотів прямо біля них. У голові так дзвеніло, що Вершник відірвав два маленькі шматочки від свого плаща, скрутив їх і вставив глибоко у вуха.
Аж у нижній частині хмари Сапфірі таки вдалося звільнитися від смертоносного потоку повітря. Та тільки-но вона це зробила, як другий, висхідний, потік підхопив її і, немов гігантська рука, кинув високо в небо.
Ерагон уже втратив лік часу. Бурхливий вітер був дуже сильний для того, щоб Сапфіра могла чинити йому опір, і вона продовжувала то злітати, то падати в потоках повітря, немов тріска, що потрапила у вир. Щоправда, деяких успіхів вона таки домоглася, просунувшись уперед на кілька миль, виграних дорогою ціною. І цей свій успіх Сапфіра, нехай і з великими труднощами, але зберігала. Та все-таки щоразу, тільки-но вибравшись з одного потоку повітря, вона неодмінно потрапляла в пастку іншого.
Ерагонові було боляче розуміти, що він, Сапфіра й Глаедр, попри всю свою силу, безпорадні перед бурею, що вони навряд чи могли сподіватися стати гідним суперником стихії.