Сага про Форсайтів

— А пам'ятаєш пацюка?

Пацюка на їхній весільній церемонії в Капській колонії, що чистив свої вуса за столом реєстратора! І Голлі міцно стисла великий палець Вела між своїм середнім пальцем і мізинцем.

Псалом доспівали, і священик почав проповідь. Він нагадав гостям, у які небезпечні часи ми живемо і які хибні думки висловила палата лордів, обговорюючи новий законопроект про розлучення.

— Всі ми солдати, — сказав він, звертаючись до присутніх, — що сидять в окопах під отруйними газами Князя темряви, і ми повинні бути мужніми. Мета шлюбу — діти, а не просто гріховне щастя.

В очах Голлі затанцювали бісики — у Вела злипалися повіки. Треба щось зробити, а то він захропе. І вона почала щипати його за литку, аж поки він злякано здригнувся.

Проповідь закінчилася, небезпека минула. Уже розписувалися в ризниці; всі заворушилися, загули.

Позаду пролунав голос:

— Чи витримає вона дистанцію?

— Хто це такий? — пошепки спитала Голлі.

— Старий Джордж Форсайт!

Статечно повернувши голову, Голлі подивилася на того, про кого їй так багато доводилося чути. Недавно прибувши з Південної Африки і не знайома ні з ким із своїх родичів, вона при зустрічі дивилася на них з майже дитячою цікавістю. Джордж був дуже тілистий і дуже елегантний; від його погляду у неї з'являлося дивне почуття, наче вона напівгола.

— Стартують! — почула вона його голос.

Молодята сходили з вівтаря. Голлі спочатку глянула на обличчя Майкла Монта. Його губи й вуха посіпувались, очі, що дивилися то під ноги, то на руку, що лежала на його руці, раптом втупилися вперед, ніби побачили перед собою дула гвинтівок. І Голлі здавалося, ніби він захмелів. А Флер! Вона була зовсім інша. Дівчина зберігала цілковитий спокій і в своїй білій сукні й фаті, крізь яку просвічувало темно-каштанове волосся з гривкою, була ще вродливіша, ніж завжди; скромно приплющені повіки затінювали погляд темно-карих очей. Здавалося, тілом вона тут. Але де блукала її душа? Проходячи мимо, Флер підвела повіки — неспокійний блиск її білків закарбувався в пам'яті Голлі, як тріпотіння крил пташки, що потрапила в клітку.

На Гріт-стріт Вініфред, трохи не така спокійна, як звичайно, зустрічала гостей. Сомс попросив її, щоб вона дозволила влаштувати весільний прийом у своєму домі, саме тоді, коли Вініфред переживала складний психологічний момент. Під впливом зауваження Проспера Профона вона почала заміняти свій ампір на меблі експресіоністського стилю. У Міларда якраз можна було придбати дуже «цікаві» речі з ліловими, зеленими й жовтогарячими плямами й клинцями. Ще один місяць, і обстановка цілком обновилася б. А тепер «вельми цікаві» рекрути, яких вона завербувала до свого війська, не дуже пасували до старої гвардії. Здавалося, її полк був одягнений наполовину в форму кольору хакі, наполовину в червоні мундири й ведмежі шапки. Але завдяки своїй сильній і врівноваженій вдачі їй пощастило сполучити старе й нове в своїй вітальні, яка (хоч Вініфред, мабуть, і не підозрювала цього) втілювала напівсоціалізований імперіалізм її країни. Зрештою, сьогодні єднаються два класи, і поєднання стилів якраз до речі. Вона поблажливо озирала своїх гостей. Сомс тримається за спинку стільця в стилі буль; молодий Монт стоїть за тим «страшенно цікавим» екраном, якого ще ніхто не спромігся їй пояснити; дев'ятий баронет, сахнувшись від круглого червоного столика, інкрустованого під склом крильцями синіх австралійських метеликів, притулився до шафки в стилі Людовіка XV; Френсі Форсайт ухопилась руками за нову, чорного дерева полицю над каміном, тонко помережану химерними ясно-червоними візерунками; Джордж, стоячи біля клавікордів, тримає блакитну книжечку, ніби хоче побитися з ким-небудь об заклад; Проспер Профон крутить ручку відчинених дверей, чорних з ясно-синіми панелями; а руки Аннет, що стоїть поряд із ним, обхопили власну талію; двоє Маскгемів сховалися на балконі серед зелені, наче їм стало погано; леді Монт, худа й рішуча, підняла до очей свій лорнет і втупилася в біло-оранжевий, з червоними бризками абажур під стелею, немовби там відкрилися небеса. Чи не кожне з присутніх за що-небудь трималося. Тільки Флер, і досі у вінчальному вбранні, стояла, ні на що не спираючись, і кидала ліворуч і праворуч слова й погляди.

Кімната була сповнена гомону. Ніхто не міг нічого почути, але це не мало ніякого значення, бо їм було ніколи чекати відповіді. Вініфред подумала, що сучасна манера розмовляти зовсім відрізняється від манери, яка панувала за часів її розквіту: тоді модно було говорити спроквола, розтягуючи слова. Проте нинішня манера «цікава», а це, певна річ, головне. Навіть Форсайти розмовляли надзвичайно швидко — і Флер, і Крістофер, і Імоджен, і найменший хлопець молодого Ніколаса, Патрік. Сомс — той, певна річ, мовчав; але Джордж, стоячи біля клавікордів, коментував усе, що відбувалося в кімнаті, і Френсі біля каміна теж не дуже стримувалась. Вініфред підступила до дев'ятого баронета. Від нього начебто віяло спокоєм; ніс у нього тонкий і трохи гачкуватий, сиві вуса теж загнуті донизу; і вона співуче сказала крізь усмішку:

— Здається, все було, як слід, правда?

Відповідь вилетіла з його усмішки, мов хлібна кулька:

— Ви пригадуєте, у Фрезера [87] якесь плем'я закопує наречених до пояса в землю?

Він говорив так само швидко, як і всі інші! В нього були жваві темні очі, а навколо них густі зморшки, як у католицького священика. Вініфред раптом відчула, що він може сказати неприємну річ.

— Весілля завжди дуже цікаві, — промурмотіла вона і рушила далі, до Сомса.

Сомс якось неприродно завмер, і Вініфред відразу побачила чому. Праворуч від нього стояв Джордж Форсайт, ліворуч — Аннет із Проспером Профоном. Досить йому поворухнутися — і він побачить або тих двох, або їхнє відображення в глузливих очах Джорджа Форсайта. Він мав цілковиту слушність, не бажаючи нічого помічати.

— Кажуть, що Тімоті вже недовго жити, — промовив він похмуро.

— Де ти його поховаєш, Сомсе?

— У Гайгейті. — Він порахував на пальцях. — Там їх буде дванадцятеро разом із дружинами. Що ти скажеш про Флер?

— Дуже гарна!

Сомс кивнув головою. Він ще ніколи не бачив її такою чарівною, проте не міг позбутися враження, що в усьому цьому є щось неприродне, — йому й досі пригадувалось бідолашне дівча, яке лежало в кутку канапи. Від тієї ночі й до цього дня вона йому нічого більше не сказала. Він знав від свого шофера, що вона ще раз спробувала відвідати будинок у Робін-Гілі, але зазнала невдачі: він був порожній, господарі виїхали. Знав Сомс і те, що вона одержала листа, але про його зміст йому було відомо лиш те, що він змусив її сховатись і плакати. Сомс помітив, що інколи вона крадькома поглядає на нього, наче й досі хоче здогадатися, що він такого зробив, що ті люди так його ненавидять. От як воно буває! Аннет приїхала з Франції, літо минало поволі, на душі у всіх було тяжко, аж раптом Флер оголосила, що виходить заміж за молодого Монта. Повідомивши батька про це, вона почала ставитись до нього трохи ніжніше. І він дав свою згоду — чи ж варто було чинити опір. Бог свідок, він ніколи не бажав стати їй поперек дороги! А юнак явно кохав її до нестями. Певна річ, вона була у відчаї, до того ж молода, безглуздо молода. Але якби він почав заперечувати, то хтозна, що б вона вкоїла; чого доброго, їй би ще забаглося здобути освіту, стати лікарем, адвокатом або вчинити ще яку-небудь дурницю. У неї не було потягу до живопису, літератури, музики — тобто до тих справ, за які, на його думку, неодружені жінки могли законно братися, якщо вже їм треба що-небудь робити в наші часи. А взагалі, безпечніше було видати її заміж, бо він аж надто добре бачив, як вона гарячкує і непокоїться вдома. Аннет теж поставилася схвально до її наміру — Аннет, від якої Сомс відгороджувався своїм небажанням знати, що вона собі думає, якщо вона взагалі щось думала. Аннет сказала: «Нехай виходить заміж за цього юнака. Він непоганий хлопець, зовсім не такий гультяй, як здається». Бог її знає, де вона підхоплює такі вирази, але її згода заспокоїла його сумніви. Його дружина — як вона поводиться, то вже інша справа — вміє тверезо дивитися на речі і має стільки здорового глузду, що він аж пригнічує. Сомс дав у посаг Флер п'ятдесят тисяч фунтів, вживши застережних заходів, щоб вони залишилися за нею, якщо справа піде не гаразд. А чи може вона піти гаразд? Флер не викинула з думки того іншого хлопця — це він знав. Молоде подружжя мало провести медовий місяць у Іспанії. Він почуватиме себе ще самотнішим, коли вона поїде. Але згодом вона, може, все забуде й знову стане йому ніжною дочкою!

87

Фрезер Джеймс (1854–1941) — відомий шотландський антрополог і знавець первісних культур.