Страница 86 из 116
«Смерть через каталоги, — подумала вона. — Оце була о іронія, так сакраментально заги...»
Думка її обломилася чисто-враз, мов суха гілка. Думаючи її, вона не переставала ритися в коробці, вже заглибившись до її дна на чверть стосу, і під «Аргусовим клаптиком»152 (рустикаль ний декор) натрапила на дещо, що виявилося не каталогом. Аж ніяк воно не належало до каталогів. Це був журнал під назвою «Бондажні курви»ъ. Вона, либонь, його навіть не стала б діста вати, якби натрапила на цю річ у якійсь шухляді письмового столу Боба, або на тій верхній полиці шафи, де він ховав свої магічні лосьйони для рощення волосся. Але знайти таке тут, за
і уиуте в стос із щонайменше двох сотень каталогів... іїкатало-
1 Ні... в цьому могло критися щось глибше за соромливість чопі ініка через власні сексуальні примхи.
Жінка на обкладинці була прив’язана до стільця й цілком іо/іа, якщо не брати до уваги чорний каптур, але той каптур іакривав їй лише верхню половину обличчя, тож було зрозуміло, що вона кричить. Прив’язана вона була жорсткими канатами, які врізалися їй в груди й живіт. На щоці, шиї і руках у неї була фальшива кров. По низу обкладинки кричуще жовтим шрифтом йшов бридкий анонс: «ПОГАНА БРЕНДА ДОПРОСИЛАСЯ Й ОТРИМУЄ СВОЄ НА СТОРІНЦІ 49!»
Дарсі не мала наміру відкривати журнал на 49-й сторінці чи на будь-якій іншій. Вона вже встигла пояснити собі, що це таке: чоловіча допитливість. Вона знала про чоловічу допитливість
2 статті у «Космополітені», котру прочитала в почекальні дантиста. Якась жінка написала одному з численних консультантів журналу (наразі це була штатний психолог, котра здебільшого спеціалізувалася на потаємних секс-фантазіях бородатого племені) про те, що знайшла в кейсі свого чоловіка пару журналів для ґеїв. Вельми відверті видання, писала та жінка, і тепер вона занепокоєна, чи не є її чоловік потайним гомосексуалістом. Якщо навіть це й так, продовжувала дописувачка, він вельми вправно приховує цю таємницю в їхній спальні.
Не варто непокоїтися, відповідала їй пані психолог. За своєю природою усі чоловіки допитливі, чимало з них цікавляться або альтернативною сексуальною поведінкою — ґей-секс у цьому відношенні посідає перше місце, лише трохи випереджаючи інтерес до гуртового сексу, — або фетишизмом, до якого належать водні види спорту, перевдягання в жіноче вбрання, секс на публіці, латекс. І, звичайно ж, зв’язування, тобто — бондаж. Вона уточнювала, що деякі жінки також полюбляють, коли їх зв’язують, що вразило Дарсі, однак вона цілком погоджувалася, що багато з цього не знала.
Чоловіча допитливість, саме так і ніяк інакше. Мабуть, він побачив цей журнал десь на газетній ятці (проте, як не намагалася Дарсі уявити собі ятку, де б виставили таку обклндші ку, мозок відмовлявся їй у цьому допомагати) і він його з.ііи тригував. А може, він вичепив його з кошика на сміття в якііь і. цілодобовій крамничці. Привіз додому, погортав тут, у гари жі, вжахнувся, як оце щойно вона (кров на моделі з обкладим ки безперечно фальшива, але її болісна гримаса здавалася а« занадто реалістичною), а тоді й засунув його у стос каталогіи, призначених до контейнеру утильсировини, щоби цей жур нал випадково не потрапив їй на очі, не спровокував йому під неї прочуханки. Саме так, і ніяк інакше, єдиний екземпляр Завдай вона собі клопоту передивитися решту цих каталогіи, нічого подібного більше тут не знайдеться. Може, кілька «Пен і хаузів» чи якихось журнальчиків із дівчатами в білизні — по на знала, що більшість чоловіків полюбляють шовк з мережи вом, і Боб не був винятком щодо цього, — але зблизька нічого більше подібного за жанром до «Бондажних курв».
Вона знову подивилася на обкладинку і цього разу помітили дивну річ: там не було ціни. І штрих-коду також не було. Вона по глянула на задню сторінку обкладинки, загадуючись, скільки ж це може коштувати такий журнал, і аж здригнулася, побачив ши там новий сюжет: гола блондинка, прив’язана ременями до сталевого, схожого на операційний, стола. Утім, втішало хоча б те, що в цієї фотомоделі вираз жаху на обличчі був таким же реальним, як тридоларова банкнота. А той бідний чолов’яга, що стояв над нею з чимось схожим на ніж «Кандзі»153 в руці, буй доволі смішним на вигляд у своїй безрукавці й шкіряних трусах — схожий більше на якогось бухгалтера, аніж на того, хто ось-ось почне чикрижити бондажну курву du jour154.
.1
«А Боб же бухгалтер», — нагадав їй власний розум.
Що це за дурна думка вигулькнула з надто обширної Зони І лупства її розуму? Вона запхнула її назад, точно як щойно була запхала винятково неприємний журнальчик до купи каталогів, після того як пересвідчилася, що на задній сторінці його обкладинки також не зазначено ані ціни, ні штрих-коду. А вже коли засовувала картонну коробку під верстат — вона передумала відносити всі ці каталоги назад до будинку, — їй раптом стала зрозумілою і відповідь на таємниче питання, чому там нема ні ціни, ні коду. Це те видання, що їх продають у пластикових упаковках, щоб не було видно тих гидотних зображень. Ціну й код ставлять на самій упаковці, ну, звичайно ж, саме так, хіба може бути інакше? Він мусив би десь купити цей чортів журнал, якщо припустимо, що не виловлював його з якогось смітника.
«Можливо, він купив його через інтернет. Там мусять бути сайти, що спеціалізуються на такого роду речах. Не кажучи вже про пропозиції молодих жінок, котрі наряджаються так, щоб виглядати дванадцятирічними».
— Покинь про це думати, — мовила вона, різко мотнувши головою. Все, справу закрито, це вже неактуально, дискусії припиняються. Якщо вона заговорить про це, коли Боб сьогодні телефонуватиме або коли він уже повернеться додому, це лише призведе до дратівливої захисної реакції з його боку. Либонь, називатиме її сексуально наївною, що, як вона гадала, дійсно збігається з істиною, звинувачуватиме її у гіперболізованій реакції, якої вона собі постановила уникнути. Натомість вона настановляла себе: «Погойдуйся з цим, бейбі». Шлюб — це немов дім у безперервному процесі добудовування, кожного року бачиш, як до нього додаються нові кімнатки. Перший рік шлюбу — це хатинка; а через двадцять сім років — це вже велетенський, розложистий маєток. У ньому мусять бути всілякі завулки та комірчини, більшість з них запорошені, забуті, в деяких з них зберігаються якісь неприємні рештки, котрі тобі якнайменше хотілося б знаходити. Але ж
ця знахідка — непотріб. Такі реліквії треба або викидати, аіш жертвувати до «Гудвілл»155.
Ця думка (в якій вчувалася довершеність) так їй сподоїм лася, що вона навіть промовила вголос: «Непотріб». І на доіиі і цього завдала картонній коробці потужного поштовху обпміі руками, запроторивши її аж під дальню стіну.
Почулося глухе «грюк». Що воно там таке?
«І знати цього не бажаю», — запевнила вона себе, майже цілком певна, що ця думка надійшла вже не з Зони Глугістіїи, а з ділянки мудрості. Темнувато там було, під верстатом, а крім того, там ще могли ховатися й миші. Навіть у такому догляну тому гаражі, як цей, можуть завестися миші, особливо зважа ючи на настання холодів, а налякана миша може й вкусити Дарсі випросталася, обтрусила собі халат на колінах і ніш ла з гаража. На півдорозі галереєю вона почула, як почав дзе ленчати телефон.
І
— З —
Вона встигла дістатися кухні раніше, ніж увімкнувся автовід повідач, але зачекала. Якщо це Боб, нехай йому краще відпо вість робот. їй не хотілося розмовляти з ним саме зараз. Він може щось дочути в її голосі. А так він подумає, що вона, мож ливо, відлучилася до крамнички в сусідньому кварталі або до «Відео Віллідж», і передзвонить знову за годину. Через годину, коли її враження від неприємної знахідки трохи вляжеться, вона себе опанує, от тоді вже вони матимуть приємну розмову. Але телефонував не Боб, телефонував Донні.