Страница 85 из 116
Чи знала вона про нього все? Звісно, ні. Не більше того «всього», що міг знати про неї він — як вона подеколи (здебільшого у дощові дні або ночами, коли її облягало безсоння) пожадливо їла, скажімо, «Масляні пальчики» або «Бейбі Руф»146, кусаючи їх навіть тоді, коли їй цього уже не хотілося, навіть коли вже від-
в
чувала нудоту в шлунку. Або як вона вирішила, що новий поні тар — доволі цікавий хлопець. Усього знати було неможливо, але вона гадала, що за двадцять сім років вони взнали одне про одного все найважливіше. У них був нормальний шлюб, такий, що належав до приблизно п’ятдесяти відсотків тих, які утриму ються на довгій дистанції. Вона сприймала це з тою ж самою безсумнівністю, як і, йдучи вулицею, пам’ятала про те, що гравітація завжди утримуватиме її при землі.
До того вечора в гаражі.
— 2 —
Перестав працювати телевізійний пульт, і «пальчикових» батарейок «АА» не виявилося у кухонній шафці, що висіла ліворуч від мийки. Більші — «С» та «D» — там були, лежала навіть нерозпечатана упаковка «мізинкових» «ААА», але чортом довбаних «АА» катма. Тому вона вирішила пішти в гараж, бо знала, що Боб тримає там свій основний запас «Duracell», і цього рішення їй вистачило, щоб змінити собі життя. Це було так, немов усі раптом разом злетіли в повітря, геть злетіли в повітря. Один паскудний крок у хибному напрямку — і ти вже підірвався.
Кухня з гаражем поєднувалася критою галереєю. Дарсі швидко нею пішла, запинаючи на собі домашній халат — два дні тому плин надзвичайно теплого бабиного літа урвався, і зараз було схоже більше на листопад, аніж на жовтень. Вітер скуб її за щиколотки. Певне, їй варто було б узути шкарпетки й одягти на себе якісь штани, але за хвилин якихось п’ять мусила розпочатися чергова серія «Двох з половиною чоловіків» а клятий телевізор завис на Сі-Ен-Ен. Якби Боб був удома, вона попрохала б його перемкнути канал вручну — десь там бу-
' Комедійний телесеріал, прем’єра якого відбулася на каналі Сі-Бі-Ес 2003 року; в Україні транслюється на каналі «1 + 1».
ли призначені для цього кнопки, либонь, позаду, де тільки чоловіки їх і можуть знайти, — а вже тоді послала б його по батарейки. Врешті-решт, гараж — це цілком його парафія. Вона заходила туди лише, щоб вивести свою машину, і то лише в погану погоду; частіше вона ставила її на прикінцевому майданчику під’їзної алеї. Але Боб наразі перебував у Монпелье', поїхав оцінити колекцію сталевих пенні часів Другої Світової війни, тож принаймні тимчасово у маєтку Андерсонів вона панувала одноосібно.
Вона намацала трійко вмикачів поряд з дверима і сподом долоні штовхнула їх усі разом вгору. З дзижчанням загорілося верхнє флуоресцентне світло. їхній просторий гараж відзначався акуратністю, всі інструменти висіли на відповідних гачках, чисто прибраним стояв верстат Боба. Бетонну плиту, що слугувала долівкою, було пофарбовано у сірий військово- морський колір. На ній не було плям мастила; Боб любив говорити, що мастило на гаражній долівці вказує на те, що хазяї гаража або їздять на якомусь непотребі, або нехтують підтриманням у порядку своїх машин. Тут стояв річного віку «Пріус»147, яким він користувався у робочі дні, катаючись на ньому до Портленду й назад; у Вермонт він вирушив своїм натрудженим динозавром-джипом. Її «Вольво» стояв надворі.
— Це ж так легко — загнати машину в гараж, — проказував він не раз і не два (коли ти в шлюбі двадцять п’ять років, почути якісь оригінальні зауваження стає проблемою). — Просто скористайся відкривачем воріт на козирку.
— Мені подобається бачити машину там, де вона стоїть, — завжди відповідала вона, хоча дійсна причина полягала в тім, що вона боялася зачепити гаражні ворота, коли виїжджатиме звідти задом. Вона терпіти не могла здавання назад. І гадала, що він теж про це знає... так само, як вона знала про його дрібні манії завжди вкладати купюри в портмоне лицьовим боком до себе та ніколи, перериваючи читання, не класти розкриту книжку лицем униз — бо таким чином псується її спинка, по яснював він.
У гаражі принаймні тепло; стеля тут була помережана великими сріблястими рурками (ви, либонь, назвали б їх повітропровідними, хоча сама Дарсі не була цього певна). Вона підійшла до верстата, на якому вишикувалися кілька кутастих бляшанок, кожна позначена акуратним написом: БОЛТИ, ШУРУПИ, ШАРНІРНІ ЗАВІСИ, Б-СКОБИ, САНТЕХНІКА та - їй це здалося доволі милим означенням — НЕПОТРІБ. Поряд на стіні висів календар із журналу «Спорте ілюстрейтид», що зображував дівчину в купальнику, таку, ледь не до зажури, всю юну і сексуальну; а лівіше календаря було причеплено пару фотографій. Одна — старий знімок Донні й Петри у светрах «Бостон Сокс»148 на стадіоні Ярмутської Малої ліги149. Під нею Боб маркером написав друкованими літерами: РІДНА КОМАНДА, 1999. На іншому фото, набагато свіжішому, ось- ось вже красуня Петра стояла, обійнявшись із Майклом, своїм кавалером, перед устричним ресторанчиком в Олд Орчард Біч150. Унизу маркером було зазначено: ЩАСЛИВА ПАРА!
Ящичок із батарейками, про що сповіщала пластикова стрічка на ньому з карбованим написом ЕЛЕКТРОЗНАРЯДДЯ, знайшовся лівіше фотографій. Дарсі зробила до нього крок, не дивлячись собі під ноги — покладаючись на ледь не маніакальну акуратність Боба — і перечепилася об якусь картонну
л
коробку, що її не цілком було підсунуто під верстат. Втративши рівновагу, вона в останню мить встигла вхопитися за край мерстата. Зламала собі ніготь — це було боляче й прикро, — але мбереглася від потенційно гіршого падіння, що вже було добре. Іісльми добре, зважаючи на те, що в хаті не було нікого, щоб зателефонувати за номером 911, якби вона заробила собі тріщину в черепі, вдарившись об бетонну долівку — чисту, без плям мастила, проте надзвичайно тверду.
Вона могла б просто посунути ту коробку глибше боком ступні — пізніше вона про це згадає й обмірковуватиме такий варіант розважливо, як математик надто складне, хитромудре рівняння. Але ж, врешті-решт, вона тоді поспішала. Та тут вона помітила, що верхнім у тій коробці лежить якийсь каталог в’язальних викройок, і присіла, щоб його підхопити й забрати з собою в хату разом з батарейками. А коли підняла його, побачила під ним каталог «Брукстон», той, що вона його по- ( тім поклала не на місце, а в самий низ. А під ним «Пола Янг»... «Телботс»... «Форцієрі»... «Блумінгдейлз»...
— Боб! — вигукнула вона, тільки в неї це вийшло роздратовано, двоскладово (так, як це виходило, коли він, бувало, натопче грязі або покине мокрий рушник на підлозі у ванній, немов у них тут не дім, а шикарний готель, з покоївкою напоготові), не Боб, а БО-уб Тому що, це справді так, вона читала його легко, як книжку. Він вважав, що вона надто багато речей замовляє за поштовими каталогами, а одного разу зайшов аж так далеко, що оголосив, ніби в неї вже хвороблива до них пристрасть (що було просто смішно, оскільки пристрасть вона мала лише до «Баттерфінгерів»), Той саморобний психоаналіз коштував йому двох днів холодної зневаги. Але він знав, як працює розум його пані, а саме те, що до речей, які не були абсолютно необхідними, вона ставиться просто: як з очей, гак і з думки. Тож він зібрав усі її каталоги тишком-нишком га й поскладав їх тут. Імовірно, наступною зупинкою їм був призначений контейнер для утильсировини.
«Данскін»... «Експрес»... «Комп’ютер аутлет»... «Мни ворлд»... «Манкі ворд»... Лейла Ґрейс151...
Що глибше вона занурювалася, то дужче дратувалася. Мол на подумати, вони балансують на межі банкрутства черо її непомірні витрати, що насправді є ідіотською нісенітнице ні Вона зовсім забула про «Два з половиною чоловіки», вона вже підбирала слова, якими покриє Боба, коли той зателефоиуі з Монпельє (він завжди дзвонив після вечері, вже 3 НОМЄ|ІіІ в мотелі). Але спершу вона збиралася віднести всі ці катало ги к чорту назад до будинку, для чого треба буде зробити три, а то й чотири ходки, бо цей стос тут щонайменше фути два за втовшки, а ці глянсові каталоги такі важезні. Далебі, нема ди ва, що вона ледь не вбилася через цю коробку.