Страница 62 из 116
— Це нікуди не годиться, Рамоно. Я бачила його фото на вебсайті компанії «Червоний яструб». Каблучка, все таке. Він мене зґвалтував і намагався вбити. Він вцрішив, що таки насправді мене вбив. І це саме ти підіслала його до мене.
Щелепа в Норвілл відпала, продемонструвавши огидну комбінацію з шоку, відрази й винуватості.
— Це неправда! Ти, тупа пизда, ти сама не знаєш, що верзеш! — зробила вона крок уперед.
Тесе хитнула револьвером.
— Ну-ну-ну, не роби цього. Стоп.
Норвілл застигла. Але Тесе не вірилося, що вона зупинилася надовго. Вона набирається духу, зважуючись, чи їй битися, чи тікати. А оскільки мусить розуміти, що Тесе поженеться за нею, якщо вона кинеться в глиб будинку, то попереду скоріш за все бійка.
Знову заспівало сімейство фон Траппів. Зважаючи на ситуацію, в якій опинилася Тесе, — до якої вона себе ввігнала, — ці життєрадісні хорові шмарклі її буквально бісили. Тримаю-
,1
чи в правій руці «Лимоночавильника» націленим на Норвілл, Тесе лівою рукою підібрала пульт і заглушила в телевізорі звук. Ііона вже почала опускати пульт назад, на столик, та раптом завмерла. На телевізорі стояло дві речі, але спершу вона звернула увагу лише на фото Рамони з її подружкою; цукерниця заслужила лише на побіжний погляд.
Тільки тепер вона побачила, що промінчики, котрими, як нона гадала, іскриться ваза, породжуються зовсім не її гранями. Ними виграє щось інше, що лежить усередині. Це ж її сережки лежать у цукерниці. Її діамантові сережки.
Норвілл ухопила з полички будиночок Гензеля й Гретель і пожбурила в неї. Різко жбурнула. Тесе пригнулася, і цукерковий будиночок, пролетівши за якийсь дюйм від її голови, розбився об стіну позаду неї. Вона зробила крок назад, перечепилася об підніжну подушечку й розпласталася на підлозі. Револьвер випав у неї з пальців.
Кинулися по нього обидві, Норвілл, упавши на коліна, навалилася плечем на руку й плече Тесе, мов якийсь футбольний стопер з наміром вивести з гри центрального нападаючого. Вона ж і вхопила револьвер, спершу незграбно, ледь не впустивши, але потім міцно затиснула його в руці. Тесе сягнула рукою собі під куртку і стиснула в долоні руків’я сікача, взятого про всяк випадок, розуміючи, що вона вже, либонь, запізнилася. Норвілл була такою великою... і такою сповненою потужного материнства. Так, саме це. Вона роками захищала свого негідника сина і готова захистити його й зараз. Тесе треба було застрелити її ще в коридорі, в ту ж мить, як за нею зачинилися двері.
«Але ж я не могла», — подумала вона, і навіть у таку мить розуміння того, що це правда, подарувало їй невеличку втіху. Вона звелася навколішки, з рукою все ще у внутрішній кишені куртки, лицем до Рамони Норвілл.
— Ти гівняна писака, і виступ твій у нас був гівняний, — промовила Норвілл. Вона усміхалася, проговорюючи слова дедалі швидше й швидше. Голос її набув гугнявого прононсу, немов забалакав якийсь аукціоніст. — Ти лепетала у своїй промові так
самісінько, як лепечеш у своїх книжках. Ти йому перфектно пасувала, а він якраз мусив когось утрати, я розуміюся на таких ознаках. Я послала тебе тією дорогою, і це безпомилково спрацювало, я рада, що він тебе виїбав. Я не знаю, на що ти сподівалася наважитися, приїхавши до мене, але зараз ти маєш те, що маєш.
Вона натисла гачок, і з того не вийшло нічого, хіба що пролунало лише сухе «клац». Тесе, придбавши зброю, брала уроки, а найважливішим з стрілецьких правил було — не вставляти набою в гніздо, котре першим підкочується під бойок. Просто на той випадок, якщо натиснеш на гачок випадково.
На обличчі в Норвілл застиг вираз ледь не комічного здивування. Від цього вона аж ніби знову помолодшала. Вона опустила очі на револьвер, і цієї самої миті Тесе висмикнула ніж із внутрішньої кишені, поткнулася вперед і ввігнала ніж по саме руків’я Норвілл у живіт.
Жінка видала склянистий звук «УУУ-УУУУ», що намагався здатися криком, та враз обм’якла. Револьвер випав їй з руки, Рамона відхилилася спиною на стіну, дивлячись униз, на руків’я ножа. Змахом однієї руки вона штурхонула ряд статуеток фройляйн Гуммель. Вони посипалися з полиці, розбиваючись об підлогу. Вона знову видала той звук «УУУ-УУУУ». Перед її халата все ще залишався незаплямованим, але кров уже почала накрапувати з-під його подолу, на чоловічі черевики Рамони Норвілл. Вона вчепилася руками в ручку ножа, спробувала його витягти і втретє видала своє «УУУ-УУУУ».
Вона підвела на Тесе сповнений недовіри погляд. Тесе твердо його зустріла. їй пригадалося дещо, що трапилося в її десятий день народження. Батько подарував їй тоді рогатку, вона вийшла надвір, шукаючи, у що б його стрелити. Нарешті, кварталів за півдесятка від свого дому, вона побачила бродячого собаку з обгризеними вухами, що рився у сміттєвому баку. Вона зарядила рогатку маленьким камінчиком й вистрелила в нього, з наміром лише налякати тварину (чи так вона сама себе запевняла), але натомість поцілила їй у гузно. Собака видав жалю-
гідне «айк-айк-айк» і кинувся навтьоки, але перед цим подару- нав Тесе такий докірливий погляд, якого вона ніколи не могла іабути. Вона що завгодно віддала б, аби лише відмінити той випадковий постріл, і ніколи більше не стріляла зі своєї рогатки и жодну живу істоту. Вона розуміла, що вбивство — це частина життя, — її не мучили докори сумління щодо розчавлених москітів, вона спокійно ставила пастки, помітивши мишачий послід у погребі, і зїла достатньо чвертьфунтових гамбургерів у «Мак-Д», — але щиро вірила, що не зможе знову сама завдати комусь болю без того, щоби потім про це не пошкодувати, не відчувати сорому. Жодне з цих почуттів не навідало її у вітальні будинку на Ажур-лейн. Імовірно, тому, що, кінець-кін- цем, це був самозахист. А можливо, це був і зовсім не він.
— Рамоно, — погукала вона. — Я зараз відчуваю свого роду спорідненість із Ричардом Відмарком. Оце так ми робимо з донощиками, голубонько.
Норвілл уже стояла в калюжі власної крові, і її домашній халат нарешті почав розквітати криваво-червоними маками. Обличчя мала бліде. Її темні очі здавалися величезними й блищали від шоку. Язик висолопився з рота й повільно совався по нижній губі.
— Тепер ти можеш ще довгенько вихолоджуватися, гадаючи, коли ж це все закінчиться — як тобі це подобається?
Норвілл почала сунутися, її чоловічі черевики, переступаючи по крові, видавали якісь фекальні звуки. Ухопившись за одну з інших полиць, вона відірвала її від стіни. Чота Дбайливих Ведмедиків повалилася звідти в акті масового самогубства.
Хоча все ще не відчуваючи ані жалю, ні докорів сумління, . Тесе усвідомила, що, попри свій крутий базар, усередині неї вельми мало від справжнього Томмі Удо; вона не мала снаги ні дивитися на тортури Норвілл, ані їх продовжувати. Вона нахилилася і підібрала револьвер. З правої передньої кишені своїх карґо-штанів вона видобула ту річ, котру перед тим дістала з шухляди біля плити. То була товста простьобана кухарська рукавиця. Ця річ цілком ефективно глушить одиночний
а
револьверний постріл, якщо калібр не занадто великий. Про це вона дізналася, коли писала «В’язальне товариство Вербового Гаю вирушає в таємничий круїз».
— Ти не розумієш, — хрипло прошепотіла Норвілл. — Тй не смієш цього робити. Це помилка. Відвези ме... ліка... йню.
— Помилку зробила ти, — Тримаючи револьвер у правій руці, Тесе натягнула на нього кухонну рукавицю. — Помилка» полягає в тім, що ти не каструвала свого сина відразу, як тіль-! 1 ки дізналася, що він за таке. і ,
Приставивши рукавицю Рамоні до скроні, від чого голова і в тієї трішки хитнулася набік, Тесе натиснула на гачок. Про-1 і лунав низький, категоричний звук «кгах», немов стиха каш-1 лянув хтось дебелий. 1