Страница 61 из 116
Вулиця закінчувалася розворотним майданчиком. Тесе ним скористалася, поїхала назад і, не даючи собі часу на вагання, завернула на під’їзну алею садиби Норвілл. Вимкнула фари й двигун, а тоді вже зробила довгий, глибокий вдих.
— Повертайся цілою, Тесе, — промовив Том зі свого місця на контрольній панелі. — Повертайся цілою, і я проведу тебе до твоєї наступної зупинки.
— Я намагатимуся з усіх моїх сил.
Вона взяла свій жовтий блокнот (тепер у ньому не було ніяких записів) і вилізла з машини. Ідучи до дверей Рамони Норвілл, блокнот вона тримала перед собою, притискаючи його
«Google Earth» — комп’ютерна програма; складений з аерофотознімків та супутникових фотографій «віртуальний глобус», де можна побачити більшість місць на планеті «з висоти пташиного польоту».
до куртки. У місячному світлі її тінь — мабуть, єдине, що залишилося від Колишньої Тесе — ішла поряд з нею.
— 34 —
Передні двері Рамони Норвілл були обрамлені смугами фасонного скла. Товсте скло викривлювало перспективу, але Тесе змогла розгледіти красиві шпалери і коридор з полірованим паркетом. Там стояв приставний столик, на якому лежало кілька журналів. А може, каталогів. У кінці коридору видні- лася велика кімната. Звідти доносився звук телевізора. Вона дочула спів, отже, Рамона, либонь, не дивиться «Пилку». Фактично, якщо Тесе права і там звучить пісня «Підкорюй кожну гору», Рамона зараз дивиться «Звуки музики»88.
Тесе натиснула кнопку дверного дзвінка. Зсередини долетів передзвін, схожий на вступні ноти «Діксі»89 — дивний вибір для Нової Англії, хоча з іншого боку, якщо Тесе має щодо неї рацію, Рамона Норвілл дивакувата жінка.
Тесе почула гупання великих підошов і напіввідвернулася, щоби світло, яке линуло крізь фасонне скло, торкалося лише краю її обличчя. Відтуливши від грудей жовтий блокнот, вона виставила його перед собою і почала ворушити рукою в рукавичці, ніби щось у ньому записує. І ще дозволила трохи похилитися своїм плечам. Тепер вона просто якась собі жінка, котра проводить якесь опитування. Вечір неділі, вона втомлена, їй усього лиш треба дізнатися назву улюбленої зубної пасти цієї господині (або бодай її запитати, чи курить вона тютюн «Принц Альберт»), а потім уже їхати додому.
«Не тривожся, Рамоно, можеш сміливо відчиняти двері, всякому ж видно, що я тиха, невинна жіночка з тих, що не неспроможні й гусака настрахати».
Боковим зором вона побачила, як за дверима зринуло спотворене фасонним склом, ніби риб’яче, обличчя. Далі повисла пауза, яка, як їй здалося, тривала аж занадто довго, а тоді Рамона Норвілл прочинила двері.
— Так? Чим можу допомо...
Тесе обернулася до неї. Світло з прочинених дверей упало на її обличчя. А потрясіння, побачене нею на обличчі Рамони Норвілл, нищівне потрясіння, з відпалою щелепою, сказало їй все, що їй хотілося взнати.
— Ви7. Що ви тут роби...
З правої передньої кишені Тесе видобула «Лимоночавиль- ника» 38-го калібру. По дорозі сюди зі Сток-віліджа вона була уявила собі, як він там застрягне — уявила це з кошмарною яскравістю, — але револьвер витягся безперешкодно.
— Відійди від дверей. Спробуєш їх зачинити, я тебе застрелю.
— Ви цього не зробите, — промовила Норвілл. Від дверей вона не відступила, але й не затріснула їх також. — А чи ви здуріли?
— Рушай у дім.
Норвілл була одягнена в просторий домашній халат блакитного кольору, і, помітивши, як той нап’явся в неї на грудях, Тесе націлила туди револьвер.
— Спробуй лишень крикнути, і я тут же стріляю. Навіть не сумнівайся, курво, я анітрохи не жартую.
Великі груди Норвілл опали. Губи в неї відсмикнулись назад, оголивши зуби, а очі в орбітах бігали туди-сюди. Не скидалася вона зараз на бібліотекарку, тим паче на гостинну й життєрадісну. Тесе бачила в ній пацюка, застуканого біля його нори.
— Якщо ви вистрелите з цього револьвера, всі сусіди почують.
Тесе щодо цього мала сумніви, але не сперечалася.
— Для тебе це не матиме значення, ти вже будеш мертвою. Давай, заходь усередину. Якщо гарно поводитимешся й відповіси на мої запитання, можливо, будеш усе ще живою завтра вранці.
Норвілл позадкувала, і Тесе увійшла крізь прочинені двері, міцно тримаючи перед собою револьвер. Щойно Тесе зачинила за собою двері — зробила це ногою, — як Норвілл тут же зупинилася. Застигла біля столика з каталогами.
— Нічого не хапай, не кидай, — попередила Тесе, побачивши по тому, як смикнувся рот жінки, що хапання й кидання дійсно було на думці в Рамони. — Я тебе читаю, як книжку. Як би інакше я тут опинилася? Давай, рушай далі. Туди, аж до вітальні. Я просто в захваті від співочого сімейства Траппів90, коли вони в гарному гуморі.
— Ви божевільна, — промовила Рамона, та проте знов почала задкувати. Взута вона була в черевики. Навіть перевдягаючись у домашній халат, вона залишала на ногах ті свої великі, потворні черевики. Шнуровані, вочевидь, від «Mens»91. — Я поняття не маю, навіщо ви сюди заявилися, але...
— Не жени мені тут лайно, матусенько. Навіть не ризикуй цього робити. Все було написано в тебе на обличчі, тільки-но ти відкрила двері. Все, до останньої рисочки. Ти гадала, що я мертва, авжеж, кажи?
— Я не розумію, про що ви...
— Нас же тут лише двоє, дівчаток, тож давай, признавайся.
Вони вже опинилися у вітальні. На стінах сентиментальні малюнки — клоуни, сирітки з великими очима — а навкруги купа полиць та столиків, заставлених різним безділлям: сувеніри у вигляді снігових кульок та тролів-дитинчат, статуетки Берти Гуммель92, Дбайливі Ведмедики93, керамічний цукерковий будиночок а-ля Гензель і Гретель. Хоч Норвілл і була бібліотекаркою, жодної книжки тут не вбачалося. На телевізор дивилося крісло «Лей-зі-бой»94 з подушечкою для ніг перед ним. Поряд з цим фотелем стояв столик-таця. На ньому містилися пакет сирних «Дудлів»95, велика пляшка дієтичної коли, телевізійний пульт і свіжий «Телегід»96. На телевізорі стояла фотографія в рамочці, на якій Рамона обнімалася з якоюсь іншою жінкою, дами притискались щоками одна до одної. Фото виглядало на те, що його було зроблено десь у парку розваг або на якомусь сільському ярмарку. Перед ним в світлі верхньої люстри променисто іскрилася кришталева цукерниця.
— Ну, й давно ти цим займаєшся?
— Я не розумію, про що ви говорите?
— Як давно ти постачаєш клієнток своєму синочку, ґвалтівникові і вбивці?
Стрепенулися вії Норвілл, але вона знову нічого не визнала... чим створила для Тесе проблему. Коли вона сюди їхала, вбивство Рамони Норвілл здавалося їй не просто однією з можливостей, а найбільш імовірним наслідком. Тесе була майже ціл-
ком певна, що зможе це зробити, і човнярський тросик, що лежав у лівій передній кишені її штанів, так там і залишиться, невикористаний. Втім, тепер уже їй стало зрозуміло, що вона не зможе довести справу до кінця, якщо ця жінка не визнає своєї співучасті. Бо того, що було на ній написано, коли вона побачила в себе перед дверми Тесе — у синцях і саднах, але загалом цілком живу й здорову, — було недостатньо.
Не зовсім достатньо.
— Коли це почалося? Скільки йому тоді було? П’ятнадцять? Він тоді сказав, що просто «трохи пожартував»? Чимало їх так кажуть на самому початку.
— Я не маю поняття, що ви маєте на увазі. Ви приїхали в бібліотеку і провели цілком пристойну презентацію — неблискучу, зрозуміло, що ви приїхали виступити лише заради грошей, але принаймні заповнили порожню дату в нашому календарі, — а наступного разу я бачу вас у себе на порозі, з револьвером, з якимись дикими звинуваченнями, котрі ви...