Страница 51 из 116
Одне Тесе знала напевне: якщо вона звернеться до свого лікаря, її нещасна пригода точно стане публічним надбанням. Лікарі гарантують конфіденційність, це є в їхній клятві, і жінка, яка заробляє собі на життя адвокатурою чи прибиранням, або, скажімо, навіть ріелторка, либонь, можуть на них покладатися. Тесе теж могла б спробувати, дотримання конфіденційності цілком імовірне. Навіть можливе. А з іншого боку, лишень тільки згадати, що трапилося з Фаррою Фосет67: пішла на корм таблої- дам, варто було лишень якійсь працівниці лікарні розпустити свого язика. Тесе сама чула пересуди про психіатричні злигодні одного романіста, котрий зі своїми історіями про геройкуватих здорованів роками займав верхні позиції в списках бестселерів. Наймасніші з цих пліток доповідала Тесе її літагентка за ланчем не далі як два місяці тому... і Тесе зацікавлено слухала.
«Я тоді не просто слухала, — подумала вона, дивлячись на себе збільшену, побиту. — Я передала ту плітку далі, щойно лиш трапилася нагода».
Навіть якщо лікар і його персонал мовчатимуть про авторку дамських детективів, котру було побито, зґвалтовано й пограбовано по дорозі додому з публічної лекції, що собі уявлятимуть інші пацієнти, котрі можуть побачити її в почекальні? Для деяких із них вона не просто жінка з лицем у саднах того ґатунку, що фактично волають про побиття; її впізнають як місце
ву жительку, романістку зі Сток-віліджа; ну, знаєте, ота, за її книжкою про літніх леді-детективів ще зробили телефільм ро ки півтора-два тому, його показували по каналу «Лайфтайм»1,
0 Боже мій, та ви самі мусили його бачити.
Ніс принаймні в неї не зламаний. Важко повірити, що щось не зламане може так боліти, але вже як є. Розпухлий (звісно, бід ненький) і вогнем пече, але вона крізь нього може дихати, а в спальні в неї є вікодин, котрий допоможе їй притлумити біль цієї ночі. Але куди діти пару осяйних лампад під очима, подряпану й опухлу щоку й намисто з синців навкруг горла. Найгірше якраз це намисто, воно таке, що люди його сприйматимуть тільки однозначно. Є ще й інші різні садна, синці та подряпини в неї на спині, на сідницях і на стегнах. Але у щільній сукні
1 в панчохах на ногах ніхто не зауважить весь цей страх.
«Прекрасно. Я, виявляється, поетка, а сама про це навіть не підозрювала».
— Шия.... я можу одягти светра з високим коміром «хомутом»...
Беззаперечно. Саме сезон, жовтень. А щодо Петсі, їй вона могла б сказати, ніби впала зі сходів уночі і вдарилася обличчям. Сказати, що...
— Що я почула якийсь шум, а Фрітці плутався у мене під ногами, коли я спускалася донизу перевірити.
Фрітці почув своє ім’я і нявкнув за дверима ванної кімнати.
— Скажу, що вдарилася своєю дурною головою об балясину в самому низу сходів. Я можу навіть...
Навіть зробити якусь відмітину на тій балясині, звісно, їй запросто це зробити. Наприклад, молотком для відбивання м’яса, що лежить у якійсь із її кухонних шухляд. Нічого особливо патетичного, один-два удари, лише щоб сколупнути фарбу. Такою історією не надуриш лікаря (чи таку кмітливу
і
леді, як Дорін Маркіз, дуаєнку В’язального товариства), але милу сусідоньку Петсі Макклейн, чий чоловік абсолютно ніколи, жодного разу за всі двадцять років, які вони разом, не підняв на неї руку, надурити можна.
— Зовсім не в тім справа, що я нібито мушу чогось соромитись, — прошепотіла вона жінці у дзеркалі. Новій Жінці, кривоносій, з пухлими губами. — Зовсім не в тім.
Це було правдою, але публічна увага таки змусила б її соромитися. Вона почувалась би, мов гола. Гола жертва.
«А як же щодо тих жінок, Тесе Джин? Тих жінок у трубі?»
Вона про них подумає, але не сьогодні. Зараз вона така втомлена, їй боляче, вона змучена до глибини душі.
Глибоко в собі (у глибині своєї душі) вона відчула, як розгоряється приск люті проти чоловіка, котрий у цьому винен. Чоловіка, котрий призвів її до цього стану. Вона подивилася на револьвер, який лежав поряд з умивальником, і зрозуміла, що якби він опинився тут, вона жодної миті не вагалася б, а зразу використала цей револьвер проти нього. Усвідомлення цього змусило її засоромитися себе. А також змусило її відчути себе трохи сильнішою.
— 18 —
Вона дзьобнула балясину м’ясовідбійним молотком, хоча на той момент була вже такою втомленою, що здавалася сама собі маренням у голові якоїсь іншої жінки. Придивилася до цятки, вирішила, що та виглядає ненатуральною, і ще поцюкала навкруг місця першого удару. Вирішивши, що тепер це вже певною мірою схоже на те, що вона могла зробити власною головою — тим, найдужче ушкодженим боком свого обличчя, — Тесе повільно піднялася по сходах і вирушила коридором, тримаючи в руці револьвер.
На мить вона завагалася перед відкритими навстіж дверима власної спальні. А що, як він там? Якщо він забрав її сумочку,
і»
значить, має її адресу. Система безпеки не була ввімкнута, аж поки вона не повернулася додому (от таке нехлюйство). Свій старий «Ф-150» він міг поставити неподалік, десь за рогом. Міг виламати замок на дверях, що ведуть знадвору до кухні. Для цього, либонь, вистачило б і стамески.
«Якби він був тут, я б почула його запах. Той його мужицький піт. І застрелила б його. Ніяких «На підлогу», чи там «Руки вгору, я набираю 911», ні-ні, ніякого того лайна з кіно. Я би в нього зразу вистрелила. Проте знаєте, що я спершу б сказала?»
— Сподобається тобі — сподобаєшся ти, — промовила вона тим своїм низьким, хрипким голосом. Так. Саме так. Він би не зрозумів, зате вона — цілком.
Тесе усвідомила, що їй навіть хочеться, аби він зараз опинився в її кімнаті. Напевне, ця Нова Жінка дещо сильніше, ніж просто трішечки, навіжена, ну то й що? Якби потім усе й випливло, воно було б того варте. Із ним, підстреленим, її публічне приниження було б стерпнішим. А якщо поглянути на яскравий бік цієї справи! Напевне, це стимулювало б продажі її книжок!
«Я би хотіла побачити жах у його очах, коли він зрозуміє, що я дійсно збираюся це зробити. Той виграє, у кого зброя є: така-от справедливість, бодай почасти».
їй здалося, що минула ціла вічність, поки вона налапала рукою в темряві спальні вмикач, і, звісно ж, поки мацала, вона не переставала очікувати, що ось-ось щось вхопить її за пальці. Роздягалася вона повільно, видавши тільки один жалюгідний, сльозливий схлип, коли розстебнула зіпер і побачила висохлу кров у себе на лобку.
Воду вона ввімкнула таку гарячу, яку тільки могла витримати, намилюючи ті місцини, миття котрих було стерпним, а решту місць дозволяла просто споліскувати біжучій воді. Чистій, гарячій воді. Вона воліла змити з себе його сморід, а також прілий запах того килимка. Потім вона присіла на унітаз. Цього разу сечовипускання було менш болючим, натомість різким болем їй прохромило голову, коли вона спробувала — дуже делікатно — виправити собі покривлений ніс, так, що аж вона скрикнула при цім. Ну, то й що? Нелл Гвін ', знаменита актриса Єлизаветинської епохи, мала кривий ніс. Тесе була певна, що читала десь про це.
Одягнувши фланелеву піжаму, вона посунула до ліжка, де іі вляглася з усім увімкнутим світлом, поклавши біля себе на нічному столику «Лимоночавильник» 38-го калібру, впевнена, що аж ніяк не засне, гадаючи, що її запалена уява кожен звук з вулиці перетворюватиме на близькі кроки велетня. Але потім на ліжко стрибнув Фрітці, пригорнувся до неї і почав муркотіти. І зразу покращало.
«Я вдома, — подумала вона. — Я вдома, вдома, вдома».
— 19 —
Прокинувшись, вона побачила, що крізь вікна ллється беззастережно тверезе світло шостої години ранку. Попереду були рішення та справи, котрі ще треба прийняти й зробити, але наразі їй достатньо було почуватися живою й лежати у своєму ліжку, а не запханою до кульверта.