Страница 50 из 116
л
Але до машини сів Мануель. Звісно, що він. Вона розслабилася.
— Я отримав адресу: номер 19 на Примроз-лейн, у Сток- иіліджі. Вона правильна?
Якусь мить пам’ять у Тесе не діяла; номер своєї телефонної картки вона перед тим набрала автоматично, без пауз, а от із иласною адресою її заціпило.
«Розслабся, — наказала вона собі. — Усе позаду. Це не фільм жахів, це твоє реальне життя. Ти пережила жахливий випадок, але тепер усе вже минулося. Отже, розслабся».
— Так, Мануеле, правильна.
— Ви хочете ще кудись заїхати, чи ми поїдемо без зупинок прямо до вашого дому?
Таким чином він найближче торкнувся натяком того, що відкрилося йому у вітринному світлі крамнички «Заправся & мчи», коли вона йшла до лімузина.
їй просто пощастило, що вона все ще приймає ті оральні контрацептивні пігулки — це її удача і, либонь, оптимізм, бо за останні три роки вона мала всього один разовий сексуальний контакт, якщо не рахувати сьогоднішнього вечора, — проте щастя тепер взагалі перебуває в дефіциті, тож вона була йому вдячна вже й за таку куцу ласку. Вона не мала сумнівів, що Мануелю було б не складно знайти цілодобово працюючу аптеку десь по дорозі, шофери лімузинів, схоже, знають усі такі заклади, але не вважала себе спроможною на те, щоб увійти туди й попрохати собі якихось ліків від похмілля. Усе надто очевидно написано на її обличчі, ясно, навіщо їй ті пігулки. До того ж залишалася проблема з грошима.
— Ніяких зупинок, відвезіть мене прямо додому, будь ласка.
Невдовзі вони вже мчали трасою 1-84 з її, як воно й годиться у вечір п’ятниці, жвавим автомобільним рухом. Стаґґ-роуд і та покинута крамниця залишилися позаду. Попереду її чекав власний будинок з системою безпеки і замками на всіх дверях. І це було гарно.
Усе відбулося саме так, як вона собі уявляла: прибуття, додані до карткового рахунку чайові, прохід крізь квітник доріжкою (Тесе попрохала Мануеля постояти, посвітити їй фарами, поки вона зайде всередину), нявчання Фрітці, поки вона відхиляла поштову скриньку, дістаючи з гачка запасний ключ. А тоді вже вона і всередині опинилася, і Фрітці увивався їй між ніг, воліючи, щоби його взяли на руки й погладили, жадаючи, щоби його нагодували. Все це Тесе виконала, але спершу замкнула за собою передні двері і вперше за багато місяців увімкнула охоронну сигналізацію. Тільки побачивши, як на зеленому екран- чику над клавіатурою спалахнули літери НА ВАРТІ, вона нарешті почала дійсно відчувати себе бодай трохи самою собою. Кинула погляд на кухонний годинник і здивувалася, що зараз усього лише чверть на дванадцяту.
Поки Фрітці займався своїм «Вишуканим бенкетом», вона перевірила двері, що виходили на задній двір, і ті, що вели до бічного патіо, пересвідчившись, що обоє замкнені. Потім вікна. Припускалося, що охоронна система мусить повідомляти, якщо десь щось відчинене, але вона не довіряла автоматиці. Нарешті впевнившись, що все безпечно, вона пішла до стінної шафи у передньому коридорі й дістала коробку, котра простояла там на верхній полиці так довго, що аж припала зверху щільним шаром пилу.
П’ять років тому північним Коннектикутом і південним Массачусетсом прокотилася хвиля пограбувань і вламувань до домівок. Поганці здебільшого були наркоманами, присадженими на вісімдесятки, як називають у Новій Англії оксиконтин1 чимало його фанатів. Мешканців закликали до обережності, рекомендувалося «вдатися до розумних заходів безпеки». Тесе
' Oxycontin — болетамівний засіб на основі синтетичних опіоїдів, який продається в США строго за рецептами; «наркотик для селюків», вулична ціна однієї 80-міліграмової пігулки сягає $50.
не мала чітких переконань — «за» вона чи «проти» приватної иогнепальної зброї, і не те щоб її надто лякала перспектива проникнення до неї в дім серед ночі якихось незнайомців (тоді ні), але револьвер здавався їй тим знаряддям, яке підпадало під означення «розумні заходи», та й все одно вона збиралася просвітити себе щодо револьверів перед написанням наступної книжки про Вербовий Гай. Тодішня тривога у зв’язку з пограбуваннями здалася їй для цього чудовою нагодою.
Вона поїхала до збройової крамниці у Гартфорді, бо та мала найкращий рейтинг в інтернеті, і там клерк порекомендував їй «Сміт & Вессон» 38-го калібру, чи як він його назвав — «Лимоночавильник». Його вона й купила, і головним чином саме через те, що їй сподобалася ця назва. Продавець також розповів їй про гарне стрільбище біля Сток-віліджа. Тесе слухняно почала їздити туди зі своїм револьвером, щойно минувся сорокавосьмигодинний контрольний період, після якого вона вже могла легально тримати зброю в руках66. Вона відстріляла близько чотирьохсот набоїв упродовж тижневого курсу, спершу насолоджуючись збудженням, яке дарувала їй стрільба, та швидко знудилась. З того часу револьвер так і лежав у шафі, захований у коробці разом з п’ятдесятьма набоями і її дозволом на його носіння.
Тесе його зарядила, відчуваючи себе краще — безпечніше — з кожним вставленим набоєм. Поклала його на кухонний робочий стіл, а потім перевірила автовідповідач. Там було єдине повідомлення. Від Петсі Макклейн, її сусідки: «Я не побачила ніякого світла сьогодні ввечері, тож гадаю, ти вирішила заночувати у Чикапі. А може, поїхала до Бостона? Ну, хай там як, а я дістала ключ з-за поштової скриньки і нагодувала Фрітці. Ага, твою пошту я поклала на столик у холі. Вибач, там самі лиш рекламні буклети. Зателефонуй мені вранці, якщо повернешся, перш ніж я піду на роботу. Просто хочу знати, що ти безпечно доїхала».
— Агов, Фрітці, — погукала Тесе, нахиляючись погладити кота. — Я так розумію, ти отримав подвійну порцію цього вечора. Ти в мене розумне...
Сірі крила затулили їй поле зору, і якби Тесе не вхопилася за край стола, то напевне розпласталася б на лінолеумі. Вона видала здивований скрик, що прозвучав десь далеко, ледь чутно. Фрітці прищулив вуха, подарував їй оцінюючий погляд примружених очей, а потім, вирішивши, що вона не збирається беркицьнутись (принаймні не на нього), знов повернувся до своєї другої вечері.
Тесе випросталась повільно, все ще тримаючись за стіл про всяк випадок, а потім відкрила холодильник. Тунцевого салату там не було, але лежав м’який сир з полуничним джемом. Вона жадібно його з’їла і вишкребла ложкою пластикову коробочку до останньої крихти. Прохолодний, м’який сир добре пішов крізь її поранене горло. Вона аж ніяк не була певна, що змогла б з’їсти бодай шматочок м’яса. Навіть тунця з бляшанки.
Яблучний сік вона випила просто з пляшки, відригнула, а потім важко попленталася до ванни на нижньому поверсі. Револьвер взяла з собою, обхопивши вказівним пальцем спускову скобу, як її колись були навчали.
На полиці над умивальником стояло овальне збільшувальне дзеркало, різдвяний подарунок від її брата з Нью-Мексико. Згори по дзеркалу йшов напис золоченою в’яззю: ГАРНЕНЬКА Я. Колишня Тесе зазвичай користувалася цим дзеркалом, коли вищипувала собі брови або нашвидкуруч поправляла макіяж. Тепер уже Нова Тесе роздивлялася в ньому свої очі. Звісно, заплилі кров’ю, але зіниці начебто були однакового розміру. Вона вимкнула у ванній світло, порахувала до двадцяти, а тоді знову ввімкнула світло і дивилася, як звужуються в неї зіниці. І з цим також все було наче гаразд. Отже, ніяких серйозних уражень черепа, мабуть, нема. Можливо, струс, всього лише легкий струс, але...
«Ніби я на цьому розуміюся. У мене диплом бакалавра мистецтв університету штату Коннектикут і вчений ступінь з науки про літніх леді-детективів, котрі щонайменше половину кожної книжки обмінюються рецептами, які я визбирую з ін- тернету, а потім трішки змінюю, аби не отримати судових позовів за плагіат. Я можу запасти в кому або померти від крововиливу в мозок уночі. Мене знайде Петсі, коли прийде наступного разу погодувати кота. Ти мусиш зробити візит до лікаря, Тессо Джин. Ти сама це чудово знаєш».