Страница 100 из 116
Він ухопив її в обійми. Вона обняла його навзаєм, а потім делікатно відштовхнула.
— Що ти збираєшся робити з цією монетою, Боббі? Запечатати у прозорий куб?
Це вона його так піддражнювала, і він це розумів. Зробив пальцями «пістолет» і стрелив їй у голову. І це було нормально, бо коли тобі стріляють у голову з «пальцевого» пістолета, ти не «страждаєш».
Не перестаючи до нього усміхатися, тепер вона знову побачила (після тієї короткої, любовної інтерлюдії), хто він є насправді: Потойбічний Чоловік. Ґоллум177 зі своєю коштовністю.
— Є кращий хід. Я сфотографую цей пенні, повішаю фок» на стіні, а потім покладу його до нашого банківського сейфа Як на твою думку, це Б чи УБ?
Вона знову покрутила перед очима монету, а потім попіл нула на нього з повного каяття усмішкою.
— Мені дуже хотілося б сказати, що УТ, проте...
— Йо, я розумію, розумію... та для мене це не так вже й важ ливо. Дарованому коневі зубів не лічать, хоча важко утрима тися. Але ж стан кращий за УЄ, правильно? Вискажи своіо чесну думку, Дарсі.
«Моя чесна думка така, що ти знову тим займешся».
— Кращий за УЄ, однозначно.
Усмішка його зів’яла. Якусь мить вона була впевнена, що він здогадався, про що вона насправді подумала, проте розу му їй вистачало; по цей бік дзеркала вона теж вміла добре при ховувати свої секрети.
— Утім, якість тут зовсім не важить. Важливо те, що це зна хідка. Не куплена в якогось дилера, не вибрана з каталогу, а найсправжнісінька знахідка, ніяким чином не очікувана.
— Я розумію, — усміхнулася вона. — Якби тут зараз був мій тато, він би з пострілом відкупорив пляшку шампанського.
— Я цим заопікуюся пізніше, під час вечері, — промовив він. — І не в Ярмуті, до речі. Ми поїдемо у Портленд. До «Перлини узбережжя». Що скажеш?
— О милий, я не знаю...
Він делікатно взяв її за плечі, як робив це завжди, коли хотів, аби вона зрозуміла, що він має щодо чогось серйозні наміри.
— Авжеж, поїхали... вечір обіцяє бути доволі теплим, тож можеш одягти найкращу з твоїх літніх суконь. Я чув прогноз, коли їхав додому. І я куплю тобі стільки шампанського, скільки ти здатна будеш випити. Хіба ти можеш відповісти «ні» на таку пропозицію?
— Ну... — вона поміркувала. Потім посміхнулась. — Гадаю, що ні.
Вони спожили не одну пляшку дуже дорогого «Моете Шан- до»а цілих дві, і більшість цього шампанського випив Боб. У результаті назад додому їхнім маленьким, неголосно на- шептуючим «Пріусом» кермувала Дарсі, тимчасом як Боб на пасажирському сидінні виспівував «Пенні з Небес»2 своїм спроможним брати правильні ноти, проте не дуже мелодійним голосом. Він по-справжньому п’яний, усвідомила вона. Не просто підхмелений, а здорово п’яний. Це вона вперше бачила його таким за останні десять років. Зазвичай він контролював кожен свій ковток алкоголю прискіпливо, як той яструб, а іноді, якщо хтось на якійсь вечірці питався в нього, чому він не п’є, Боб цитував фразу зі «Справжньої відваги»: «Я не впущу до свого рота крадія, котрий поцупить в мене розум»і. Сьогодні, у піднесенні від знайдення «подвійного штампу», він дозволив крадію поцупити свій розум, і Дарсі знала, що вона збирається зробити відразу ж, щойно він замовив ту, другу пляшку, шам- пану. У ресторані вона ще не була певна, чи здатна на це, але, слухаючи його спів дорогою додому, вирішила остаточно. Звісно, вона зможе. Вона тепер Потойбічна Дружина, а Потойбічна Дружина розуміла: те, що він вважає своєю удачею, насправді є її шансом.
«Moet & Chandon» — заснована Клодом Мое 1743 року в провінції Шампань компанія з виробництва ігристих вин.
«Pe
З
«True Grit» («Справжня відвага» або «Справжня мужність») — вестерн (перший 1969, римейк — 2010 року) за однойменним романом Чарлза Портіса; цю фразу у фільмі мовить головна героїня, 14-річна Метті, коли наймає п’яницю, федерального маршала, щоб той допо міг їй розшукати й покарати вбивцю її батька; насправді начитана дівчинка таким чином перефразовує слова Кассіо з трагедії Шскспіра «Отелло».
Потрапивши до будинку, він пожбурив свій плащ на вішак ні ля дверей і притягнув її до себе для довгого поцілунку. НіІІМ відчула шампанське і солодке крем-брюле в його віддиху. Ком бінація непогана, хоча вона розуміла, якщо все здійснити и належним чином, сама вона більше ніколи не куштуватиме и І того, ні іншого. Його рука лягла їй на груди. Вона дозволили їй там затриматися, відчуваючи тілом ерекцію Боба, а потім відштовхнула його. Розчарований вигляд змінився в ньот проясненням, коли вона посміхнулася.
— Я піду нагору, звільнюся від цієї сукні, — сказала т> на. — У холодильнику стоїть «Пер’є»178. Якщо принесете мені склянку — зі скибочкою лайма, — можливо, вам пощастить, містере.
Він на це розплився в усмішці — у тій його старій, любимій нею усмішці. Бо залишався один, освячений віковою тради цією шлюбний звичай, якого вони не ВІДНОВИЛИ ВІДТОДІ, ЯК ІІІІІ унюхав її відкриття (еге ж, саме унюхав, точно так, як старий вовк може унюхати отруєну приманку) і примчав додому з Монпельє. День за днем вони замуровували те, чим він був - точно так, як Монтрезор замуровував свого старого друга Фортунато179 — і секс у подружньому ліжку залишався остан ньою, ще не покладеною в цю стіну цеглиною.
Він пристукнув підборами й віддав їй честь на британський манер, пальці до брови, долоня розвернута вперед.
— Слухаюсь, мем.
— Не затримуйся, — ласкаво промовила вона. — Мамуня хоче маминого.
Підіймаючись сходами, вона подумала: «Нічого з цього не вийде. Єдине, в чому ти досягнеш успіху, це те, що тебе буде вбито. Він сам може не гадати, що здатен на це, але я гадаю, що таки здатен».
А втім, може, все буде на краще. Зважаючи на те, що він одразу не заподіяв їй того/лиха, якого наробив тим жінкам. Либонь, будь-яка розв’язка буде на краще. Вона не могла доживати решту призначених їй років, задивляючись у дзеркала. Вона не була більше дитиною, і їй не могла минутися даром дитяча манія.
Вона увійшла до спальні, але лише на мить, щоб кинути свою сумочку на нічний столик, поряд з ручним люстерком. А тоді знову вийшла і погукала:
— Боббі, ти вже йдеш? Мені страх як потрібна та шипучка!
— Вже скоро, мем, уже ллю її на кубики льоду!
І ось він з’явився з вітальні, ступив у хол з одним з їхніх гарних кришталевих келихів у руці, тримаючи його на рівні очей, немов офіціант з якоїсь комічної опери, і, злегка похитуючись, наблизився до підніжжя сходів. Підіймаючись ними вгору, він продовжував високо тримати келих, і скибочка лайма танцювала поверх води. Вільна рука його легко сунулася по перилах; його обличчя сяяло піднесеним щастям. На якусь мить вона була послабилася, але тут же образи Гелен і Роберта Шейвер- стонів зринули в її мозку, диявольськи ясно: син і його зґвалтована, понівечена мати десь там, у Массачусетсі, разом плавають в ручаї, що вже почав братися кригою по берегах.
— Бокал «Пер’є» для леді, будь лас...
Вона побачила, як зблиснуло розуміння в його очах в останню секунду, щось таке старовинне, жовте, прадавнє. Воно було більшим за здивування; то була бентежна лють. І її розуміння його в ту саму мить стало довершеним. Він не любив нічого, а її якнайменше. Вся його доброта, чуйність, хлоп’яча усмішка і запопадливі жести були нічим іншим, як лише камуфляжем. Він був мушлею. Всередині неї не було нічого, крім виючої порожнечі.