Страница 11 из 18
* * * 162 Не вічно житимем: урветься волокно! Найкраще думати про любку та вино. Навіщо міркувать про вічне й про минуще? Коли розлучимось, нам буде все одно! * * * 163 О Доле! Злочини ти твориш - і сама Їх потім визнаєш! Даруєш ти сліпма Добро мерзотнику, а праведному - кару. Чи одуріла ти? Чи вижила з ума? * * * 164 Щодня змагаюся, борюся сам з собою, Живу й не відаю ні втіхи, ні спокою! Хай ти простиш мене... Та сором лютий палить Мене за помилки, що коїв я і кою! * * * 165 Ми в нашому шинку гостюєм невиводно, I всесвіт гудимо, і лаєм принародно. Запитуєш: куди ми підемо по смерті? Налий вина мені - і йди куди завгодно! * * * 166 Якщо в нас істина - іносказання, Навіщо, серце, всі твої терзання? Змирися з долею! Заради тебе Не змінять небеса свого писання! * * * 167 З тобою нарізно я знову затужив. Усюди буду я з тобою, поки жив. Пішов - і тисяча сердець без тебе тужить, Прийшов - і тисячу нових заполонив. * * * 168 Всі таємниці пильно зберігай, Щоб не дізнався нелюд і шахрай. I зваж: як з іншими ти поведешся, Того від інших і собі чекай. * * * 169 Ланцюг від милої і навіть рана - щастя. Буть курявою там, де йде кохана,- щастя. Коли й ущипливе тобі словечко кине, Радій, бо кожна річ, від неї дана,- щастя. * * * 170 На вулиці красунь блукаємо сьогодні, Кохання та вино вславляємо сьогодні! Ми увільнилися назавжди від буття - I в царство Вишнього вступаємо сьогодні. * * * 171 Я змарнував життя, мій подих зіпсувався, I хліб гірчить мені, і з горем я спізнався. Веління Вишнього сповняти не спішив я, А недозволене... я завжди в нім кохався! * * * 172 Хоч я не шліфував покірності перлину I тягаря гріхів з плечей своїх не скину, Все ж не пускаюся я берега надії, Бо тільки істину я визнаю єдину. * * * 173 Про рай розказують, про гурій молодих, Про мед і про вино... Ну, що ж! Тоді не гріх I тут потішитись небесними дарами, Адже ж усе одно ми прийдемо до них. * * * 174 Коли пшеничної перепічки дістану Та шмат баранини, та в келиха загляну, Та сяду з милою серед руїн - це втіха, Приступна, далебі, не кожному султану. * * * 175 Коли безгрішний дух розлучиться з життям, Із праху людського нам зліплять гроб, а там, Після недовгого спочинку, доведеться Такою ж глиною для інших стати й нам. * * * 176 Я чув, що праведні підіймуться з могили В тім самім образі, в якому опочили. Тому я з милою й вином не розлучаюсь, Щоб нас і в судний день, бува, не розлучили. * * * 177 О небо! В злигоднях повинне тільки ти, Старе вмістилище ненависті і мсти! А ти, о земле, ти... Якби в тобі копнути, Які б коштовності вдалося віднайти! * * * 178 На муки, кажуть нам, засуджений п'яниця. Не вірте: вирок той ніколи не справдиться! Якщо поглине ад закоханих і п'яних, То завтра ж у раю нікого не лишиться. * * * 179 Цю пишну піалу, що сяяла, як жар, Розбито й кинуто... Минатимеш базар - Під ноги поглядай, не наступай на неї: З піал голів людських її зліпив гончар. * * * 180 Що в мудрості тепер? Як догоджати їй, То краще йди в сарай та бугая подій! Сьогодні вигідно носити глупства лахи, Бо розум ціниться дешевше за пирій.