Страница 35 из 45
Від того часу, коли Том зник, минуло, здається, кілька годин. Очевидно, він знепритомнів А може, він помер? Може, в нього серце розірвалося від страху та хвилювання?
Мимоволі Гек підходив ближче до провулка, сповнений страху, боячись, що станеться якась жахлива катастрофа. Серце у нього калатало так шалено, що він ледве дихав. Раптом він помітив світло, і Том мало не впав на Гека.
- Тікай! - сказав він. - Тікай, коли хочеш жити.
Повторювати не треба було: досить було одного слова. Не встиг Том повторити це слово, як Гек уже мчав з швидкістю тридцяти або сорока миль за годину. Хлопці не зупинилися ні разу, поки не добігли до зруйнованої різниці край містечка. Щойно вони ввійшли туди, як почалася буря і ринув дощ. Відхекавшися, Том почав розповідати:
- Ох Геку, це було жахливо! Я спробував два ключі так легенько, як тільки міг. Але вони так жахливо скрипіли, що я майже задихався від страху… Жоден з ключів не хотів повертатися в замку. І ось, сам не помічаючи, що роблю, я сіпнув за ручку, і двері розчинилися! Вони навіть не були замкнені! Я вскочив у кімнату, зняв рушник, і… о, привид великого Цезаря!..14
- Що?.. Що ж ти побачив, Томе?
- Геку! Я майже наступив на руку індійця Джо.
- Та що ти?
- Так. Він лежав на підлозі і спав, розкинувши руки, і старий пластир наліплений був у нього на оці.
- О, господи! А що ти зробив? Невже він прокинувся?
- Ні, і не ворухнувся. П'яний, мабуть. Я схопив рушник і навтікача!
- От про рушник я ніколи не подумав би, їй-богу!
- Ну, я завжди згадав би: тітка дала б мені перцю, коли б я загубив його.
- Слухай, Томе, а скриньку ти бачив?
- Геку, у мене не було часу роздивлятися. Я нічого не бачив. Нічого, крім пляшки і бляшаного кухля на підлозі біля індійця Джо. І ще я бачив дві діжки і безліч пляшок у кімнаті. Тепер ти розумієш, який там водиться дух?
- А який?
- Спиртний! Мабуть, у всіх корчмах товариства тверезості є така кімната з «духом». Як ти думаєш, Геку?
- Може, воно й так. І хто міг подумати про таке! Але слухай, Томе, тепер, знаєш, саме час забрати цю скриньку, якщо індієць Джо п'яний.
- Що ж! Спробуй це зробити!
Гек затремтів.
- Е, ні… мабуть, ні.
- І я думаю, що ні, Геку. Коло індійця тільки одна пляшка - цього мало. Коли б три пляшки - інша річ. Він тоді був би досить п'яний, і я зробив би це.
Довго вони мовчали, а потім Том сказав:
- Слухай, Геку, не будемо й пробувати, поки не дізнаємось, що індійця Джо там нема, його я боюсь. Якщо ми будемо стежити щоночі, ми, напевно, побачимо колись, як він вийде на вулицю, і тоді ми можемо схопити цю скриньку швидше, ніж блискавка.
- Гаразд, згода. Я буду стежити хоч цілу ніч, щоночі стежитиму, якщо ти зробиш решту справи.
- Гаразд, зроблю. Все, що тобі треба - це, в разі чого, тільки побігти на Гуперстріт і нявкнути в мене під вікном. А коли я міцно спатиму, кинь жменю піску в вікно - і я зараз же прокинусь.
- Згода, домовились.
- А тепер, Геку, буря вщухла, і я піду додому. За дві години почне світати. А ти поки що повертайся й вартуй. Добре?
- Сказав, що вартуватиму, Томе. Я вартуватиму. Цілий рік стежитиму за цією корчмою. Удень спатиму, а вночі стоятиму на варті.
- Оце добре. А де ти думаєш спати?
- У Бена Роджерса в клуні. Він мене пускає. І негр його батька, дядько Джек, теж не проганяє мене. Я тягаю воду для дядька Джека, коли він просить. А він завжди дає мені щось поїсти, коли сам не сидить без хліба. Він дуже добрий негр, Томе. Він любить мене, бо я ніколи не поводжуся так, ніби я вищий за нього. Іноді я сідаю поруч з ним, і ми разом їмо. Але ти, будь ласка, нікому не розказуй про це. Коли дуже голодний, то робиш іноді таке, що й не сниться тобі, коли ти ситий.
- Гаразд, коли ти мені не потрібний будеш удень, Геку, я не чіпатиму тебе - спи. А коли вночі побачиш що-небудь, біжи до мене й нявкай.
Розділ двадцять дев’ятий
Гек рятує вдову
Перше, що почув Том у п'ятницю вранці, була радісна новина: вчора ввечері родина судді Течера, що їздила на канікули до Константинополя, повернулася в містечко! Індієць Джо і скарби миттю відійшли для Тома на другий план, і перше місце в його думках посіла Беккі.
Вони зустрілись і чудово провели час, гуляючи в усякі ігри разом з іншими своїми шкільними товаришами. В кінці дня, на довершення всіх радощів, Том довідався ще про одну приємну новину: Беккі умовила свою матір призначити на завтра пікнік, що його так довго обіцяли і все відкладали. Дівчинка неймовірно раділа. Том теж був дуже щасливий. Ще до вечора запрошення було розіслано, і відразу всі діти містечка стали гарячково готуватися до свята. Розмовам про наступну мандрівку не було кінця. Том був такий схвильований, що довго не спав і все сподівався, що Гек ось-ось нявкне у нього під вікном. Тоді він міг би здобути скарб, аби завтра здивувати ним Беккі й усіх учасників пікніка. Але надія його не справдилася - цієї ночі Гек не подав сигналу.
Настав ранок. Годині о десятій веселий і метушливий гурт зібрався у судді Течера. Всі були готові до мандрівки. Дорослі тоді не мали звичаю псувати пікніків своєю присутністю. Вважалося, що діти спокійно можуть гуляти під крильцем кількох юних леді років вісімнадцяти і кількох юних джентльменів років двадцяти трьох. Для пікніка було найнято старий пароплав, який, звичайно, перевозив людей на другий берег. Весела юрба, навантажена кошиками з харчами, рушила вулицею. Сід хворів і не міг узяти участі в цій прогулянці; Мері лишилася вдома, щоб йому не було нудно. На прощання місіс Течер сказала Беккі:
- Ви повернетеся додому пізно. Мабуть, тобі, дитинко, краще переночувати в якої-небудь дівчинки, що живе біля пристані.
- Тоді я переночую у Сузі Гарпер, мамо.
- Дуже добре. Отож поводься як слід, і все буде гаразд.
Коли вони рушили, Том сказав Беккі:
- Слухай, знаєш, що ми зробимо? До Гарперів не підемо, а виліземо на гору і переночуємо у вдови Дуглас. У неї буде вершкове морозиво. У неї воно буває майже щодня - і скільки! Цілі гори! І вона дуже зрадіє, коли ми прийдемо.
- Ото буде весело!
Потім Беккі на мить замислилася і спитала:
- Але що скаже мама?
- А як вона знатиме?
Дівчинка знов подумала і нерішуче вимовила:
- Здається, це недобре… але…
- Чого «але»? Дурниці! Твоя мати не знатиме… Та й що ж тут поганого? Вона тільки хоче, щоб тобі було краще; їй-богу, вона сама послала б тебе туди, коли б подумала про це. Я вже знаю!
Щира гостинність вдови Дуглас була величезною спокусою. Думка про морозиво і наполегливість Тома зробили своє: дівчинка погодилась ночувати у вдови. Діти вирішили нікому не казати про свої плани.
Раптом Томові спало на думку, що цієї ночі Гек може прийти і дати сигнал, і це помітно зіпсувало йому настрій. А все ж таки він не міг відмовитися од наміру погуляти у вдови Дуглас. «І навіщо відмовлятися? - міркував він. - Учора ж не було сигналу, чому ж він буде сьогодні?» Сьогодні ввечері Тома напевне чекають веселощі, і думки про це переважили хистку надію на скарб. Як і кожний хлопчисько, він поступився перед дужчою спокусою і на деякий час навіть забув про скриньку з грошима.
За три милі від містечка пароплав зупинився навпроти порослої лісом долини і причалив до берега. Юрба посунула на берег, і незабаром серед дерев і скелястих горбів залунали вигуки й сміх. Було випробувано найрізноманітніші способи втомитися, і помалу мандрівники повернулись до табору, озброївшись добрим апетитом. І почалося знищення смачних речей. Після бенкету як слід відпочили: поговорили в холодку під широкими дубами. Трохи згодом хтось гукнув:
- Хто хоче йти до печери?
Виявилося, що всі хочуть. Дістали пачки свічок, і всі рушили на гору. Вхід до печери був на пагорку. Він нагадував літеру А. Масивні дубові двері було не замкнено.